Перемога (Зубенко)/2
(Галя сидить біля столу, латає сукно. Ольга сидить на канапі. На Ользі — гарний весняний костюм).
Галя. Останне на продаж… Лишилось саме необхідне… Легко сказати — скільки місяців пройшло — про Романа ж нема ні чутки, ні звістки! Бідна наша армія!.. З якою навалою довелося їй боротися!.. І хоч би яка допомога!.. Без усяких засобів, без ліків і лікарів — мусила відступити.. Що тепер з Романом?.. Були чутки — ніби армія в порядку перейшла Збруч, а про те — які бої були!.. Не дай Боже, щоби він попав до рук цих хижаків!.. (Здригається) Не можна уявити, що було б з ним: старшина, українець, та ще й петлюровець! Хай його Господь захистить!..
Ольга. Ви помиляєтесь, Галю… Червона армія — не банда, а порядне, дисципліноване військо… І полонених вони не катують, а тільки висилають до таборів — до Винниці та Харкова… І Романові нічого не буде… От побачите — скоро повернеться!..
Галя. Дай Боже!.. бо тяжко… Як жити?.. Що робити?.. В найми піти? Кому теперь потрібна наймичка? Жебрати? Міліція заарештує — бо, бачите, всім треба працювати: „трудящійся достоїн пропітанія…“ Шукати посади в комісаріятах?.. Служити?.. У „них“?!. Зректися своїх переконань, свого „я“?!! О, ні… ні!..
Ольга. Треба працювати…
Галя. Я б дуже рада, та де ж праці дістати? Шукала, вже — нічого не вийшло…Ольга. Не будьте такою впертою… Вступайте до професійного союзу та вписуйтеся до нашої комуністичної партії… І будете всім забезпечені…
Галя. Не можу… Це — над мої сили… Це-ж — душу продати…
Ольга. Голосні слова!.. Навіщо ж продавати? Навпаки!.. Ви ж — українка, патріотка?.. І коли любите рідний край і народ — повинні працювати з нами…
Галя. Рідний край і народ я люблю, а визнати вашу владу не можу… Вся вона збудована на брехні…
Ольга. Чому на брехні?..
Галя. Невже ж ви не бачите? Перше за все тільки назва — „Україна“, а де ви що бачили українське?.. Декрети всі з Москви… Урядовці всі москалі та наші перевертні… А з дійсними українцями що зробили?..Ольга. Так вони — контр-революціонери…
Галя. А-а… Залиште, Олю… А мова державна?!.
Ольга. Так ми ж не забороняємо… Багато з нас балакають вкраїнською мовою…
Галя. Ще б заборонили повітрям дихати!.. А з народом що зробили?.. Робітникам дали вільне життя?.. Дійсно — „вільне“, бо без роботи сидять, голодні…
Ольга. Так ми ж не винні, що навколо саботаж… Заводи стали… Селяне сирівців не дають… От хоч би цукроварні…
Галя. Та ви й так все вже позабирали… А їм що дали?.. Карні відділи, пожежі…
Ольга. Так то ж — бандіти, повстанці…
Галя. Ех, Олю, у вас всі бандіти, хто не хоче миритися з наїздом чужинців… А де ваша прославлена свобода? Вільного слова не можна сказати…Ольга. Шкода, що ви сьогодні в поганому настрої… А я думала вам допомогти…
Галя. Дякую за таку допомогу…
Ольга. А я все ж таки де-кого попрошу за вас… Чи не звернутися б вам до п. Затонського? Він тепер — голова „губревкому“, він все може зробити…
Галя. Дякую, дякую… Я прийму на увагу…
Ольга. Навіщо вам мучити себе? От і я і п. Затонський спочатку ще вагалися, коли вийшов роскол в партії боротьбистів, а потім рішуче пристали до справжніх комуністів… Ідея комуни — свята; вона — непереможна… ми переконалися… Прилучайтеся до нас… Подумайте, Галю, гарненько… Я ще зайду… До побачення… (Виходить).
Галя. „Свята ідея“?!. Боже, яка брехня… яка брехня!.. Та чи є у цих дикунів будь-яка ідея, крім насильства, знущання, грабунків?!. Ромцю, Ромцю, який тяжкий заповіт ти дав!.. „Чекай на мене… не кидай кубелечка“… Доки ж чекати?!. Боже, як тяжко!..
(Одягається. Хоче нести сукню продавати).
1 черв. Кто тут живьоть?
Галя. Я… Чого вам треба?..
2 черв. Так… нічаво… А муж гдє?..
Галя. Я вас питаю, що вам треба?..
2 черв. (Огляда кімнату) Бандіт пятлюравськай, должно бить… Убьог… (На бік) Лахва будя — толькі пристращать!..
1 черв. Ми тут помєщаться будєм…
Галя. Тоб-то як?..
1 черв. А так… Нас комісар сюди послал — ліквізіровать комнату… (складають рушниці в куток, шинелі на канапку) Я тута спать буду…
2 черв. А може, Васька, там (Киває на двері) С молодіцей?.. Баба на дрожжах…
Галя. Яке ви маєте право лізти до чужої хати?!. Це-ж — насильство, нахабство!..
1 черв. Та ви, товаріщ, не больно того… А то как станєм іскать право — погано будєт… С намі лучче по-любєзному!..
Галя. Я скаржитись буду; я до комісара піду!..
2 черв. Ми самі сєбє комісари… Ти вот лучче б, молодіца, самоварчик би нам поставіла… А то в облавє, значить, билі — наморілісь… Бєлогвардейскую сволоч ловілі…
Галя. Боже, що робити?..
1 черв. Што ж? Подлатался малєнєчка?..
