Памяти М. О. Маркович (Марко Вовчок)

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Памяти М. О. Маркович (Марко-Вовчок) (1907
Д. Д.
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Стаття з журналу «Украіна». Рік перший. Том III. Липень-серпень, 1907. стор. 218—223
Видання: Київ: 1907.
Памяти М. О. Маркович (Марко-Вовчок).
 

 

Газети подали звістку од 31 іюля, що на Кавказі померла відома украінська письменниця Марія Олександровна Маркович (по другому чоловікові — Лобач), що придбала собі голосну славу в нашій літературі під псевдонімом Марко Вовчок[1]. Її «Народні оповідання» знає кожний освічений украінець, а колись читала їх і російська публіка в перекладах, що появлялись окремими книжками і дрюковались по часописях. І поруч з широкою популярністю творів, особа їх автора багато останніх років зоставалась в тіні і тепер настільки призабулась громадянством, що мало хто й знав, що Марко Вовчок ще живе; вістка про її смерть прозвучала наче якийсь анахронізм, пригадала щось давнє, забуте. Яко письменниця, покійна Марія Олександровна придбала собі славу тільки своїми украінськими творами: що ж до російських, яких вона написала значно більше, то вони й у свій час не мали великого успіху, а тепер їх і зовсім призабули. В цьому російські твори Марка Вовчка поділили долю російських писань Гребінки, Куліша та ин. украінських письменників, що виступали одночасно й у російській літературі. Той факт, що покійна, будучи з роду росіянкою, вирісши в Орловщині й живучи на Вкраіні тільки на протязі шости років, та й то все по городах, змогла написати оповідання з надзвичайно докладним знанням життя украінського селянина, тонким розумінням його псіхології, і — що найважніще — щиро народньою мовою, здавна інтригував земляків; багатьох наводило на сумнів те, що Мар. Ол. писала по украінськи тільки до того часу, як жила з своім чоловіком відомим украінським етнографом і кирило-мефодієвським братчиком, Опанасом Васильовичем Марковичем, а як покинула його, то перейшла на писання виключно російською мовою. Все це нахиляло до думки, що в украінському писанні Мар. Ол. брав близьку співучасть Опанас Вас. Автор біографії Опан. Вас., д. М. З., признає навіть, що Мар. Ол. була всього тільки співробітником свого чоловіка, і що його, а не її, треба вважати за автора «Народніх оповідань»[2]. Опанас Вас. до кінця свого віку не роскрив таємничого псевдоніму, і сподівались, що може таки роскриє його Марія Олександровна; але й вона зійшла в могилу, унесши туда свою літературну тайну. Як би там ні було, авторство «Народ оповід». треба признати подвійним — Марії Олександровни та її чоловіка.

Марія Олександровна Велінська (дівоча фамілія письменниці) походила з дворянської російської родини, скінчила дівочий інститут і жила в своїх родичів в Орлі. Сюди в кінці 1847 року було заслано під догляд губернатора за приналежність до кирило-мефодієвського братства молодого студента київського університета Опанаса Васильовича Марковича, а щоб доглядати було зручніш, його зроблено помічником правителя канцелярії губернатора. Палкий украінський патріот, щирий демократ, Маркович був красунь із себе, співав чудовим оксамітним баритоном і в товаристві відзначався самим веселим гумором. Не диво, що він сподобався красуні — Марії Велінській, і вона пішла за його заміж. В 1851 році Маркович покинув службу в канцелярії губернатора і в грудні того ж року був уже в Чернигові, де здобув посаду коректора «Чернигов. губ. Вѣдом». Не довго прожили Марковичі в Чернигові; в 1853 році Опан. Вас. служить у Київі, а через рік у Немирові. Служба все припадала йому не до смаку, і він не міг вжитись на ній. В 1857 році в ПеСторінка:Dmytro Doroshenko - Pamiaty M.O.Markovych (Marko-Vovchok).pdf/3 Сторінка:Dmytro Doroshenko - Pamiaty M.O.Markovych (Marko-Vovchok).pdf/4 Сторінка:Dmytro Doroshenko - Pamiaty M.O.Markovych (Marko-Vovchok).pdf/5 Сторінка:Dmytro Doroshenko - Pamiaty M.O.Markovych (Marko-Vovchok).pdf/6

