В колі світла електричного
Сніг вечірній рівно падає,
Убіляє хутро дівчини,
Що читає оголошення.
Навкруги, по темних вулицях,
Бистрі сані трусять брязкотом.
Пролетіла сніжка на́пруго
І розбилась під штахетами.
Я іду, дивлюся, слухаю.
Стільки літ я свідок світові,
А мене дивує молодість,
Сніг і будочка над урвищем.
Добрий вечір, тихе дерево!
Чи ти відаєш, що сніг іде,
Що й земля лежить убілена,
Рівно платами вповивана?
Тихе дерево не думає,
Ані брязкоту не слухає.
Знов об'ява й знову дівчина
В крузі світла електричного.
Чи я збився і назад вернувсь,
Чи то місто зачакловане
Як на релях, як на конику,
Непомітно обернулося?
1935
|
