Повстання проти поляків

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Повстання проти поляків[ред.]

Ой, чи добре пан Хмельницький починав,
Як із берестецького року
Всіх ляхів-панів на Україну
На чотири місяці висилав
І велів панам-ляхам на Україні чотири місяці стояти,
А ні козаку,
Ні мужику
Жодної кривди починати.
Да вже ж пани-ляхи на УкраГні три місяці стояли,
Стало на четвертий місяць повертати,
Стали пани-ляхи спосіб прибирати,
Од козацьких, од мужицьких комор ключі одбирати,
Над козацьким, над мужицьким добром господарями знахожатись.
То вже де бідний козак
Розгадає п'ятак,—
То нельзя по улиці пійти погуляти,
Щоб у корчмі п'ятак прогуляти.
То вже ж один козак,
Доброго клича і луччої руки,
Один шостак розгадав
Да й той к катовій матері у корчмі прогуляв.
То вже ж лях містом іде,
Як свиня, ухом веде;
То лях до корчми прихожає,
Як свиня, ухо до корчми прикладає,
А слухає лях, що козак про ляхів розмовляє.
То лях у корчму убігає,
І козака за чуб хватає.
То козак козацький звичай знає,
То будто до ляха медом і оковитою горілкою приливає,
А тут ляха за чуб хватає
І скляницею межи очі морскає,
І келепом по ребрах торкає...
То вже ж козаки
І мужики
У неділю рано, богу помолившись, листи писали,
І в листах добре докладали,
І до пана Хмельницького
У Полонне посилали:
«Гей, пане Хмельницький,
Отамане чигиринський,
Батьку козацький!
Звели нам під москалів тікати,
Звели нам з ляхами великий бунт зривати!»
То Хмельницький листи читає,
До козаків словами промовляє:
«Гей, стійте, діти,
Ладу ждіте!»...
То вже ж Хмельницький до козаків приїжджає,
Словами промовляє:
«Гей, нуте, діти!
По три, по чотири з куренів вставайте!
І до дрючків, і до оглобель хватайте
І ляхів-панів у нічку у четвертеньку
Так, як кабанів, заганяйте!»
То вже ж [козаки] із куренів по три, по чотири вставали,
До дрючків і до оглобель хватали,
Ляхів-панів
Так, як кабанів,
У нічку у четвертеньку заганяли.
То вже ж один козак лугом біжить,
Коли дивиться на кущ, аж кущ дрижить,
Коли дивиться у кущ, аж у кущі лях, як жлукто, лежить.
То козак козацький звичай знає,
Із коня вставав
І ляха за чуб хватає,
І келепом по ребрах торкає.
То лях до козака словами промовляє:
«Лучче б, козурю, могли мої очі на потилиці стати,
Так би я міг із-за річки Вісли на Україну поглядати!»