Питання літератури/Письменник і оточення
| ◀ Література й робітничий побут | Питання літератури Від автора |
|
Коли дбаємо за розвиток пролетарського письменника, то мусимо гостро поставити питання про оточення. Чисті естети завжди тікали від життя, заглиблюючись у своє власне „я“, колупаючись у своїх індивідуальних переживаннях; вони в кращому разі милувалися з природи, потойбічного світу, але уникали будь защо реальної життьової дійсности. Проте й естети врешті виконували соціяльне завдання свого-ж оточення, яке їм диктувало саме цей шлях до художнього перевтілення своїх ідей.
Естети й тепер не перевелися, бо залишилась і та суспільна верства, яка шукає втіхи саме через тікання від сучасної радянської дійсности. Коли в буржуазному суспільстві естетизм був раз-у-раз виявом протесту дрібно-буржуазної інтелігенції проти самовдоволеного пересиченого капіталу, але протесту безсилого, безпорадного, властивого дрібній буржуазії, то в наших умовах чистий естетизм є вияв антирадянських протиреволюційних настроїв буржуазії або міщанства.Є ще богемство, яке треба кваліфікувати, як світовідчування, до певної міри споріднене з естетизмом, дарма, що на богемство хворіють і „ліві“, і навіть инколи й дехто з пролетарських письменників. Богема з'явилася на Заході так само, як реакція проти міщанського самовдоволення, але богема є в той-же час продукт того-ж міщанства. Відомо, що найгірший лихвар, для якого найголовніше й єдине щастя є профіт від капіталу, потребує раз-у-раз відпочинку від своїх лихварських буднів, щоб, хоч на час віддатись иншим, так би мовити „вищим“ інтересам. Для декого такий вищий інтерес — це церква, для иншого — філантропія, а для кого — Монте-Карло або кабаре, — але тимчасовий відхід від буднів, очевидно, таки потрібний. Отже, діти міщанства, часом витончені інтелігенти, пересичені, незадоволені з одноманітного оточення, шукають собі так само відпочинку, але вже в тендитніших матеріях, створюючи вимріяний, фетишизований світ. Такі починають культивувати особисту волю, незалежність людини від умовностей оточення, вони, нарешті, стають богемою.
Богемство дійшло до наших часів, будучи в нас або виявом анархічного міщанства, що не знайде собі певного місця в нашій дійсності, або виявом одходу від класи робітників чи селянства чи перебування на роздоріжжі між робітництвом і селянством. Поруч із богемством стоїть „культ жрецтва“, від якого так само не вільні революційні письменники. Ми ще не забули, як Вапліте при своєму народженні створило цілу теорію для підпертя своїх „жрецьких“ настроїв. Зарозумілість, високомірність, позування — всі ці риси старого часу ще й тепер заваджають декому вийти за межі своєї групи, більше поринати в життя, і, до речи, чуліше ставитися до молодих письменницьких сил.
Богемство і „культ жрецтва“ серед пролетарських письменників буває здебільшого тоді, коли вони замикаються всіма своїми інтересами в вузьке коло письменницького оточення. Трапляється, що письменник, походженням із робітників, видавши першу свою збірку, стає професіоналом письменником, цілком відривається від класи, постійний звязок з якою повинен-би бути живим джерелом його творчости, і тоді письменник починає бачити життьові явища не очима своєї класи, а очима індивідуаліста, який зрештою завжди ближчий до дрібної буржуазії, як класи антиколективістичної. Так непомітно для себе пролетар-письменник докочується до того, що починає виконувати соціяльне замовлення чужої суспільної верстви.
Треба буде не раз ще нагадувати про те, що письменник тільки суб'єктивно вільний — і коли вибирає собі певну тему, і коли художньо оформлює її; але об'єктивно він залежить від життьових впливів, що формують його психіку і що вони йдуть від певної суспільної верстви, від оточення. Звісно, психіка письменника не складається в 24 години. Вона формується в процесі цілого свого життя, виховання, яке дає йому його класа. Соціяльне оточення письменника визначає і той матеріял, який обробляє письменник, і ті засоби, якими він обробляє матеріял. Міняючи оточення, письменник стає під небезпеку і зрадити класу.
Ми не хотіли-б, щоб нас зрозуміли так, що пролетарський письменник повинен бути лише серед робітників, лише їх життя знати, лише про нього писати. Таке тлумачення було-б вульгаризацією нашого твердження. Пролетарський письменник може і навіть повинен знати й селянство, й інтелігенцію, і непманів, і не тільки знати, але й писати про них, але тільки будучи невідірваним від пролетаріяту, зберігаючи його психологію, живучи інтересами цієї класи, він зможе правдиво, художньо відбивати внутрішні процеси серед непролетарських верств людности. Бо-ж у наших умовах найміцніше озброєний перспективою на розвиток суспільства, на майбутнє — пролетаріят.
