Охайно позамітано двори,
Покопані грядки чорніють масно,
І скрізь ознаки милої пори:
Дівочі руки відновили красно,
На кожній хаті, бурями зими
Розмитий розпис. Жарко килими
Горять на сонці. Тихо вгору йду
І помічаю: в кожному саду
Набрунилися вишні, а дерен
Стоїть уже в гудінні та цвіту,
Немов намісник сонця між дерев.
Мале дівча несе фіялки сині,
А з урвища, де в зеленастій глині
Глибокі нори зяють, чути знову
Сизоворонок джеркотливу мову.
Та ось і двір жаданий. Три тополі
Стоять, як перше; на старій стодолі
Зима кроквину вивела на світ,
Розтріпавши трухлявий околіт.
А більш нема одміни. На горби
Збігає сад; під скелею початок
Струмка дзвенить — і двоє козеняток
Стоять на погребі…
Землі ласкавої куточку милий!
Ти дав мені колись щасливі дні,
Прийми ж ізнов і другом будь мені,
І миром оклони мій вік похилий.
1938
|
