Ростуть дерева на козиних ніжках,
Та не в гаю, а на вікні трамваю
Північного, що гудучи вертає
В своє гніздо. Кондуктор спить. Ніхто
Не хухає на папороть холодну,
На гірські пасма, на лелітки білі.
Дзвенять дерева на козиних ніжках:
„Всі очі надивилися на нас,
Рясні суцвіття замкнених і ніжних,
Прагнущих і спустошених очей.
Усі зустрічні світла наіскрились
На наших вітах сипаним вогнем.
А що ж тепер? Іде мороз. Ростім!
Зійдім на гори, станьмо на долині,
Візьмім собі займанщину, порослу
Мітличинням — бо що як завтра сонце?
1936