Пролетаріят краще за всіх знає не тільки свій власний, але й шлях инших клас. Непманство не уявляє собі і не може уявити, що воно має загинути, а коли-б на хвилину повірило в це, то воно виявило-б дуже туманний погляд на те, яким способом станеться ця загибіль. Через те непманство — найбезперспективніша суспільна верства, і художник, що дивиться, приміром, на околишній світ очами непмана, є найбезпорадніший, найбільш позбавлений цілевого устремління. Коли непманство не знає свого власного шляху, то воно не зрозуміє й шляху пролетаріяту. Проте непманство кориться перед силою влади, воно навіть і не від того, щоб зовні залицятися инколи до пануючих. Таким саме способом і письменник, чужий пролетаріятові, часом неприродньо шиється в сучасники, виспівуючи й „димарі“, і „залізобетон“, і „мускулясті руки“, але все це виходить раз-у-раз так солоденько, так фальшиво, що це стає злою карикатурою на робітничу класу, і не дивно, що таке оспівування викликає у кожного свідомого пролетаря огидливе почуття. Тільки живучи в пролетарському оточенні, можна неприкрашено відбивати всю творчість цієї класи, всі успіхи й труднощі, радощі й болячки, цілий процес та динамику її життя.
Для українського письменника є особливо гостре питання про оточення, бо його досі здебільшого вербується з селянства, але письменником він стає в місті, принаймні тут він розвивається. І потроху віддаляючися в місті від селянства, письменник, не знаючи й пролетаріяту, опиняється раз-у-раз в полоні міщансько-інтелігентської ідеології. Дарма, що такий письменник часом нещадно картає непманство, кличе на нього всі прокльони, але-ж, гніваючися, він проте це робить, не як працівник, хоч-би й селянський, що почуває себе на твердому ґрунті, а як безпорадний інтелігент, що від прокльонів переходить до нудьги, скигління, або до ідеалізації села, такої ідеалізації, яка характерна для виходця з села, але не для селянина. Більшість наших молодих письменників має сільське або селянське виховання. Це виховання дає дуже обмежений світогляд. Правда, молоді письменники дуже багато читають, вчаться, проте й цього замало для того, хто, попавши в місто, не пізнає найпередовішої верстви міста — пролетаріяту.
В місті переплітаються тисячі суперечностей, і письменникові часом важко буває вийти з них, инколи він немилосердно плутається в них, і місто встає перед ним, як у кривому дзеркалі, а село стає фантастичним. Є письменники незаможницького, або навіть наймитського походження, що хочуть бути пролетарськими письменниками, що навіть вважають себе за пролетарських письменників, але рідко хто робить все потрібне, щоб справді ним стати. Тимчасом ні перед яким письменником немає таких широких перспектив, як перед тим, хто є або стане пролетарським письменником. Тут б'ється найвищий пульс життя, тут виковуються найвищі, найрізнобарвніші ідеали, тут саме можна знайти найясніший шлях, тут лише можна пізнати рухомі сили суспільства, отже, тут найкраще джерело сучасної тематики.
Особливо багатий матеріял можна почерпати від пролетаріяту за теперішньої доби. Підчас воєнного комунізму все життя пролетаріяту покривалося громадянською війною, і цілком природньо, що саме озброєна боротьба була майже єдиною тематикою пролетарських письменників. Це було за привід ворогам пролетарської літератури обвинувачувати її в однобокості та бідності сюжету. Але-ж цей напрямок перших паростків пролетарської літератури цілком відповідав тій добі. Бо, не зважаючи на обмеженість сюжету, саме цей сюжетний матеріял був тоді єдино цікавий, актуальний і поступовий.
Але-ж тепер пролетаріят розгортає велике економічне й культурне будівництво. Збагачується й викристалізовується побут робітництва, складнішає боротьба непролетарських верстов із пролетаріятом. Це, часом, боротьба за людські душі, а в душі одної особи бува одночасно бореться аж кільки клас, — все це багатющий матеріял для художника, що має добрі очі, — щоб дивитися, добрі вуха, — щоб чути, одне слово, що розуміє сучасність і вміє в ній оперувати.
Ці якості письменник може набути лише на ґрунті духовного зближення з пролетаріятом — отже пролетарського оточення.
1927 р.