—————

  1. З листа, якого тільки-що ми одібрали од її чоловіка, дознаємось, що М. О. Маркович померла 28 іюля на дачі, біля Нальчика (Терськ. Обл.) після 7 місяців тяжкої хороби — невроз сердця. Ред.
  2. М. З. Афанасій Васильевичъ Марковичъ. Черн. 1896, ст. 12

тербурзі появилась книжка украінською мовою «Народні Оновідання», видана Кулішем з його передмовою, а в Москві того ж таки року вийшли «Разсказы изъ народнаго русскаго быта», обидві книжки під псевдонімом «Марко Вовчок». «Народні Оповідання» звернули на себе загальну увагу. Украінська критика в особі Куліша зустріла їх з ентузіязмом. Автор, як кажуть, влучив момент. Саме тоді, після кримської війни, прокинувся в громадянстві вільнолюбний рух і в повітрі вже почувалась близькість великої селянської реформи. Талановито написані оповідання з кріпацького життя саме відповідали настрієві й інтересу громадянства. Як кажуть сучасники, ні одна украінська книжка не росходилась так, як оповідання Марка Вовчка. З великою похвалою відізвалась про «Народні Оповідання» і російська критика. Добролюбов присвятив їм широку статю в «Современникѣ», а Тургєнєв переклав оповідання на російську мову. Цей переклад зробив на російську публіку вражіння, подібне до того, яке робив в своїм часі знаменитий роман Бічер-Стоу. Автором оповідань усі зацікавились.

Вихід «Народніх Оповідань» зробив перелом у житті Марковичів. Автором їх признавалась Марія Ол., і слава її почала рости дуже швидко. 1858 року Марковичі з малим сином Богдасем поїхали до Петербурга. По дорозі гостювали в брата Опанаса Вас. у Чернигівщині. Інтересні спомини зберіг про перебування Марковичів у родичів небіж Опанаса Вас., тепер відомий украінський белетрист Дмитро Маркович. Він був тоді малим хлопцем, але в його памяти живо заховався образ Марії Ол. Д-ій Маркович описує її як повний контраст до надзвичайно рухливого й палкого Опанаса Вас.: «блондинка з сірими гарними очима, з рівними, плавними. спокійними рухами; в моменти різких поривів дядька Опанаса вона дивилась на його широко роскритими очима, не сміючись. Я пригадую її високою, з великою русою косою»...[1] В Петербурзі Марія Ол. попала в круг украінських і російських літератів, які радісно її привітали, Шевченко був од неї в захопленні і ставив її вище од усіх украінських письменників. В своїй відомій поезії він возвеличив її як «кроткого пророка і обличителя жестоких людей неситих». З Тургєнєвим завязалась у неї щира приязнь. В сяйві літературної слави й успіхів Марії Ол. померк в сутінку Опанас Васильович. Куліш що був свідком тріюмфу Марії Ол., згадує про ці часи в листі до Ом. Огоновського: «Тут закурили перед Вовчком фіміямом з десятьох кадильниць! Втішався Маркович жінчиною славою більш як дитиною. Марія ж була мовчуще божество серед хвалебного гимну: приймала славословіє земляків, яко дань достойну й праведну. Як хто приходив до неї з літературним візитом, бідаха Опанас не смів сідати з гостем в жінчиному кабінеті... На ці часи принадає найбільш продуктивна робота Марії Ол. 1860 року в «Хаті» Куліша дрюкується оповідання «Чари», в «Основі» 1861 і 1862 років надрюковано шість оповідань; тута, між иншим, надрюковано одно з найкращих її оповідань — «Інститутка», де з особливою силою і в широкому масштабі змальовано відносини панів і селян в кріпацькій Украіні; в 1861 році перший том оповідань вийшов другим виданням, в 1862 році вийшов другий том оповідань, в 1865 році появився третій.

