Пастирю душевний

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пастирю душевний
Іван Пастелій
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI


Пастирю душевний


Пастирю душевний, попе ізбранний,

Людей просвіщати од бога данний.

Як же ти їх просвіщаєш,

Кедь осквернен сам зостаєш.

Жиючи блудно!


Апостольство тобі єсть поручено,

Людей просвіщати од бога дано;

А ти і сам во тьмі ходиш,

І всіх за собою вводиш

Во ров пекельний.


Сам собі погибель вічну готовиш,

Коли спасительні слова говориш,

Даєш людем красну науку,

Себі на большую муку:

Бо не так твориш!


Тісен путь до раю, врата узкії!

Людем налагаєш пости твердії,

А сам чревом не владієш,

Так ся тучиш, об’їдуєш,

П’єш, гойнуєш.


Євангельську хвалиш, попе, нищету,

А сам не спом’янеш свою суєту,

Коли Гриць-кметь, простак Іван

Станет попом, думат, что пан

Цілому світу.


Лучче би ти було чин той не знати,

Як под образ божий і олтар стати;

Язик ся в молитві трудить,

А помисли дідко водить,

Куди сам ходить.


Ісус твой убогство тобі залицал,

Ти би за багатство і Христа продал;

Люд мізерний утісняєш,

Свої скарби наполняеш,

О душу не дбаєш!


Ідуть, попе, літа, прийдет кончина,

Аби тя не застала лиха година.

Глибоко спиш, пробудися,

Заблудил-єсь, навернися,

Попе, покайся!