2 черв. Так, самую малость… Билі, значить, у одного буржуя… „Я, гріть, бєднай пролєтаріат… учитєль“… Пятлюравец проклятай!.. А как за горло, конєшно, яво пристращалі — два золотих колєчка єсть!..
1 черв. А нам, брит, не повезло… Как тот раз ходілі — хоть би тє што-нєбудь… Попряталі всьо… Толькі взводнай у одной буржуєчкі… (тоже ловкай бабец!) кой-какія вєщішкі подсмотрєл… Уже просіла, просіла… у ногах валялась… „Память“ гріть…
2 черв. Отдал?..
1 черв. Ну, нашол дурака!.. Я, гріть, отдам, толькі, конєшно, прійдьошь ко мнє сама за німі…
2 черв. Што ж пріходіла?..
1 черв. Не знаю… Да хоть би і прішла — разі отдасть? Не такой!.. Тот, обратно, сєбє сумєєть і удовольствіє і пользу доставіть…2 черв. Што ж, Васька, може в очко? Потянєш карточку?!.
1 черв. Не хоцца… да і деньог нєту…
2 черв. Вот дура!.. А буржуї зачєм?.. (Огляда кімнату)
1 черв. Разі што так… Ну, давай… (Грають, вигуки: „Сєбє“, „Перебор“ і т. д.)
Іван (входить) А це хто? Чого ви тут, товариші? (Бачить Галю) Доброго здоровля, п. Галино!..
Галя Добридень!.. От втаскалися сюди — кажуть: жити тут будуть…
Іван Ідіть, товариші, звідси… Скажіть, товаришові комісарові, що голова губревкому наказав цієї квартири не реквізувати… Ідіть!.. (Червон. збираються)
1 черв. У-у… буржуї!.. (Виходять)
Галя (Скидає мантільку, ховає сукно до комоди) Сердечно дякую, пане Іване… Ви позбавили мене від великої неприємности… Сідайте…
Іван. Немає за що (Сідає) Я чув, п. Галино, що ви в тяжкому становищу? І вам не гріх мовчати?.. Ви ж знаєте, що я завжди готовий вам допомогти…
Галя. Великої потреби ще немає… А все ж… дякую… Ви — вірний друг… бо друзів можна пізнати тільки при лихій годині…
Іван. Ну, це зовсім дрібниці… Я завжди радий… От вам ордер — будете одержувати військовий пайок… А це — трохи грошей… (Дає чималу купку).
Галя Дякую… дякую… О, Боже, скільки грошей! Навіщо мені стільки! Мені й десятої долі вистачило б…
Іван. О, я хочу, щоби ви не почували злиднів… (З більшим запалом). Я хотів би засипати вас самоцвітами й золотом!.. Я хотів би оточити вас блиском і радістю… Я хотів би, щоби з ваших уст не сходила усмішка…
Галя. Що це означає?..
Іван. От ви питали колись, чого я утік із Тернополю… А чи не помітили ви, п. Галино, того, що з вашим другом в той час коїлося щось надзвичайне…
Галя. Я не розумію…
Іван. От в тім то й річ… Ви так були наповнені своїм щастям, що не помічали того, що робилося навколо…
Галя. Пане Іване, ви не можете сказати, що я байдуже відносилася до вас… Навпаки…
Іван. Е-е!.. Для мене було вже однаково: байдуже чи ні — бо я бачив, що ви кохаєте..
Галя. Ну, що ж? Ви повинні були радіти тому, що ваш друг щастливий…
Іван. Радіти?!. Радіти тоді, коли я був на крок від смерти!.. Галино… Галю!.. Невже ти бачиш, що я кохав і кохаю тебе, як тільки може кохати людина… Я шукав забуття в боях — не найшов… Я кинувся в бурхливе море революції — мене переслідував твій образ… Я губив людей, я хотів зробитися звірем, щоби заглушити надлюдське страждання своє — моє серце було повне кохання… В ньому цвіли троянди, але… з гострими колючками…
Галя. Для чого ця мова? Ви ж знаєте — я дружина другого…
Іван. Дружина… сім'я!.. То — забобони, сміття буржуазно-патріархального ладу… Галю, людина вільна… вільна в своїх почуттях…
Галя. Але я кохаю Романа!..
Іван. Його нема і… не буде… Ви молода… Для вас життя повинно бути засіяне квітами… Колись я не був гидким для вас… Ну, пожалійте мене!..
Галя. Я нового нічого не скажу…
Іван. Я… не можу жити без вас… Я вживу всіх засобів…
Галя. Ви загроджуєте?!. Я не боюся…
Іван. Ви… повинні… бути моєю…
Галя. Ніколи!..
Іван. Ні, будеш!.. (Наближається) Я нищив сильних, що стояли на перешкоді, а слабої жінки не зможу скорити?!. Ти… ти будеш моєю (Хапає її в обійми)
Ольга. Ах!.. Пробачте!.. Я не знала!.. Я потім зайду!.. (Виходить)
Галя (Виривається) Геть звідси!.. От вам ваші брудні гроші!.. (Жбурляє йому в обличча. З роспачем) Романе, Романе!.. Доки ж чекати?!. (Виходить до спальні)
Іван. Ми ще порахуємося, царівно недоторкана!.. (Підбирає гроші).
(Входять комісар, 1, 2, 3, 4 та инші червон.)
Іван. Ви по якій справі, товаришу?..
Ком. Вот ордер чека — арестовать Сумную…
Іван. Дайте сюди… (Замислився) Еге… Гм… Так і треба зробити… Ви от що… Зробіть для виду трус… і відправте п. Сумну до че-ка… Тільки попередіть, щоби з нею там чемно поводилися… І зачекайте тут на мене… Я зараз повернуся… (Виходить)
Коміс. Слушаюсь, т. предсєдатель…Ком. Обищіте, товарищі, пока ету комнату…
2 черв. З большим удовольствієм!..
