Повна збірка творів (Васильченко)/IV/Далека розлука
| ◀ Добрі очі | Повна збірка творів. Том IV III. Крилаті слова Далека розлука |
Сирітське сонце ▶ |
|
Наш дядько Микита виїздив на поселення кудись аж на Зелений Клин. Виряджати його зібрався увесь рід. Ходили й ми прощатися — всі: великі й малі. Коли прощалися, дядько казав:
— Оце дивіться, діти, на вашого дядька, надивляйтеся, бо вже, мабуть, більш не побачите ніколи.
Його почали розважати:
— Гора з горою не зіходиться, а людина з людиною зійдеться.
Я був замітливий: почув теє та й питаюся у мами:
— Нащо вони ото так кажуть?
— Так, сину, годиться казати, коли далека розлука.
Я того не забув і колись упалив таке.
Одного ранку, тільки-тільки вставши з постелі, я шмат хліба в руки та й тягну з хати.
— Куди це ти летиш спозаранку? — кажуть мені мама: — це, як майнеш з дому, то й до вечора тебе не побачиш.
А я на порозі:
— Не журіться, мамо, гора з горою не зіходиться…