Поезії (Свідзінський, 1940)/В руці ледь-ледь колишеться удильно
| ◀ Потьмилася небесна синьота | Поезії «В руці ледь-ледь колишеться удильно…» |
Ударив дощ, заколихав ▶ |
|
В руці ледь-ледь колишеться удильно,
Гарячий вітер в бересті шумить;
На глибині проходить риба звільна,
Латаття спить, як пам'ять серця спить.
І сонний блиск ласкавої блакиті
Під хмарами ясніє в глибині,
І чашечки латаття піврозкриті
Про дива дна розказують мені.
І я боюсь, що встану і піду,
Плескатий лист руками розведу,
І в глибину спокусливу порину,
І покіль віку тихо, без упину,
Все буду занурятися туди,
Де хмари стали в безмірі води.
1936