(1 та 2 черв. риються в комоді і т.д. Вигуки: „І ето пригодітся“, „Васька пряч!“ і др.)
Галя (входить) Хто ви?
Ком. Ви — т. Сумная?
Галя (Тримається спокійно) Я…
Ком. Где ваш муж?..
Галя. Не знаю…
Ком. Он служил в бандах Петлюри?..
Галя (З запалом) Не в бандах — а в Українській Армії…
Ком. (Ухмиляється) Так… так… І кажется, бил старшина, командір?..
Галя. Так… Чого вам треба від мене?
Ком. Успокойтесь, товаріщ… не пугайтесь… ми должни сдєлать малєнькій обиск… ми злого нічого не здєлаєм… Продолжайте, товарищі…
(Галя сіла на стілець, відвернулася; червоноарм. обшукують).
Ком. Ага!.. Портрети… одін… другой… „господа офіцери“!.. Пісьма? І ето прігодітся… (Складає папери). А теперь, т. Сумная, я вас должен арестовать… Товарищі конвоїри отведіте арестованную в чека…
(1 та 2 черв. підходять до Галі. Вона мовчки встає, одягається, йде. За нею 1 та 2 черв.)
2 черв. Я так і знал, што она — контріваліцінерка!.. А славная молодічка!..
1й черв. Жалко… мало обискалі… їх только встряхні!..
(Два червоноарм. з решти риються в комоді, під канапкою і т.д.)
Ком. Скорєє, товарищі, обисківайте — только тщательнєє… Пісьма, документи, кнігі…
3 черв. (На бік) Нужни нам здорово твої документи!.. Вот бєда — нічего нєтуті: всьо попрятала буржуйка!..
Ком. (До 4го) А ви пойдіте еще в ту комнату…
4 черв. (із спальні) О… єсть!..
Ком. Что там такоє?.. Несітє сюда скрєє!..
Ком. А ну, дайте сюда… (Бере й читає гравіровку) „На спомин моїй любій Галині… Роман.“ Правільно… (Ховає рідікюля в кишеню) „На спомин“!..
Іван. (До червоноарм.) Ідіть, товариші… (До комісара) А ви залишіться на хвилину…
Іван. Ви підете зараз до чека і передасте т. Маркову мій наказ: „Пані Сумній показати таємний відділ… Знаєте? Де допити роблять… Але боронь Боже торкнути її… Ій тільки показати і зараз же відпустити… Та цих… „просвітян“ і повстанців показати обовязково…“ Та от що: коли на протязі двох годин від мене вам не буде роспоряджень — ви явитеся сюди знову, заарештуєте Сумну і відправите до мене… до моєї особистої канцелярії…
Ком. Понімаю… понімаю…
Іван. (Ходить) Так… так… пригадано чудово: їй тільки покажуть роскоші чека — і… твердиню буде зломлено… Ха-ха-ха!.. А товариш Марків вже постарається показати свій хист… Уміє… У нього мерці говорять…
Ком. Он — вєрний комуніст, т. предсєдатель…
Іван. Але… це жорстоко… навіщо це?..
Ком. Всє так дєлают, т. предсєдатель… Онє такія упорния… еті петлюровкі…
Іван. Так… так.. Треба довести до кінця!.. (пише) От вам ордер на арешт… Ідіть, товаришу… та дивіться, щоби в точности все було виконано…
Ком. Слушаюсь, тов. предсєдатель…
Іван. Теперь листа… (пише) Боже, але яким жорстоким я зробився! Мене не вражають ні муки ні кров… А був час, коли душа моя виявляла чистий віск, а в серці панувало кохання… (Замислився) Галю, Галю, що ти зі мною зробила?!. Ти — мій лютий ворог… Ти розбила моє життя, отруїла мою душу… Нерозділена жага рве на шматки моє серце, а ображене кохання вимагає помсти… О, я жорстоко помщуся!.. Ти будеш молити, благати… ти будеш навколюшках просити моєї ласки… О, тоді я буду задоволений!.. (Павза.) Залишу тут… (Кладе на комоді).
Ольга (входить) О!.. Пан Іван!.. А Галі нема?.. (По павзі) Ви пробачте… Я, здається, мимоволі зробилася свідком…
Іван. Товаришу Ольго, я можу сподіватися, що це буде між нами.. Інакше…
Ольга. Що?.. Може — чека?!. Ха-ха-ха!.. Звичайно, звичайно… Будьте певні… О, в цій справі я буду вашим вірним помішником…
Іван. Я вимагаю тільки коректности…
Ольга. Добре, добре… Згода… Ну, а як наші загальні справи?
Іван. Чудово… Ви ж самі бачите, що партія процвітає… Буржуазія зникає… Інтелігенція все більше й більше підпадає під наш вплив і скоро цілком опролєтариться…
Ольга. Але ж це страшно… Ви жартуєте…
Іван. Зовсім ні…
Ольга. Ну, а народ?.. Селянство?..
Іван. Признатися комуністичні ідеї поганенько прищеплюються в масах… Та поки є незаможні і куркулі — наше панування забезпечене… Бо є кого й на кого цькувати… Врешті для більш упертих є чека і… Катовський…
Ольга. А що скаже Европа?..
Іван. Е-е… Европа!.. Вона ще до цього часу мріє про російські борги, концесії і т. д. Звичайно, ми можемо обіцяти… умовлятися до безконечности… відбувати конференції, наради… А тим часом підштовхнем і европейський пролєтаріат… А там, у краях Ротшильдів, є де погуляти!..
Ольга. Все це добре… але… у мене є сумнів… Чи по правді все це?..