В 1859 році Марковичі поїхали за кордон, але скоро Опанас Вас. повернувся звідти сам один. Більше з жінкою й сином він уже й не бачився. Хоча Опанас Вас. ще кілька років посилав за кордон гроші для сімьї і все виглядав її до себе, але так і не дочекався ні жінки, ні сина. Останні роки свого життя провів він у скрутних обставинах, розбитий морально, і помер 1867 року в Чернигові в земському шпіталі. Поховано його на громадський кошт. Розійшовшись з Опанасом Вас., Марія Ол. покинула украінську літературу і стала письменницею виключно російською. Широкі знайомости в літературних кругах і успіх перших оповідань одкрили перед Мар. Ол. двері до редакцій найкращих тодішніх рос. журналів. Разом з Д. Писаревим її запрошено до співробітництва в «Отеч. Зап»., де 1868 р. надрюковано її роман «Живая Душа», «Записки причетника» (що вважаеться за найкращий її твір в російській мові) та ин. повісти. Окрім орігінальних повістей, Марія Ол. почала займатись перекладами. В 1902 році Марія Ол. прислала до редакціі «Кіев. Стар», своє українське оповідання «Чортище» писане ще в 60 роки і присвячене Шевченкові. Останнім її твором взагалі, здається, єсть маленьке оповідання, дрюковане позаторік в «Русской Мысли».

Решту своїх днів провела Марія Ол. в безвісти; вона вийшла в 70 роках у-друге заміж за д. Лобача і пробувала з ним у Ставропільській губерніії. Обставини останніх років її життя зовсім невідомі.


Коли взяти на увагу час, коли появились «Народні Оповідання» і здобули широку славу, то в словах тих критиків, що рівняли вражіння од творів Марка Вовчка до вражіння од роману Бічер-Стоу, нема ніякого прибільшення. За для високого основного мотиву оповідань — теплої любови до меньшого брата-кріпака, задля правдивого змалювання його лихої долі, авторові прощались ріжні хиби, які зараз ясні кожному читачеві: сентіментально-піднесений тон, ненатуральність в змалюванні де-яких характерів і пригод, нахил до ідеалізації своїх героїв. Громадянський характер оповідань був положений на першому плані, і тому то в признанні великої ваги оповідань зійшлись Куліш і Добролюбов. Куліш ставив Марка Вовчка нарівні з Шевченком і Квіткою, зве її народним речником: «Не Марка Вовчка становлю я поруч із цими великими духами — сам по собі він іще не виявивсь — а велике його діло, яко речника народнього, котрий говорить не від себе. Не свої мислі він обявля нам, як Квітка; не своєю душею за народ боліє, як Тарас: писатель тут одступивсь геть, назад свого писання; а в писанні його сам народ, лицем до лиця, промовляє до нас словом своїм також, як у вищі свої години промовляв піснею».[2] Од теплоти мови Марка Вовчка, говорить сучасний критик[3] в некролозі Марії Ол., таяли криги вікової байдужости до долі поневоленого народу. Її «кроткий» протест проти соціяльної неправди кріпаччини ставить Марію Ол. в ряді «апостолів людськости», борців за волю і братерство. Що становить особливу прикмету оповідань Марка-Вовчка — це їх чудова мова, найкращий зразок того, чим може бути жива народня мова в устах правдивого майстра-художника. Ця надзвичайно тонка, артистично-ніжна мова поруч з високим ідейним змістом забезпечили за Марком Вовчком імя класика в украінському письменстві. На творах Марка Вовчка, так само як на творах Квітки і Шевченка виховувались покоління украінських письменників, переймаючи і розвиваючи благородні традиції її оповідань. I Куліш був правий, коли пророкував в своїй передмові, що «такії оповідання, як Вовчкові, стануться з часом основою словесности нашої народньої, як росшириться вона і роскинеться на всі сторони пишними вітами».

Д.Д.
  1. Кіев. Ст., 1893, IV, ст. 53.
  2. Передмова Кудіша до першого видання оповідань М. В., писана 1857 року. Цітуємо по виданню «Народн. Опов.» 1902 р.
  3. В. Чаговецъ, «Кіев. Мысль», ч. 192.