Політичні пісні украјінського народу XVIII–XIX ст./I/Од видавцьа
|
|
В 1874 р. вијшла в світ перша книжка „Историческія Пѣсни Малорусскаго Народа съ примѣчаніями Вл. Антоновича и М. Драгоманова“. То був початок виданьньа, в котрому мусили буть зведені ј појаснені украјінські народні (мужицькі) пісні, в которих видно зміни громадського житьтьа на Украјіні од најдавнішчих часів аж доси. В те виданьньа задумано було зібрати всі подібні пісні, јакі де були доси напечатані, ј поповнити јіх з рукописів, котрі різні особи з Россіјськојі і Австріјськојі Украјіни отдали в руки видавців, — поставити всі варіанти (одміни) кожнојі пісні один коло одного, провірити јіх один одним, а на решті зрівньати те, шчо кажуть про јакиј случај, особу, чи порьадок пісні, з тим, шчо про те звісно з других свідоцтв: літописів, грамат, актів і т. д. Таким робом получилась би історіја громадського житьтьа на Украјіні, по пісньам теперішнього јіјі льуду.
Перегльанувши всьу ту купу печатних і рукописних пісень, јака була в нас, ми поділили јіјі ось на јакі частини:
I. Пісні доби дружиннојі ј кньажеськојі (з IX столітьтьа по XVI-те).
II. Пісні доби козацькојі:
1. Пісні про віјну з татарами ј турками (до половини XVI ст.)
2. Пісні про боротьбу з польаками (до половини XVII в., або до смерти Богдана Хмельницкого в 1657 р.)
3. Пісні про Гетьманшчину до 1709 р. (до поражки гетьмана Мазепи ј руіни Старојі Січі).
4. Пісні про кінець козацтва: в Гетьманшчині Малороссіјськіј до 1764 р., в Слобідчині до 1765 р., на Запорожьжі до 1775 р. Јак прибавка, сьуди належать пісні про Запорозців в Туречині з 1775 р. до 1828, ј про Чорноморців на Дніпрі ј на Кубані аж доси.
5. Пісні козацькі без јасного показу часу, коли вони зклались.
III. Пісні доби гајдамацькојі (XVIII ст., а надто 1768 р.)
IV. Пісні доби рекрутськојі ј крепацькојі, — котра наступила тоді, јак скасовані були козацькі порьадки на Украјіні і јак частина јіјі поступила прьамо під державу Россіјську ј Австріјську: в Подніпрьанських украјінах в 1764–1775 рр.; в Галичині з 1773 р.; в Буковині з 1774 р.
V. Пісні про вольу, — в Австроугоршині з 1848–1849 рр. а в Россіјі з 1861–1863 рр.; ці пісні звјазујутьсьа з пісньами про повстаньна угрів і польаків (на Украјіні панів та шльахти) проти цісарства Австріјського ј царства Россіјського.
З цих усих пісень ми з проф. Антоновичем вспіли видати в Россіјі в 1874 і 1875 р. тільки першу частину, а другојі тільки перші два розділи, всього значить пісні про громадські справи на Украјіні з IX ст. до смерти Богдана Хмельницького в 1657 р.
В 1876 р. ми мусили вијіхати з Россіјі ј поділили з д. Антоновичем — зведені до купи спільноју працеју списки пісень так, шчо д. Антоновичу зостались:
Пісні про Гетьманшчину з 1657 до 1709 року,
Пісні доби гајдамацькојі,
а решта зосталась нам. В 1876 ж році поновились утиски на украјінські виданьньа в Россіјі, так шчо, нам покрајніј мірі, не можна було ј думати про те, шчоб видавати там нашу дольу пісень, аж поки в Россіјі не настане повна вольа книгопечатаньньа. Навіть та пів-вольа, котра часами дајетьсьа печаті в Россіјі, не мобла б дати нам можливости напечатати там наші пісні, јак через те, шчо россіјська цензура задержује наші самі смирні праці (так була вирізана із «Русской Старины» 1876, Ноябрь, наша статьтьа про украјінські казки, з поводу писаного дд. Костомаровим і Веселовським про наш звод «Малорусскія народныя преданія и разсказы») а поліціја захопльује в льудеј наші виданьна, зроблені в свіј час за дозволом цензури, јак напр. згаданиј вишче звод. Виданьаьа ж і сама обробка таких річеј, јак украјінські народні пісні, за границеју, та шче ј на не-славјанськіј землі, діло таке важке, шчо про трудність такого виданьньа не можна ј гадати тому, хто не попробував робити јого сам. Через це ј наше виданьньа задержалось на кілька років, — і тільки тепер ми можемо випустити в світ јого початок.
