Україно, Україно,
Що ти за то дала,
Інші Співи-поеми Руданського
Що старого Апостола
Гетьманом обрала?
Україно, Україно,
Що ти заплатила,
Що до себе та Петрика
Ти так прихилила?
Україно, Україно,
Що то з москалями,
Що посланці повертають
До тебе з дарами?
І за ними Лизогуб наш,
Чарниш, Жураковський?
І чим же так прихилився
До них цар московський?
Не питайте, добрі люди,
Каже Україна:
Колись була в Московщині
Тяжкая година.
Колись була в Московщині
Тяжкая година:
Петро судив царевича,
Судив свого сина.
І просився син Петровий –
А Петриків тато,
І було там сенаторів
Багато, багато;
Але жоден не подумав
За нього обстати,
Не смів жоден проти кари
Голосу подати.
Їдна тілько Україна
За нього обстала,
Їдна тілько Україна
Голос свій подала.
І був гетьман в Петрополі,
Як Петрик вінчався,
І до гетьмана старого
Петрик обізвався:
«Спасибі вам, добрі люди,
Що ви серце мали,
Що ви в кровлі мого батька
Рук не покаляли.
За то тепер і гетьмана
Я вам позволяю,
За то тепер і права вам
Давні повертаю!
І чого лиш буде треба,
Просіть, добрі люди,
Усе для вас я учиню,
Усе для вас буде!»
І подякував Апостол,
Назад повертає
Та й до царя, до Петрика,
Послів посилає.
Посилає до Петрика,
Просить милость мати:
Позволити поспільную
Старшину обрати.
Не перечить добрий Петрик,
Зараз позволяє.
Не чекає і Апостол,
Зараз обирає.
І Лизогуб став обозним,
І зараз до діла;
У судці пішов Кандиба
І сотник Забіла;
В писарі пішов Турновський,
Панич чи попович,
В осаули пан Лисенко
І пан Мануйлович;
У поспільнії хорунжі –
Горленко бунчужний,
А в поспільнії бунчужні
Борозна недужний.
І підняв на ноги гетьман
Слабу Україну,
І ще чогось до Петрика
Іде в Московщину.
Аж там Петрик помирає –
Ганна наступає,
Вона ж уже Україну
Не так пригортає.
Вона тілько Апостола
В очі пригортає,
А за очі тридцять тисяч
Людей вимагає.
І піднялось тридцять тисяч
З полковником Танським,
Пішли, бідні, з України
В степи бусурманські.
І піднялось тридцять тисяч,
Та усі чубаті,
Пішли в степи бусурманські
Вали висипати.
І піднялось тридцять тисяч
Ще до сходу сонця,
Висипають вал від Дону
До самого Донця.
На другий рік тридцять тисяч
Свіжих посилає,
А торішніх тридцять тисяч
Назад повертає.
На третій рік із Польщею
Бійка розпочалась,
Щоб від естів і від курів
Польща відцуралась;
Бо любовник Ганнин Бірон
Став її просити,
Щоби його у тих Курах
Князем ізробити.
І почалась тая бійка,
Військо знемагає…
Тоді гетьман запорожцям
Стиха промовляє:
«Покидайте, – каже, – хлопці,
Турецькі границі
Та давнього собі місця
Просіть у цариці…»
І просяться у цариці,
Цариця приймає,
І булаву, бунчук, пернач,
Хоруг посилає.
І каже їм, запорожцям,
На вражую кару,
Заселити два Кодаки
І річку Самару.
А тим часом в Білій Церкві
Каже присягнути
Та у Польщу з отаманом
На час завернути.
І пігнались запорожці
З Білецьким Іваном,
Здибалися з Лизогубом
Та із Ґалаґаном;
Здибалися, полетіли,
Назад поглядають –
Аж там уже Апостола
Козаки ховають.
Аж там уже Апостола
Козаки ховають,
Аж там уже і укази
З Москви посилають,
Лизогуба півгетьманом
Тілько обирають…
Лизогуба півгетьманом
Тілько обирають,
А другого півгетьмана
З Москви посилають.
10 июня [1860].
