Політичні пісні украјінського народу XVIII–XIX ст./II/Увод

Політичні пісні украјінського народу XVIII–XIX ст. Частина перша. Кінець козацтва Розділ II. Гетьманшчина ј Слобідчина. 1709–1765 під ред. Михайло Драгоманов Увод

Семен Паліј та Мазепа. (1704–1709) ▶

УВОД.

В цім розділі ми зводимо пісні про житьтьа нашого народу в остатні часи осібного врьаду в двох козацько-украјінських земльах: Гетьманшчині (тепер Полтавська ј Черниговська губерніјі) ј Слобідчині, або Слобідсько-Украјінських полках (тепер губерніја Харьківська з украјінськими частинами губерніј Курськојі ј Воронежськојі). То були часи, коли виборно-громадські козацькі порьадки по части сами замирали, виробльујучи з себе чиновників і панів, а більш задавльувались урьадом царським, котриј помагав і самому зросту чиновників і панства над громадами козацькими ј посполітими.

Рішучиј нагніт царського врьаду на козацькі порьадки починајетьсьа післьа побіди царьа над Мазепоју ј запорозцьами в 1709 р.

З того часу Гетьманшчина вдержује тільки тінь старојі вільнојі вправи: коло гетьманів (Скоропадськиј 1708–1722, Апостол 1727–1734, гр. Розумовськиј 1750–1764) ставльатьсьа царські дозорьці ј опекуни (міністри, коллегіјі), а двічі (1722–1727 і 1734–1750) «Малороссіја» вправльајетьсьа зовсім без гетьманів, поки в 1764 р. вона не поставлена була конечне під урьад царських чиновників, на рівні з московськими намісництвами ј губернијами. Подібно ж підводилась під чиновницькиј урьад і Украјіна Слобідська, хоч у ніј не було ніјакого Мазепи, поки в 1765 р. конечне не обернута була в губерніју.

Ми споминали в Переднім слові до цејі частини (I вип. XV–XVIII) шчо царі XVIII ст. і навіть дејакі вчені XIX ст. виставльајуть ці переміни, јак користні простому народу на Украјіні, котриј терпів од козацькојі старшини. От же пісні, котрі співа тој простиј народ про ті часи, показујуть, јак жилось јому під тодішнім царським начальством. Це пісні теперішнього розділу нашого виданьньа.

Ми мусили поставити в початку тих пісень варјанти пісні про Паліја ј Мазепу (№ I), хоч вони говорьать шче про пригоди 1704 р., јак через те, шчо в тих варіантах мајже завше говоритьсьа ј про справи 1709 р., так і через те, шчо з них видно, јак народ украјінськиј гльадів на Мазепу ј на царьа, а в дејаких з тих варіантів (најбільш в 6-му) задержались спомини того, чого бажав народ украјінськиј в часи Мазепи ј шчо обішчав јому царь за поміч проти Мазепи. Варјанти пісні про Паліја ј Мазепу, јак і пісньа № II по переднього розділу^[1] најліпше одтіньајуть пісні, в котрих мальујетьсьа дальша дольа народу украјінського ј подьака, јаку дістав він од царьа.

То пісні №№ II і III (Робота на линіјі), № IV (Канальна робота), № V (Смерть козака в Московшчині; в неволі). Страшенно тьажкі роботи ј походи, про котрі зоставсь спомин в оцих пісньах, виморили силу льудеј на Украјіні ј збіднили јіјі. Бачучи послідки тих робот і походів, у крајі далекі ј за справди неінтересні дльа Украјіни, (јак напр. Закавказські походи) можна цілком повірити свідку чужинцьу, котриј казав, шчо післьа ізміни Мазепи царськиј урьад навмисне хотів зрујнувати Украјіну, шчоб в кінець поработити јіјі.^[2]

