Поезії (Свідзінський, 1940)/Уже вечір, вечірній вітер
| ◀ Ти ляж та й засни собі, тату | Поезії «Уже вечір, вечірній вітер.» |
Така мальована хата ▶ |
|
Уже вечір, вечірній вітер.
За безлистим деревом саду,
Як дві нерідних сестри,
Вербова віта цвіте
І жовта свіча горить.
Вербова віта цвіте
На ве́сну, на юний шум,
А навіщо ця жовта свіча?
Уже вечір, вечірній вітер.
— Ти бачиш на сході вороних коней,
Повкриваних древніми паполомами,
Як виринають із сивого мороку?
Будуть тихо назад брести,
Будуть тебе везти,
А жовта свіча відокремиться від вербової віти,
І буде кульгати за ними на одній нозі,
Курячи сипким димом,
І прийде на замкнену влоговину
І поклониться кам'яній півночі.
Уже вечір, вечірній вітер.
Небо, роздерете на світло і тьму!
Нехай жовта свіча скапає своє тіло
На мою паполому,
Але вербова віта нехай цвіте,
І коли зринеться зоря,
То нехай не падає на мою димну свічу,
Щоб її погасити,
А нехай розсиплеться по вербовій віті,
Щоб її осіяти.
1932