Іван. А я вас запитаю: вам хіба два віки жити?.. Краще ходімте до паркому… там як раз нарада… Ні, стрівайте… Ви казали, що будете моїм помішником — от вам перше завдання… (Бере з комоди листа) Передайте цього листа п. Галині і постарайтеся її переконати, що для неї иншого виходу нема… А я вам за це буду вдячний…
Ольга Добре… добре…
Іван Ну, бувайте здорові, товаришко… Гадаю, що з вашою допомогою успіх буде повний… Всього кращого… (Виходить)
Галя (входить знесилена) Боже!.. І це — люди!.. Пролетарська культура!.. Гидко… подло… Хижі звірі не роблять того!.. Ті тільки тіло розривають, а ці?.. Душу вимотують, нерви по нитоцчі витягають… Часи інквізиції блідніють перед „освіченим“ 20м віком… „Боротьба з контр-революцією“… Боже, невже ж стільки бруду, стільки жорстокости, стільки подлости таїла в собі душа московського народу?!. (Оглядає кімнату). Який гармидер!.. Це — недоторканість мешкань!.. (Прибирає) Здається і мене чекає така доля… Ці труси, арешти… Не розумію, чому теперь відпущено?.. (Находить листа) Лист?!. Від кого це? (Читає) „П. Галино, ви на підозрінні в чека; ви бачили, що вас чекає… Врятувати можу тільки я, але… за „певну ціну“… Про це поговоримо у мене… Чекаю на вас до 5 години.. Потім самі будете винні“… (Кидає папірець) Оце воно!.. Невже ж кінець?!. Чека!.. У-у… кров холоне… Піти?.. До нього?!. Врятуватися?!. Купити життя зрадою?!. Запродати честь?!! О, ні!.. ні!.. Це гірше смерти!.. Ви помиляєтесь, прокляті!.. Не зломите живого духа!.. О, я і сама врятую себе… (Йде до комоди, бере пляжечку). От — мій порятунок!.. З якою радостю я умру тут, в свойому кубелечку!.. Ромцю, любий!.. Твоя Галочка вірна тобі… вона не зрадить тебе… Я умру… з чистим серцем… з милим іменем на устах… Ромцю, прости твою Галю!.. Боже, прийми грішну душу!..
(Хоче пити. Входить стурбований Шумський. Галя мимохіть кидає пляжечку).
Шум. Пані Галино!.. Голубонько!.. Рятуйте становище… Допоможіть…
Галя. В чім справа? Чого ви стурбовані?..
Шум. Лихо… Нещастя… Катастрофа!.. П. Галино, мені здавалось… Затонський — ваш друг?..
Галя. ?!?
Шум. Чекайте, чекайте… Я не хотів образити вас… Я памятаю… він бував у вас… О, справа надзвичайно важна!..
Галя. Та в чім річ?..
Шум. (З наростаючим запалом) Ви бачите, що зробили з Україною… Дихати не можна… Село заворушилося… О, скоро наша Многострадниця обернеться в бурхливий океан… Підготовляється всенароднє повстання…
Галя. Пошли, Господи!..
Шум. О-о… що може бути!.. Сьогодня чека заарештувала трьох членів центрального повстанчого Комітету… У них всі пляни… керовництво… може бути катастрофа… Все може загинути!..
Галя. Що ж я можу зробити?..
Шум. Вплинути на Затонського… Він може звільнити!..
Галя. Цього я не можу…
Шум. Ми пробували підкупити — не можна… Допомогти втікти — також…
Галя. Не можу…
Шум. Ви розумієте — життя десятків тисяч людей… наше життя… честь тисяч жінок… воля всього краю!.. Я благаю вас… Вам так легко!..
Галя. Легко?!. Так… так… мені легко!.. О-о, легко… легко!.. (Істерично сміється) О, „він“ за „мене“ дасть таку ціну!.. Легко!.. Боже, підтримай мене!.. О, навіщо така спокуса!.. О, мені легко… (Ридає). Ромцю, Ромцю, чи простиш ти мене?!. Це вище моїх сил… Йде не про мене… Тисячі людей… воля України!.. „Не буде такої жертви, перед якою зупинимося“!.. Невже це — слова?!. Слушний час настав… О, Рідний Краю!.. Тобі віддаю життя… Тобі віддаю… свою честь!.. Ходімте… я все зроблю…
Шум. Дякую Тобі Боже, що направив її серце!.. Теперь ми — врятовані!..
Невеликий барак. Ліворуч — нари. Праворуч у кутку двері. Правіше від дверей — вікно. Проти вікна — стіл, лави. Над нарами на цвяшках висять по стіні — рушники, торбини, то-що. Полички, на них бляшані кухлики, мисочки і т. ин. На нарах — тюфяки, ковдри, шинелі. Просто біля стіни Романове ліжко. Ранок.
Марко ходить. 1 старшина напівлежучи на нарах робить папіроси. Роман за столом пише… Деникинець лежить на нарах біля рампи.
1 стар. От і чудово!.. Ще сотню зробити — і тисяча готова… А це — півтораста марочок…
Ден. Не понімаю… Цєлий день сідєть із-за 150 марок!..1 стар. І це — гроші… Принаймні на ті ж папіроси для себе…
Ден. Не офіцерскоє ето дєло…
1 стар. А „власні“ коні та вози заганяти? То-старшинське?!. Що ж робити?.. Ми — люди маленькі, в постачанні не служили…
Ден. Ізвінітє, пожалуйста… Я дєйствітельно „власнаго“ коня продал… Он у меня бил еще в денікінской армії… У меня посвідчення єсть…
Мар. А там ви його де взяли? Напевне, у дядька „купили“?..
