Петро Конашевич Сагайдачний (Чайковський)/IV

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Петро Конашевич Сагайдачний (1917
Андрій Чайковський
IV
Видання: Відень: Союз визволення України, 1917.
IV.

Справдї тодї такої голоти-збиранини з усїх націй було на Українї дуже багато. Тодї польський король Жигмонт III на спілку з кількома польськими панами замішав ся в московську авантуру. Розходило ся про те, щоб користаючи з московських неспокоїв з ріжними самозванцями, відбити назад до Польщі Смоленщину й Новгородщину. Король згадав повести дїло так, аби Московщину получити з Польщею, а королевича Володислава посадити на московськім престолї.

Справа була ведена без ухвали сойму, на власну руку; до того треба було війська. Тодї війни вели ся наємним військом, якому треба було платити. У Поляків на се гроша не було. Треба було шукати дешевенького війська, а такого могло достарчити тільки козацтво. От і причина, чому король мусїв панькати ся з козаками й не на одну козацьку сваволю дивити ся крізь пальцї.

Тодї наємне військо збирано тим робом, що король видавав ріжним людям т. зв. „провідні листи“, себто уповажненнє вербувати військо. Новозвербоване військо ставало квартирою по селах, розумієть ся, на кошт населення, поки не вивели його ротмістри на війну. Розумієть ся, що проти таких приємних гостей підіймали ся з усїх боків скарги й нарікання. Тодї була мода козакувати, тож і сї купи, збиранина всїлякої голоти, звали себе козаками й пани тим більш мали притоку у всьому тому пришпилювати вину козацтву.

На найблизшім соймі перевела шляхта конституцію, що провідні листи може король давати не кому иншому, а тільки родовитим шляхтичам. На Україну стали напливати ріжні шляхетські авантурники з провідними листами. Почав ся вербунок чесного товариства, що було правдивою язвою для цілої околицї. Була то збиранина з ріжних націй. На клик шляхти звелїв король київському воєводі кн. Янушови Острозькому загамувати козацьке свавільство, та воєвода відказав ся від того, вимовляючи ся, що тепер всяка зволоч покликаєть ся на короля і збірає військо, а він не в силї сьому порадити.

Конашевич держав ся осторонь від сих московських авантур. За сей час він орґанїзував козацтво, побільшав і вправляв військо, ходив на море, змагаючи у всїм до поширення козацької ідеї й значіння.

Щойно коли королевич занадто заанґажував ся в московську справу, як попав у скрутне положеннє, коли незаплачене й голодне та здеморалїзоване наємне військо розбігло ся по всїм усюдам, а при нїм зостали ся тільки самі Поляки, тодї Сагайдачний виступив королевичеви на підмогу. Стало ся се по довгих прошеннях, намовах і обіцянках з боку королевича.

Поляки втратили вже були усю надїю на козацьку поміч, як весною 1618 р. Конашевич з добірним 20-тисячним корпусом виступив у похід через Сїверщину, Путивль, Єлєц, Лебедин, Шацк, Коломну. Нїчого його походови не оперло ся. Недалеко Москви старало ся московське військо не допустити до його злуки з Поляками, та не здужало і Конашевич получив ся під Москвою з польським військом. Тут повстала велика радість, бо Поляки не надїяли ся вже нї звідки помочи. Королевич післав для козацької старшини багаті дарунки, а Конашевич віддав королевичеви на врочистій авдіенції пійманих командантів здобутих городів Єльца й Лївен та перехоплених в дорозї до Криму московських послів.

Зараз змовились Поляки з козаками на нічний приступ на Москву, який одначе не повів ся, бо польські ватажки повидавали суперечні прикази.

Та хоч сей приступ і не повів ся, все-таки зробив він на Москвичах сильне вражіннє й вони стали податливійші на польські домагання.

За той час пересправляли польські комісари з московськими делєґатами. Комісари, тямлючи соймову постанову, що московська війна має покінчити ся до року, напирали на заключеннє миру за всяку цїну. Не похочував того миру нї король нї королевич, що ладив ся у Московщинї перезимувати, а з весною вести війну далї. Та комісарам важнїйшою була воля сойму нїж воля короля і вони заключили мир на 14 лїт. Москва відступила Польщі Смоленщину, Новгород Сїверський, Стародуб, Сїверщину, Чернигів, Почеп і Трубчевськ. Королевич зрік ся своїх претенсій до московського престола.

Ми не знаємо напевно, що спонукало гетьмана Конашевича йти походом з підмогою католикам проти православної Москви. Ледви-ж зробив він се задля воєнної слави й багатої добичі. Скорше, здаєть ся, до правди подібне, що гетьман тим походом хотїв зєднати для себе і свого козацтва ласку будучого короля Польщі, на котрого козаки покладали великі надїї. Далї може бути, що хотїв Москалям показати козацьку силу й наклонити їх до союза з козацтвом, бо, мовляв, козацтво може дуже стати в пригодї, але може й болючо пошкодити. Зрештою гетьман показав свій стратеґічний талант яко полководець більшого корпуса.

Що Сагайдачний носив ся з пляном заключити союз з Москвою, виходить з того, що 1620 р. посилав він послів до Москви з такою пропозицією саме під пору, коли в Москві пробував єрусалимський патріярх Теофан. Москва не прийняла тої пропозиції. Кажуть, що той самий патріярх не допустив до того, бо в його інтересї було, щоб козаки з Польщею, а не з ослабленою війнами Москвою єднали ся і воювали з Турками, бо з того полегчало-б балканським христіянам.