Поезії/Понад північчю

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Поезії (1933
Майк Йогансен
«Понад північчю…»
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Видання: Харків: «Рух», 1933.

Понад північчю сивий вітер
 (чи це не значить — весна?)
Не плеще, не кличе — тиша.
Тільки старий пригадав,
Пригадав, нахилився і пише:

„Лахміття-хмари. Стоїть сосна
І в небо вп'яла руде рамено,
І знову хмари, мов стіна,
І знову рве їх лють шалена“.

 Але вітер…
Старий над північчю вітер
 (чи це не значить — весна?)
Не квилить, не лепече, не кличе,
Неначе він і не зринав
У сніг і не пив вина.

Знов: „Товариші, стійте.
Город устав з коня
І гладить гриву, і дивиться: ждіте,
Ждіть світового вогня!“

 І вітер,
Старий над північчю вітер зі дна
Так тоскно і радісно кличе
 (чи це не значить — весна?),
Мов у бурю птиця,
Ніжною груддю
У північ, і хмари, і сніг.

1922