Ром. Залиште, панове… Обридли вже і коні і постачання…
Ден. Коні!.. Вози!.. А гроші ваша Україна платіла? Что я должен бил дєлать, єслі у меня ні копейкі не било…
Мар. От — дійсно старшинський погляд!.. Грошей нема — значить треба красти, грабувати…
Ден. Да развє я одін?.. Всє так дєлалі…
Мар. Ну, вибачте, добродію… Правда, були такі сумні явища… Але це ж і робили подібні пани… Присмокталися до нашої армії, мов ті п'явки, та й провокували нашу справу…
Ден. Что значит — „провокували“?.. А развє ми не білісь за Україну?.. Ми так же служилі, как і всє…
Мар. За Україну ви билися?!. Життя своє рятували — бо ніде було дітись… А наша армія на жаль приймала…
Ден. А вам не всьо равно?.. Білі ж комуністов!..
Мар. Ні, добродію, не однаково… Ми не тільки комуністів б'ємо… Ми боремося за визволення Батьківщини… Ми б'ємо всіх ворогів, що напосідають на неї… А ви?!. Хіба ви не перейшли б, скажемо, на бік Вранґля, коли б нам довелося з ним битися?..
Ден. (Мовчить)
Мар. Ех, нема в мене сили, а то вимів би це сміття!..
Ден. Ну, ето уже такая нетерпімость!.. Такой шовінізм!..
Ром. Та годі, панове… Залиш, Марку… Нового нічого не почуємо…
2 стар. (входить) Панове, лекція починається…
Мар. Лекція так лекція… Ходім, Романе…
Ром. Я сьогодні не піду… Треба скінчити…
Ром. Готове… прошу…
Сест. Дякую… Чому ви не вступите до нашого гуртка?
Ром. Хисту немає… Театр я люблю і буду допомагати, а грати…
Сест. Жалко… Ви б чудово грали… У вас такий голос, така постать!.. Стільки почуття!..
Ром. Що ви, сестро… Та у мене і часу бракує… Багато відбирає сотня… І над собою треба працювати…
Сест. (Зітхає) Я заздро дивлюся на ваших козаків… Ви з ними так часто буваєте…
Ром. Вони й варті того!.. З ними душею одпочиваєш… Умій тільки до них підійти…
Сест. Не треба ж і себе забувати… Життя йде, як кіно… Хвилини зміняють одна одну… Всі вони такі прикрі, холодні… І молодість проходить серед такого оточення…Ром. Треба терпіти…
Сест. Терпіти? Коли душа прагне тепла, а серце кохання?!.
Ром. Я не відчуваю цього… Для мене тутешнє життя — прикрий сон… Всі думки, всі почуття линуть туди… Боже, я сам не знав, як глибоко її кохаю…
Сест. Це — мрія… марево… Ви ж не знаєте, що теперь там… Може ви кохаєте міф… А де ж живе, реальне кохання?..
Ден. (Входить) А! Сестра Ніна!.. Здравствуйте!.. А я сбєжал с лекції: скучно і неінтересно… Пойдьомте погулять… Погода прекрасная…
Сест. Дякую… Я зайнята… Ми, п. Романе, ще поговоримо… (Виходить).
Ден. Сімпатічная бабьонка! Слєдуєт обратіть вніманіє… Много труда не прійдьотся пріложить… Не такія крєпості бралі…
Ром. (Йде до ліжка) У вас дуже поганий погляд на жінок… Сестра Ніна — є порядна людина…
Ден. Знаю я їх хорошо… Что значит — порядна? Женщина — прежде всего женщина… І как таковую ее всегда можно взять…
Ром. (Підводиться. Гаряче) Це ж — нахабна брехня!.. Брудний наклеп!..
Ден. Не гарячітесь, п. сотнік… (Одягає шинелю) Прісмотрітєсь только хорошенько — і ви увідітє, что не я лгу, а что у вас наївний взгляд на жизнь… Укажитє мнє хоть одну так називаємую „вєрную жену“? І вообще женщину, которая, как говорят у вас, „не бажала б чар кохання“?!. Очень мало… і то — ілі уроди ілі старухі… А наші сестри із наіменєє упорних… Е-е!.. Всє женщини одінакови!..
(Входить Марко, копається в ліжкові).
Роман (З запалом) Який бруд!.. Який бруд!.. І вам не сором це казати?.. Але ж у вас була мати… дружина… Вони — також жінки?!.
Ден. Жена?!. Что із того? І она — такая… Да я нічего і не імєю… Пусть себє живьот, как хочет… Навєрно там с комісаром какім-нібудь… А я тут буду ворон ловіть?.. Дудкі!.. (Виходить, наспівує: „Ночь дана для любовних утєх“…)
Марко Чого це ви так росходилися?..
Ром. (Ходить) Боже, яке гниле повітря тут!.. Збожеволіти можна! Який гидкий наклеп на сестер!.. Своє молоде життя, свою душу людина віддає ближньому, а її обкидають болотом і вважають за повію… „Всі жінки однакові“!.. Значить — „такі“?.. І Галя — „така“?!.. От дурниця!.. Ну, я готовий роздерти його… А може правду?.. І вона — „така“?!. О, ні… ні…
Мар. В чім річ?..
Ром. Ти віриш, що жінка може кохати?..
Мар. А чому ж?.. Може, звичайно…
Ром. І ти віриш, що це кохання міцне… постійне?..
Мар. Ну, цього взагалі не можна сказати… І у чоловіків…
Ром. Я не про це… Ну, просто… Марку, що б ти зробив, коли б тобі зрадили?..
Мар. На це трудно відповісти… Яка зрада… при яких обставинах…
Ром. А я взагалі не міг би перенести… О, ні… цього не може бути… Краще смерть!..
Мар. Та до чого ж це все?..
