Поезії — Із книги «В оточенні» (1927)
Вінніпег
Іван Кулик
1967
Вінніпег
Вінніпег. Дорогу закінчено.
З розмаху врізалась валка,
Ось вона — канадська Україна:
Нутряна, пшенична, степова.
Вулиці — площі — прерії;
Комашнею трамвай загубивсь.
Хто це — громадяни Радянської Ліберії
Чи кволі чорні раби?
Мітинг в Робітничому домі.
Вливаються. Ще. І ще.
Заповнено. Щільно. Ломиться
Від м'язів. Од слів. Од очей.
Обличчя смагляві, закурені,
М'язи — рішучість — лють.
— Невже і тут є дурні,
Що не вірять у наше майбутнє?
Непотрібно сипали фокстроти,
Раптом стихло: — Товаришу, ваше слово! —
Пересохло в горлі й у роті,
Очі вип'ялися плямами багровими.
Не мріяв: знав — переможемо.
Не чув своїх власних слів.
Ми хочемо. Прагнемо. Можемо.
Ми руйнавці. Будівники. Злива.
Вірили. Терпко. Вперто.
Навздогін — стоголосий крик,
І знов у двадцять четвертім
Марив Сімнадцятий Рік.
Хтось руку стиснув, так папко:
— Спасибі, товаришу! — І троянди в руці.
І знову захекана валка
До нової цілі.
Вінніпег — оаза між прерій —
Через міст стрибнув — перекинувся,
Силкувався щось читать Форт-Гері
У пергаментах Червоної Ріки.
А я, на сім літ молодший,
Знову бачивши сон у дійсності,
Стежив, як валка скочила
Із прерій в погорілий ліс.
Та не бачив пнів. Знав: на згарищах
Молодняк вже пустив бруньки.
А в вухах: — Спасибі, товаришу —
Й на колінах — троянд пелюстки.
Вінніпег, Форт-Вільям,
вересень 1924
|
