Повна збірка творів (Васильченко)/IV/Калина
| ◀ Золота діжа | Повна збірка творів. Том IV III. Крилаті слова Калина |
Сон ▶ |
|
Приїхав у гості до нас дядя з міста, мамин брат.
Сидить він у кімнаті коло маленького столу, пише ноти і разом стиха приспівує.
Невелика сестра наша, Таня, прибирає в кімнаті, слухає.
Дядя співає:
Ой у лузі, в лузі
Червона калина…
Тож не калина —
Молода дівчина.
— Дядю, — питає його Таня: — а то вона тільки намастилася калиною?
Дядя засміявся:
— Буває й так, — каже він, — тільки у цій пісні не про таку дівчину співають.
Далі повернувся до неї, починає розповідати:
— Це може так було.
Ішли двоє дорогою, дивляться — щось червоніє в лузі.
Один каже:
— Це калина спіє.
А другий каже:
— Коли-ж це вона тут виросла? Це, мабуть, щось инше.Підійшли ближче, придивилися, аж то дівчина така гуляла там: рум'яна та гарна — ну, зовсім як калина.
З того часу, тільки де виросте дівчина хороша та рум'яна, то про неї й кажуть: „та дівчина, як калина“.
— А то ще кажуть: „дівчина, як повная рожа“, — пригадала Таня.
— Кажуть і так — різно, що кому личить.
— А мені що личить? — жартуючи, спитала Таня.
— Тобі? — подивився дядько на неї, а вона така повненька та кругленька: — а на тебе скажуть: дівчина, як качанчик…
Сказав дядя і сам засміявся.