Ром. Так… З тим типом посварилися… У нього всі жінки — то повії… Навіть гидко згадати…
Варт. П. сотнику, — от вам гості… від повстанців з Київщини та Полтавщини… Прибули до табору з відомостями… В загальному бараці для них місця нема… Наказано — привести до вас…
Ром. Прошу, прошу, панове… Складайте речі… От тут… А у вечері розмістимося…
Варт. От і добре… (Виходить)
2 пов. Та вже тижнів зо два…
Мар. І вас ніде не зупинили?..
2 пов. У нас документи були… Та ми більше селами… Там і без документів можна пройти… (Складають речі. Копаються).
2 стар. А чули, панове, новини? Наш Уряд уже ліквідовано… Нас відправляють на роботу до Франції…
1 стар. А я чув — до Румунії… І це — скорше… до ближче до України…
2 стар. А я нікуди не поїду — хіба до Німеччини утечу…
Мар. А там що робитемете?..
2 старш. Там у Гетьмана армія… Кажуть, добре…
Ром. А звідки ці відомости?..
2 ст. Так… балакають…
Ром. Краще б панове, поменше таких балачок… Козаків хвилюєте…Ден. (входить) А ето кто?..
2 ст. Представники від повстанчих організацій з України…
Ден. А-а… понімаю… Еті повстанческія організації, навєрно, существуют не за Збручом, а тут… гдє-нібудь побліже… Ех, комедія всьо ето!.. Думают такімі мєрамі успокоїть…
Ром. Яке ви маєте право так говорити…
Ден. А что ж? По вашему я не імєю права висказивать своє мнєніє?.. Думаю так — і конец!.. Відєлі ми уже еті повстання… Когда ми билі на Українє — дядькі нам помагалі?.. Считалі себя українцамі?!. Нас же лупілі… А теперь — „повстання“!.. Українцамі подєлалісь!.. Брєхня!.. (Йде до своїх нар, лягає).Мар. „Лупілі“… І ще лупитимуть, хто звик (іронично) у них „купляти“ коні…
Ром. Залиш, Марку… знову зчепитеся…
Мар. І то — правда… Що з ним балакати…
1 повст. Панове! Не губіть віри, тримайтеся гурту… Вже близько той час, що народ вас покличе… А про гетьмана киньте думки… З нами краще не йти на Вкраїну — бо буде погано…
Ром. (До 1го повст.) Дозвольте запитати… За весь час боротьби мені здавалося, що народ наш стояв на грунті соціяльному, а не національному… Повстання проти большовиків і гетьмана мали прикмети скорше клясової боротьби… Тому, здається, ми й не мали удачі… Ви розумієте?.. Чого ж теперь хоче народ?.. Що ви скажете?..
1 повст. Народ бачив уже панування і білих і червоних окупантів-москалів… Бачив жахливу руїну, що приносила з собою влада чужа… Він бачив, що та влада приходила тільки з метою захвату і визиску… Народ переконався в брехливости їхніх гасел…
Мар. Слава Богу, час уже!..
1 повст. Національна свідомість зросла як найбільше. Теперь всі йдуть під жовто-блакитний прапор. Всюди лунає гасло: „У.Н.Р.“
Мар. (До Ден.) От теперь ще не так „лупитимуть“!..
2 повст. Був такий випадок: трьох наших членів центрального комітету заарештувала губерніяльна Чека… Вже відомо, що хотіли ім зробити (показує)…
1 стар. „В росход“!..
2 стар. „В штаб Духоніна“!..
Ром. Ну, ну?..
2 повст. Але річ не в цім: у них були пляни… списки… Могла справа загинути і багато людей…Мар. Цікаво…
Ром. І що ж?
2 пов. Жінка врятувала!..
1 стар. Як?!.
2 стар. Яка жінка?..
2 пов. Надзвичайна жінка!.. До неї залицявся головний комісар… Вона гордувала ним… А потім… як узнала — пішла до нього… причарувала і — той випустив… І це зробила — свідомо… Вона — щира українка!..
Ден. Вот так баба!..
Мар. Даліла!.. Юдіф!.. Монна-Ванна!..
Ром. Боже, яка страшна жертва!..
1 повст. Панове, от теперь організацію майже закінчено… Вся Вкраїна горить вогнем помсти… Чекають тільки сігналу та вашого приходу… Повертайтеся і перемога за нами…
1 ст. Що у вас було чути про військо, про Уряд?..1 повст. Большовики роспускали всякі брехні, але народ знав… Ви ж бачите, що ми у вас… Звязок весь час був… Ви були для народа маяком, до якого тяглися всі… Панове, пора вже!..
Вартовий (входить) Панове, прошу на площу… Дивізія вже шикується… І вас просять, панове представники — дасте інформації…
1 повст. Ходімте…
Ром. (Зупиняє 2го пов.) Вибачте, добродію… Я хочу запитати… Скажіть, будь ласка, — звідки ви довідалися про ту жінку? Хто вона?
2 пов. Казав один з тих членів центр. комітету… Але я забув, як призвище жінки… Казали, ніби дружина якогось нашого старшини… Він тут десь…Ром. Жаль… Дякую… Ходімте… (Виходять).
Ден. Вот і чудесно!.. Прекрасно!. Сегодня нікто не помєшаєт… А інтересно — сколько прінєсьот?.. Деньгі уже вишлі — будут очень кстаті!.. О, еті деньгі!.. Удовольствія… женщини — всьо за ніх можно достать!.. С німі і за дротамі не плохо!..
Сест. (Входить) П. Романе!.. О?!.. Нікого нема?..
Ден. (Схоплюється) А… Сестра Ніна!.. Прошу, прісядьтє!..
Сест. Дякую… Нема часу…
Ден. А чєм ви заняти?..