Огльадајучи ті пісні, шчо зостались на нашу дольу, ми вбачајемо, шчо вони показујуть мајже повну картину громадського житьтья народу украјінського в XVIII і XIX столітьтьах з того часу, јак післьа рујіни Старојі Січі ј поражки Мазепи та запорозців під Полтавоју в 1709 р., та вольа, јака шче зоставалась дльа украјінців на земльах під козацьким урьадом, видимо стала конати. Не достаје тільки пісень про гајдамацтво (власних гајдамак в подніпрьанськіј Украјіні ј опришків в Украјіні карпатськіј). Звісно то важниј недостаток, — бо картина житьтьа украјінського в XVIII ст. не повна, без показу того руху, котриј пројавивсь між кінцем козацтва ј настаньньам по всіј нашіј землі крепацтва ј рекрутчини, коли на поміч усьакому панству (најбільш польському) пријшли державні сили, царська Россіјська ј цісарська Австріјська з великим віјськом і впорьадковамим чиновництвом. Самі козацькі пісні, а надто запорозські, XVIII ст. часто потрібујуть, навіть дльа того шчоб були вони јасні, погльаду на пісні гајдамацькі, — ј навіть пісні часу крепацького XIX ст. не раз нагадујуть про пісні гајдамацькі XVIII ст., бо ј XIX ст. на Украјіні не обіјшлось без својіх гајдамак, — котрих тепер звали в Россіјі розбіјниками, котрі најбільш виходили з льудеј, зкривджених крепацтвом і втекших од нього та од рекрутчини в степи та в ліси. Та ми поки не можемо ј не вважајемо навіть себе в праві братись за виданьньа пісень доби гајдамацькојі XVIII ст. і тим більше, шчо наврьад хто не будь тепер міг би зробить це так, јак видавець «Актовъ о Гайдамакахъ. 1700–1768». (Архивъ Югозападной Руси, ч. III, т. III). Ми тільки там, де буде конче треба, вказуватимемо читатам нашого виданьньа на гајдамацькі пісні, котрі појасньајуть тој матерјал, јакиј входить в наше виданьньа.
За цим појасненьньам, ми все таки вважајемо можливим вдержати за нашим новим виданьньам имја Украјїнських Пісень про Громадські Справи, або Політичних Пісень Украјінського Народу XVIII–XIX ст. Сьуди входьать пісні 4-го ј 5-го з II-јі частини задуманного виданьньа «Историческихъ Пѣсень Малорусскаго Народа», а далі пісні частини IV-јі ј V-јі того ж виданьньа. Нові надіјшовші до нас списки пісень, на котрих видно слід уже новішчих часів, післьа волі од крепацтва, часів безземельльа, најмів і заводів, примусили нас трохи змінити показані вишче поділи наших пісень і додати в остатніј частині нові заголовки.
Ми ділим тепер наше нове виданьньа на дві частини:
Частина перша:
Кінець козацтва:
Розділ 1) Запорозці в 1709–1739 рр.
„ 2) Гетьманшчина ј Слобідчина в 1709–1765 рр.
„ 3) Запорозці в 1740–1775 рр.
„ 4) Козацтво по рујіні Новојі Січі: Запорозці в Туреччині (1775–1828) ј Чорноморці.
„ 5) З козаків в салдати (Сьуди мусьать увіјти пісні 5-го поділу II-јі частини «Историческихъ Пѣсенъ Малорусскаго Народа», — котрі в својіх варјантах переходьать часто з доби козацькојі в рекрутську).
Частина друга:
Украјіна під урьадом Россіјським і Австроугорським:
Розділ 1) Держава ј војенна служба.
„ 2) Крепацтво ј вольа (в Австріјі в 1848–49, в Россіјі в 1861–1863); најми ј здирство.
Прилога: Чужинці на Украјіні ј навколо (польаки, москвини, волохи, німці, угри, жиди, цигане, турки ј т. д.)
Все виданьна могло б виходити без перериву. Перша частина зовсім готова дльа печати. Дльа другојі всьа праца впорьадкуваньньа зроблена була вже, коли ми видавали книжку Нові украјінські пісні про громадські справи, котра даје звод пісень і уваг частини другојі. Скорость видаваньньа нашојі збірки, значить, залежитиме најголовнішче од грошових засоб, котрими ми будемо володіти. Може бути, шчо ми не будемо випускати усі розділи в тім порьадку, в јакім вони показані вишче, а по јіх важности; так напр. може бути, шчо ми одложимо на јакијсь час печатаньньа 5-го розділу першојі части ј видамо пісні 2-го розділу II-јі частини ранішче 1-го.В кінці мусимо зарані повинитись перед читачами за слабости ј хиби, котрі безпремінно мусьать бути в нашому виданьньу. На чужині, без ради од звисних својім знаньньам Украјіни, јіјі діјеписів і житьтьа, — земльаків, навіть без усіх потрібних дльа нашојі праці книжок, ми не могли зробити нашу працьу так, јак би слід. Головне діло, об котрім ми турбовались, — це шчоб не згинули серед случајних пригод особистого житьтьа ті списки пісень, котрі дістались нам од сотні земльаків наших, живих і вже померших. На добавлені ж нами до списків пісень уваги ми дивимось не јак на шчо небудь рішуче, а тільки, јак на догадки, котрі можуть навести других на думки досліди, більш счасливі ј вірні, ніж наші.
М. Драгоманов.
|
Женева
15 Декабрьа 1882 р. |
Ця робота перебуває у суспільному надбанні в усьому світі оскільки вона була оприлюднена до 1 січня 1929 року і автор помер більш ніж сто років тому.