Поезії (Іван Кулик)/Лист з Ерівані
| ◀ Пісня молодих гайлендерів | Поезії Вірші різних років Лист з Ерівані |
Акопу Акопяну ▶ |
|
Лист з Ерівані
Я не знаю, куди до тебе писати
І чи дійдуть оці рядки.
Не вщухають пасати, у серці пасати,
І присмак від них гіркий!
Та не гірко мені від цієї гіркоти,
І ніби потрібна вона,
Як незвана докотить,
Як просочиться потай
Перетлілого болю луна.
Бо так гостро скринилися в готельній
Залюдненій самоті
Убого-пустельні
Вірменські сільця на путі.
І клином лиснючим шпиль Арарату —
Садистично-незрушний такий —
Цитував з Робаяту
Про втрату і страту
Безнадійно ритмічні рядки.
І з геніальних сентенцій Омара
(Холодно-розпачливий плин!)
Поставала примара —
Непримарно-виразна примара
Отруєних трупом долин.
І коли воркотіли розмірні робайї —
Ввижалось мені на горі:
Хтось, до жаху знайомий, ритмічно рубає,
Методично рубає
Змертвілих синів Наїрі.
Та в примару ту вдерлась нова Ерівань,
І в майданах нової Ерівані
Розчинився мій сум у вирах поривань
І розтанув у леті стрімких поривань,
У напруженому паруванні.
Я відчув: мій відчужений біль ущух
У відновленому Гаястані.
Я почув: у колбуді співає ашуг
(Під таару — рулади гортанні);
Про вірменські колгоспи співав ашуг
Патетично-безжурні руп'ані:
Я працюю у колгоспі —
Будем пити ми вино!
Я ударник у колгоспі —
Будем пити ми вино!
Не приходьте, злидні, в гості —
Будем пити ми вино!
Хай куркуль отрути вип'є —
Будем пити ми вино!
*
З неба сипле сніг, сніг,
Білий, як належиться.
3 вітром спільно з ніг
Валить ожеледиця,
Обвивае хуга
Кожний дах,
Марно сіє хуга
Штучний жах,
Бо стрічае хуга
Між щілин
Із пісень ашуга
Міцний клин.
Бо по всіх будовах,
Бо по цілих добах
Сповнює робота
(Не лякає хуга),
Сповнює робота —
Не спиняє хуга!
Сповнює робота
(I гримить!)
Кожну мить,
Сповнює робота
Кожний атом,
Сповнює робота
(3 ранку до зірок!).
Сповнює робота
Кожний крок,
Сповнює робота
Кожний вилам —
І мені забило рота
Гіркуватим пилом —
Будівельним пилом.
*
Через це в мене присмак у роті гіркий,
Через це не вщухають у серці пасати,
Через це захотілось до тебе писати,
Хоч не знаю, чи знайдуть тебе ці рядки.
Через це не гірчить від тієї гіркоти,
Через це мені справді потрібна вона —
Як незвана докотить,
Як просочиться потай
Перетлілого болю луна.
1936