Сест. Вам цікаво?.. Служба… театр… На репетицію йду…
Ден. Е-е… Совсєм пустоє дєло… Пользи мало…
Сест. Чому?.. Я вас не розумію…
Ден. Вот теперь весна — а у вас костюмчика порядочнаго нєт… Туфелькі покрівілісь… А что вам даст театр?.. Нічего…
Сест. Та мені й не треба…
Ден. Ну, не скажитє… Хорошая картінка требуєт ізящной оправи… А какая ви хорошенькая, Ніночка!..
Сест. Киньте жарти…
Ден. Я не шучу… Какую оправу я мог би дать вам!.. О, денєг у меня много!..
Сест. Що ви цим хочете сказати?..
Ден. (Жартує) Ніночка, я люблю вас!.. (Обіймає).
Сест. (пручається) Нахаба!.. Пустіть мене!.. (Виривається, вибігає)
Ден. Ніночка! Ніна!.. Подождітє! Ви нє понялі!.. (Біжить за нею. По хвилі повертається). На етот раз сорвалось! Ну да еще успєєм!.. Вот как марочкі зашелестят — посмотрім: устоїш лі ти, голубушка!..
1 коз. Можна зайти?..
Ден. А… То ви, хлопци… Ідітє бліже… (Підходять) Я посилал за вамі… Нужно поговоріть коє о чем… Скажитє вот мнє — хорошо вам тут жить?..
1 коз. Та нічого… На Вкраїні краще було…
Ден. Не „нічего“, а совсєм сквєрно… Вот ви долго в армії?..
1 коз. З сімнадцятого року… Я ще з Богданівського полку…
Ден. А ви?..
2 коз. Я з повстанців… Теж давно вже…
Ден. Ну, хорошо… Вот уже сколько лєт ви служитє, воюєтє, а что заслужилі? Раздєтиє, разутиє, голодниє…
1 коз. Так, хліба малувато… Це правда…
Ден. А жалованьє вам платят? На папіроси єсть копєйка?..2 коз. Е-ех, цигарки!.. На Вкраїні хоч у дядька випросиш, а тут!..
Ден. Вот… вот… І в концє концов очутілісь тут — за проволокою… А ви понімаєтє — за что і с кєм ви сражалісь?.. С своїм же русскім человєком!..
2 коз. (На бік) А ну, підпустимо жука!.. (До Ден.) Звичайно… За царя Миколи разом в окопах сиділи… З одного котьолка їли…
Ден. Вот… вот… А то понавидумували: України, Грузії… Каждая губернія, каждий уєзд хочет ізображать государство… Только смуту заводят…
1 коз. Так… правда… Народ цього не хоче — спокою хоче…
Ден. Я віжу — ви хлопци розумниє… Так вот нужно, чтоби і другіє козакі так думалі, как ви… Тогда і войни больше не будєт і ми скорєє будєм дома.. Заживьом тіхо, мірно…
1 коз. Та як же це зробити?.. Не всі однаково говорять…Ден. А ви, хлопци, потіхоньку і поговорітє об етом — то с однім, то с другім… Да вот єще что: зайдітє ко мнє через полчаса… Я дам почітать коє-какіє лісткі… Ви почитаєтє — і другім дадітє… Согласни?..
1 та 2 коз. (Зглянулися) Та звісно, п. сотнику…
Ден. Вот і хорошо… только роздавайтє — так… осторожно… А за ето будєтє імєть не только на папіроси, а єще коє на что… Так заходітє…
1 та 2 коз. Дякуємо… (Виходять).
Ден. Вот і прекрасно!.. І люблю же я деньгі!.. Что угодно і кого угодно можно купіть і продать… А етіх простоватих хохліков можно кругом пальца обвесті… Дуракі!.. Офіцери генерального штаба служилі і парікмахерамі і прікащикамі… Цель оправдиваєт средства… А тут… і на посадє, і польза нашей многострадальной Матушкє Рос…
Роман. (До Ден.) А ви не були на зібранні?..
Ден. Нєт… Занят бил… Дєло єсть… (На бік) Что ето єго долго нєт?.. Пойті, узнать… (Виходить).
Ром. Господи, раніше душа моя рвалася туди, а теперь… як послухав цих людей… О, два тижні, як з України!.. І я ж міг там бути і… Галочку бачити… Принаймні хоч почувати, що вона близько… Боже, як витримати!..
Мар. Ну, Романе, яке вражіння зробила інформація?..
Ром. І радісно… і сумно… Здається, воля народня направляється на певний шлях… А це — головна підстава успіху…
Мар. І я це почуваю… От же мусимо теперь бути особливо міцними та об'єднаними… Народ зробить, а ми закріпимо…
Ром. Так… так… це наш обовязок… Яка перспектива!.. Аж не віриться!..
Мар. Е, брате!.. Запорука до цього — є свідомість народня… Жінку памятаєш?.. Далілу?.. Свідомість… патріотизм… воля!..
Ром. Яка страшна жертва!..
Мар. Цікаво — чи дівчина, чи молодиця?..
Ром. Молодиця — дружина старшини… Казав повстанець…
Мар. А де ж чоловік?..
Ром. Десь тут… на еміграції…
Мар. Щастливий, що має таку дружину…
Ром. Бачиш, Марку… Щастя… Чи є тут щастя?.. Я думаю, що тут траґедія…
Мар. От тоді й маєш!.. Та ти розумієш, скільки тут героїзму?.. Яке кохання Рідного Краю?.. Віки тільки дають таку жінку!.. Невже ж чоловік буде такою нерозумною твариною, що не зрозуміє цього?.. От ти уяви, що це пані Галина…
Ром. (Перебиває) Що ти, Марку!.. Хіба це можливе? Я і подумати про це не можу!.. Це було б щось страшне, нехай Бог боронить!..
1 коз. (Відчиняє двері) П. сотнику, можна зайти?..