Скоро післьа Петра царськиј урьад знов повернув до старојі, важнојі дльа всіх руських народів справи, — до боротьби з татарами ј турками за степи ј береги Чорноморські. Тут згодилась би ј сила Украјіни, котра б мусила з радістьу взьатись до тіјејі боротьби. Тільки ж сила козацька була втрачена в попередніх роботах і походах і через те украјінці, гетьманці ј слобожане, служили в віјні з татарами ј турками, в 1735–1739 рр., не стільки јак војаки, скільки јак підводчики. Од тих часів зостались пісні №№ VIII–XV. З них № VIII (Кримськиј поход 1735 р.), № IX (Лихо в Криму. — Смерть Жадченка), №X (Погонці в Кримських походах), № XI (Погибель у степах), № XIII (Погонці в Молдавському поході) не говорьять ні про шчо, јак тілько про нужду ј погибель народу в походах, а № XIV (Москалики і волики) про рујіну самојі Украјіни од московського віјська. Тільки одна пісньа, — та ј то в одному варіанті, — говорить про побіду Россіјі над Туречиноју, (№ XII, Москаль і Турок під Хотином) але зовсім холодно, објективно, так мов про справу зовсім далеку од інтересів украјінських. А друга пісньа того ж часу (№ XV, Козаченько і льашенько) говорить про другого старого ворога, Льаха, навіть з жалем.^[3] Не багато зупиньајетьсьа над татарськоју справоју ј пісньа № XVI (Над річкоју Синьухоју: Полон Омельченка; Служба без переміни) котра, по нашіј думці, мусила скластись між двома віјнами з Туречиноју (1735–1739 і 1768–1774). Не вспівши росказати про полон свого чоловіка татарами, пісньа вже жаліјетьсьа на службу без переміни.

Післьа повишчих пісень про віјну з татарами ј турками зовсім не дивно, шчо пісні з часів віјни Россіјі з далекими од Украјіни прусаками (в т. зв. Семілітніј віјні) показујуть тільки жаль козака за домом і родиноју (№ XVIII Козацькиј набор) і плач матері о пропавшому синові (№ XXI, Погонці в Пруському поході). Одну тільки почастну пригоду з тојі віјни вдержали пісні: битви під Кистрином (№№ XIX і XX) та ј то перша пісень тільки плаче о погибших і не похованих трупах, а друга о самому наборі на віјну. В добавок варјанти першојі пісні навіть стратили памјать про те, з јаким власне народом «бивсьа Москаль під Кистрином.»

Так говорьать украјінські пісні того часу про војацьку службу під царським россіјським урьадом. Без усьакојі прихильности говорьать вони ј про осередні порьадки на Гетьманшчині: в №-рі VI-му (Паншчина на Гетьманшчині) бачимо докір панським порьадкам, котрі дуже вже закорінились там, а в №-рі VII-м (Сулимова худоба) оповіданьньа про насильства панські. Про самиј кінець Гетьманшчини не знаходимо ніоднојі пісні.

Тільки дуже б помилились ми, колиб послідовали за більшоју частиноју россіјських істориків (не викльучајучи ј многих украјінців) котрі з тојі неприхильности простого народу в XVIII ст. до Гетьманшчини ј бајдужісти до јіјі скасуваньньа виводьать, шчо народ украјінськиј був прихильнішчиј до тих порьадків, котрі замінили Гетьманшчину, або шчо ті порьадки були дльа нього польготнішчі. Најліпшим доказом напроти таких думок може бути не тільки те, шчо царськиј урьад власне не спиньав зросту панства на Гөтьманшчині, а тільки ламав противенство того панства проти себе, а шче ј те, шчо таке ж саме, на шчо жалівсь народ на Гетьманшчині, јак напр. паншчина на старшину, привлашчуваньньа јеју грунтів і т. п., — робилось на Слобідчині ј начальниками царськими, московськојі породи^[4]. Коли конечне скасуваньньа Гетьманшчини в 1764 р. не дуже вразило простиј народ, то це сталось між инчим і через те, шчо војацька козацька служба шче зоставалась на јакиј час (до 1784 р.) поки бувших гетьманських козаків не повернули в салдацькі полки карабинерні. На Слобідчині ж, де козаків зразу повернули (в 1765 р.) в гусари, народ був видимо недовольниј переміноју, і це недовольство зоставило по собі слід і в пісні №-ру XXII (Слобідські козаки в гусарах).

