Польот над Кавказом/10

Матеріал з Вікіджерел
Польот над Кавказом
Володимир Кузьмич
РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ
Харків: Книгоспілка, 1929
 
РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ
 
НА УКРАЇНУ ДОДОМУ
 

Запросини делеґатів Закавказзя. Наймит уперше одягає комірець і краватку. Останні хвилі Каспія. Спомини про зустріч над Сурамським перевалом. Два погляди у бльокнот Северина! Тридцять п'ять ентузіястів радянської авіяції. Додому, додому.

 

— Ми запрошуємо вас, любі товариші, прислати делеґацію на десятиріччя українського комсомолу, — гримів з трибуни товариш Ісаєв.

— Гаразд, пришлемо! Обов'язково прилетимо на ваших українських літаках, — відповідали наші хазяїни…

Ми змучились, стомилися і переповнилися вражіннями. Надто багато ми побачили і пережили. Та й забруднились ми в путі і не один із нас з соромом поглядав на завазькану сорочку, вкриту сорокома пилюками і стома потами.

— А я вас перегнав, — похвалився Северин, витягуючи з-під подушки сіру сорочку, тільки но куплену в магазині за три карбованці 45 коп. Він гордовито обводить нас поглядом і одягає її. Він пишається своїм придбанням і згадує про своїх знайомих:

— Я маю красних дівчат за добрих знайомих. Хочу приїхати додому і не осоромитись перед Акулиною та Марусею, що мене поважають…

Ми всі оточуємо батрака, і допомагаємо одягатись.

— Миколо, а де ж стібки, де краватка? Так не вдягнеш сорочки, — нагадуємо йому.

— У мене грошей не вистачає! Лишилось копійок п'ятдесят на всю дорогу.

Він темніє і насуплює брови. Та хлопці вирішують допомогти.

— Зараз ми купимо тобі дві краватки, стібки, а ти їх навчись одягати.

Через півгодини Микола Северин стоїть причепурений, одягнений перед люстром і, надзвичайно задоволений, крутиться перед ним. Дивно було спостерігати селюка, що вирішив окультуритися і надягти краватку бантиком.

— Дівчата люблять, коли хто з бантиком! Хай живе колгосп і краватка, — вигукнув він в телячій радості, не знаючи куди подіти свої руки.

Дивний був Микола. Я помітив, що він чомусь ховається і щось записує до свого бльокноту. Я вибрав хвилину і підкотився, бажаючи прочитать — що ж він пише про польот.

— Глянь та прочитай, хутко взнаєш що і як!

Я взяв його бльокнот і зробив копію його записок. Ось як сприймав польот полтавський наймит. Зберігаю його ортографію й стиль.

«Коли було снятіє ділгатов народ заінтіресувался. Много подходіло людей. Потом стало весело сматреть з аєроплана. Он поднялся і весело подимаця било више. Когда он поднялся, то начала кружца голова, но я смотрел в окно на город — как то показвались маленькі дома. Раптом попадає наш аероплан у розрез воздуха в безвоздушноє пространство. Почала в мене кружця голова, вдаличині в бистрім мігканію вздавалсь город маленькій. Но я не смутілся і не побоялся. Потом я з веселою душою смотрел в окно на море як то по морю пливуть кораблі і вдалечинь не видать берига»…

Я перегортаю кілька сторінок ісписаного бльокноту й виписую далі цікаві думки батрака.

… «Пора іти в одправленіє у Тифліз. Колиханія не було, їхати було харашо, харашо, аж до високої гори, де начал дойжат до Тифлісу то буйний вітер между горами подхвачувал аєроплан вниз та вгору. Так то єнтіресно було смотріть у окно. Ну, жаркий воздух ударяв у ліцо. Когда сталі спускатьця вніз на землю, то в нашем самолете сломалося правоє колесо. Ну я не спужался і вишел смело з самолета»…

В таких тонах Северин малював увесь польот над Кавказом. Записками він хотів показати, що він добре переніс режим польоту. Я почав його розпитувать, який момент йому припав більше до-вподоби.

— А той момент, як мене зняли на кіно-фільм. Тепер я приїду в село і розкажу, як я літав. Коли не повірять, то я скажу їм — купіть за 15 копійок квиток та погляньте на мою рожу. Доказ правдивий і безперечний…

Наша експедиція кінчалась. Ранком, ще перед зорею, ми залишили в Махач-Калі останні береги Каспія. Хвилі дрібно тремтіли на тлі цистерн і кораблів. Сяйво ранкове повільно розливалося, як рожева вода по крайнебу.

І знову години за годинами нудної залізничної їзди — аж до Ростову. Ми почали згадувати етапи нашого польоту. Я ніколи не можу забути одного епізоду — зустрічі над Сурамським перевалом.

… Коли наш літак майорив на жахній височині, під нами на 700 метрів нижче пропливло по черзі 4 літаки. То поверталися з Тифлісу Калінінські машини, що не ризикували і сміливо летіли над самим перевалом.

Уявіть хуткість зустрічного льоту — 150 плюс 150 кілометрів на тлі зелених ущелистих гір, що гранітними зубами підгризали прозорі береги повітряного океану. Все те давало величезний розгон фантазії, впертої й рішучої, як сучасне життя. За 15 секунд літаки зникли за крайнебом і влипли в ранкову млу рожевого повітря.

Тоді дужими переливами лунала авіонна пісня двигуна і серце раділо майбутнім перемогам озброєної людської думки. Оцей епізод я пам'ятатиму довго, бо завдяки зустрічі з аероплянами, ми уявили наявно рельєф нашого польоту і ту жахну височінь, що на ній плив металевий «Меркур».

— Розлучаємось ми, хлопці, — сказав Ісаєв делеґатам. — Сподіваюсь, ви завжди будете тримати зв'язок з «Комсомольцем України» і нашими комсомольськими письменниками.

— Триматимемо! Тепер ми — ентузіясти радянської авіяції, — одказували делеґати, — ніхто з нас не забуде прекрасних днів юнацького зльоту. Ми пишаємось тим, що честь першого в світі авіяційного поїзду належить Українській Робітничій Молоді.

… Знову Кубань, Ростов, Донбас, Україна.

Як спомини, пливе згадка про Казбек і величний Ельбрус, що їх ми бачили з боку північного Кавказу. Хай це все лишається позаду! Зате з нами наша молодість, юнацька сила й комсомольський запал. Він завжди з нами, як і в дні надхмарного льоту.

Я згадую слова незабутньої революційної письменниці Лариси Рейснер:

— На паперових крилах, що червонилися кров'ю найкращих синів людства, злітала людська воля в небесні простори й гартувалась там, щоб у майбутньому опанувати височінь і посісти в ній назавжди. Замість паперових крил тепер людство має металеві…

І додам я од себе: еліптичні крила одного з найвидатніших нащадків крилатої України — винахідника Костянтина Олексієвича Калініна.

 
КІНЕЦЬ