Ром. А… ти — Хведько… Заходь… Що скажеш?..
1 коз. То от, п. сотнику, зараз мене з Петром закликав сюди той старшина… кацап… Роспитував, за що ми билися… як живемо…
Мар. Ну… ну…
1 коз. А потім намовляв, щоби ми листки козакам роздавали… Гроші обіцяв… Казав, щоби через півгодини прийшли…
Ром. А ви що?..
1 коз. Ми сказали, що прийдемо…
Мар. І тоді, Хведоре, не сором! Ти ж знаєш, що це таке…
1 коз. Та я, пане сотнику, одразу пізнав… Мабуть, шпигун якийсь… Так от ми і порадилися з Петром, щоби вам сказати…
Мар. Молодці, хлопці!..
1 коз. Ми, п. сотнику, бачили вже таких…
Ром. Ну, от що, Хведоре — ви з Петром приходьте і беріть там все… А ми поміркуємо, що робити…
1 коз. Слухаю… (Виходить)
Мар. Злодії!.. Давно я відчував щось недобре… Ну, голубе, тепер не утічеш!.. Знаєш що, Романе?.. Ти піди й попереди кого слід… а я заховаюся тут і послухаю…
Ром. Добре… Піду до вартого… (Виходить)
Марко Он звідкіль вітер той дме!.. (Придивляється, де краще сховатися під нарами). А я дивувався — звідки провокації… Та нашого козацтва брехнею не візьмеш!.. (Йде до дверей відчиняє, дивиться). І як його заховатися від домашнього злодія?.. А ми — дійсно простодушні хохли… всім віримо, всіх приймаємо… Та скільки вовка не годуй — він все в ліс дивиться… І москаль завжди буде москалем… Всі вони нас ненавидять… і всі мріяли і мріють про єдину-неділиму… О, йдуть!.. (Ховається. Входять Агент і Ден.)
Агент Так вот, товаріщ, і ви білісь і ми б'йомся за Россію… Она должна бить цєлая і нераздєльная… Классовая борьба пройдьот — то явленіє временноє — а велікая Россія останется… Ви меня понялі?..
Ден. Так… так… безусловно…
Агент. Для етого нам необходімо окончательно ліквідіровать всякія еті „самостійніческія“ авантюри… Распорошить їх… раздробіть… А ми помірімся, потом…
Ден. Я ето прекрасно понімаю… Скорєє, товаріщ, к дєлу…
Агент. Іспробованний способ — вєрний: агітація… На первий раз тут вам коє-какія прокламації… Только нужно умєло… осторожно… (Дає).
Ден. Я всьо ето понімаю… Ну, а того!..
Агент Вот вам… 50 тисяч марок… Распіскі нє нужно… Дальнєйшія наші отношенія будут завісєть от успєха вашей работи… Помнітє, что каждий ваш шаг нам ізвєстен… і в случає чего… ми нічєм не стєсняємся… (Дає гроші)
Ден. Не безпокойтєсь, товаріщ…
Агент Я вам… на всякій случай… дам разних документов… (Сідає за стіл спиною до дверей, переглядає папери. Деникинець сховав відозви під ковдру свого ліжка).
Ден. (Розглядає гроші) 50 тисяч!.. І так легко!.. Нужно только бить бить неглупим человєком!.. Принципи… убєжденія?!. Старая рухлядь!.. „Жизнєю пальзуйся, живущій“!.. Посмотрім, как видержит твердиня огонь тяжелой артілєрії… (Грає грішми)
1 коз. Можна?..
Ден. А… то-ви… Ідіте… ідіте смєло…
1 коз. Ну, що, пане сотнику, вже є?..
Ден. Єсть… только смотрітє — осторожно… Нікому не говорітє, что я дал… А за ето вот вам 1000 марок… на двух… Я вам сейчас дам лісткі… (Йде до нар, нахиляється, бере листки. Тихо входять Роман, Вартовий, 1 старш. Деякі старшини входять пізніше…)
Ден. Так вот вам, хлопци… Только осторожно… (Обертається. Бачить всіх — жахається).
Роман А ну, лишень, дозвольте заглянути, що там у вас таке?..
(Агент схоплюється, ховає папери)
Ден. (ховає відозви) Какоє вам дєло?.. Ви не імєєтє права!.. Ето — мої пісьма…Марко (Вилізає спід нар) Добре… добре… А що в них написано?.. Мабуть, про „істінно офіцерскія“ діла?.. Ех, ви, провокатор!..
Ден. Не смєйтє оскорблять!..
Варт. (Виступає) Годі, панове… Покажіть, що там у вас?..
Ден. Не ваше дєло!..
Варт. Тоді я вас заарештовую… (До агента) І вас також…
Ден. На каком основанії?..
Варт. Про це зі слідчим побалакаємо!.. Прошу за мною…
Ден. Ви не імєєте права!..
Варт. Прошу йти… бо примушу до цього… Хлопці, заберіть відозви…
Мар. Не лякайте… Щастливої дороги… (Варт. Агент, Ден., 1 та 2 коз. виходять.)
(Серед старшин під час попередньої сцени — вигуки: „Сором“, „Ганьба“ і т.д.)
Ром. Панове! далі так не можна… Ми на своїх грудях пригріваємо гадюк!.. Погана вівця всю отору псує… А скільки таких овець серед нас?! Вони гублять нашу справу… Як зла хороба, роскладають наше тіло… Ми мусимо реагувати… Ми самі повинні стежити за собою… Геть цих злодіїв!.. Хай не плямують нашого імені!.. (Входить 2 старш.)
2 стар. Панове!.. Наказ!.. Завтра вирушаємо на Вкраїну!.. Генерал зараз казав…
Всі. Слава Україні!..
Ром. О, Боже!.. До Галі!..