Так в усіх доси спомјанутих пісньах не тільки нема ј сліду прихильности до царського урьаду, а навіть видно досить подрібниј показ усього лиха, котре виходило од нього дльа тодішньојі Украјіни, — тільки тој показ нигде не доходить до коріньа діла: до суті державних порьадків Россіјського царства ј до підлеглости јому Украјіни. Видно, шчо вже в XVIII ст. недовольство украјінського народу проти московськојі неволі було тільки аналітичне, — політичного ж сінтезу народ тој не мав уже ј тоді. Од того, вилічујучи својі лиха в пісньах, навіть в таких, јак № XXIII (Нема в світі правди) народ тој не добиравсь до причини тих лих, ні не задумувавсь, јакими ж способами усунути ті лиха, — а звертав надіју, шчо јакось «сам Господь сумирить неправду», коли не оповідав про ту неправду з тоју чудноју објективностьу, навіть не-мов веселоју од горьа, з јакоју оповіда пісньа №-ра VII-го про те јак пан забира мужицьку худобу.

Огльадајучи пісні цього розділу, в котрому мальујетьсьа стан козацькојі Украјіни під царством Россіјським, пригадујеш собі, навіть мимоволі, пісні про ту ж козацьку Украјіну під пануваньньам польським, котрі напечатані в II-му томі «Историческихъ Пѣсенъ Малорусскаго народа». Аналітичниј показ лиха, котре терпіла Украјіна під россіјським царством в пісньах XVIII ст. навіть подрібнішчиј, ніж в пісньах часу польського пануваньньа, тільки ж сінтезу тут шче меньше, ніж в тих. І в теперішніх пісньах, јак і в тодішніх, звернута увага викльучно на лиха соціально-економичні (громадсько-господарські), — державні ж порьадки обминуті; натомісць в пісньах польського часу споминались справи церковні, — ј вони ж то ј будили думку про діјсне противенство польськіј державі, так шчо думка про церковну незгоду з Польшчеју була дльа украјінського народу почасти проводом до політичного сінтезу. Між Россіјськоју державоју ј козацькоју Украјіноју такојі церковнојі незгоди не було, — а јак до того світська наука була дуже невелика на Украјіні XVIII ст., навіть чи не менша, ніж в XVII ст., — то через те ј недовольство россіјськими порьадками в украјінського народу XVIII ст. не підньалось до політичного сінтезу навіть на стільки, на скільки воно було підньалось проти Польшчі.

Тільки ж, зваживши всьу тьажку дольу Украјіни з давніх часів, можна побачити велике достојінство украјінськојі черні, котра склала ј зберегла в својіј неписьменніј памјати наші пісні, вже у у тому, шчо вона не впала јак многі другі (в тім числі польська ј московська) цілком під нагнітом неволі, а вміла хоть аналітично вилічити јіјі пројави. Шче нагадајемо, поки коротенько, шчо в пісньах запорозських цього ж і близького часу, (котрі ввіјдуть в дальшиј розділ) — видно хоч трохи, та все більше смілости політичного розуму.

Шчоб закінчити огдьад осереднього характеру пісень цього розділу, ми звернемо увагу шче на дејакі точки.

Інтересно, что післьа Паліја ј Мазепи, царьа Петра (котрого впрочім дејакі варјанти №-ра IV переробльујуть на Павла або ј на Костьантина) ј цариці Катерини, пісні ті не знајуть имен ніоднојі особи з писанојі історіјі Россіјі ј Украјіни, окрім Капниста (№ XVII). Та ј то, јак видно з самојі пісні, він споминајетьсьа не стільки јак начальник козацькиј, скільки јак ворог гајдамакам, без чого він наврьад чи ј попавсь би в пісньу. До того пісньа та записана тільки в одному варіанті, котриј певно вже тепер зовсім забувсь. В ціј пісні про Капниста ми бачимо примір таких, котрі зарожујутьсьа в почасних кутках, та не росходьатьсьа далеко, а счезајуть, бо говорьать про пригоди ј особи мало інтересні дльа загалу народа.

