Поезії (Свідзінський, 1940)/Огонь
| ◀ Коли ти була зо мною | Поезії Огонь |
Відколи сховав я мертву голубку ▶ |
|
ОГОНЬ
Поклав на стіни крила нашорошені
І, наче бабка на листку водокрасу,
Завмер. Я в тихій самоті пишу, а він
Наставив вушко зрізане та й слухає.
Як друг, як вірний спільник, труд мій любить він.
Зо мною дише і зо мною думає
І, тільки захвилююсь я, здригається.
Давно минула північ. Дика темрява
Скребе одвірок зажирущим пазурем.
Я знемагаю, але друг нестомлений.
Я наближаюсь. Добрий і довірливий,
Він смерті не сподіється. Я дихаю.
Земля стенулась. Пітьма раптом грянула,
Звалилася, як кам'яна обрушина.
Загинув він, чи бистрі крила виволік
Спід тяготи — і увалився в безвісті?
1932