Коли цьа недостача історичних імен в пісньах того часу, може бути ознакоју того, шчо між тодішніми діјачами мало було льудеј, достојних памјати народньојі, то друга подібна ціха тих пісень: — недостача (хоч ј далеко менша) імен географичних, або переплутуваньньа јіх, — навіть проти пісень XVII ст., — показује невеликість освіти народньојі вже в ті часи, коли складались пісні, а шче більше опісльа, коли вони вдержувались в неписьменніј памјати в черні. Через це, вкупі з недостачеју імен особистих, часом бува дуже трудно витолкувати ці пісні ј поставити јіх в звісниј точниј час. Такі особливо пісні №№ XI, XV, XVIII, XXI, цілком уже безименні, — в котрих ледви можна запримітити ознаки звісного часу ј пригод, з поводу котрих вони були зложені. Може бути, шчо не всі згодьатьсьа з нашим витолкуваньньам тих пісень, — та ми думали, шчо в такіј справі, јак вибір з темнојі купи безименних пісень таких, котрі можна поставити в звісниј історичниј час, ліпше пересолити, ніж не досолити: дальшиј уважниј розбір пісень, на котрі ми тепер звертајем увагу, ј подібних јім, поправить хиби нашого пересолу, коли він јесть.

Обертајучись до форми пісень цього розділу, ми мусимо сказати, шчо варјанти јіх, по більшіј части, дуже покалічені: обірвані, переплутані з варјантами других пісень, иноді про справи зовсім инакші і т. п. Це калічьчьа јак раз одповіда калічьчьу самојі тодішньојі Украјіни. Дивне, на першиј погльад, діло! Старішчі пісні, XVI ст., про боротьбу нашого народа з татарами ј турками, задержались до најновішчих часів далеко цілішчими, ніж пісні близчого до нас XVIII ст. Це виходить з того, шчо хоч і багато пријньала горьа Украјіна в XVI ст., та тоді вона була најцілішча: мајже всьа вона була під одніјеју державоју, — та ј народ јіјі тоді најменше був поділениј на стани, бо шльахта шче не була спольачена, ј мішчане були шче однојі мови з сельанами ј козаками. Усьака історична пригода, а особливо така, јак боротьба з татарами ј турками, інтересовала тоді подніпрьанина, јак і подольанина, підгірцьа карпатського јак і лісовика волинського, — і навіть сельанина, козака, мішчанина, попа ј шльахтича, письменного ј неписьменного, — то ј пісні про таку пригоду, (котрі иноді складались і письменними) розходились по всім крајінам і між усіма станами нашого народу, глибоко зальагали в јого памјать і дожили там доволі цілими ј доси. Вже в пісньах XVII ст., — најбільше про боротьбу хлопів і козаків з шльахтоју ј польаками, — менше тијејі цідости. А шче менше јіјі стало в пісньах, зложених післьа того часу, јак в другіј половині XVII ст. Украјіна поділена була між Москвоју, Польшоју ј Туречиноју, а в середині між трьома частинами јіјі зроблено було пустельу, — коли письменні стани на Правобічніј Украјіні мајже в кінець спольачились, а міста наповнились жидами ј зовсім отділились от сельанства, а на Лівобічніј письменні почали московитись. Всі ці лиха вбільшились, коли післьа ізміни Мазепи старе Запорожьжьа було зрујновано, ј Січ перенеслась до Криму, а Правобічна Подніпрьаншчина, котра було почала зальудньатись за Паліја ј знов вјазати Західньу Украјіну з Зхідньоју, знову була спустошена, по вмові держави Россіјськојі з Польшчеју. Не тільки волинець, чи галичанин, а ј гетьманець і запорожець, а то ј слобідчик, жили під иншими, по більшіј части тьажкими дльа них порьадками, не завше знали про справи инших украјінців, не завше розуміли јіх, — то ј пісні не могли вільно росходитись по всіј Украјіні, јасно розумітись і твердо зальагати в памјать, до того мајже цілком уже неписьменного льуду. Ці пісні останьньојі доби козацтва, XVIII ст., јак најбільше покалічені, ј најтруднішчі до витолкуваньньа з усих пісень украјінських, бо ј пізнішчі пісні, з кінцьа XVIII в. впјать становльатьсьа цільнішчими через те, шчо, хоч Украјіна впјать стаје поділеноју між двома державами (Австріјськоју ј Россіјськоју) і народ јіјі підпада під тьяжке лихо крепацтва ј рекрутчини, — та саме це лихо однакове скрізь і дуже вже не складне, а просте, — то ј пісні про нього, хоч стајуть біднішчі на пригоди, та цільнішчі ј однаковішчі на всіј Украјіні.

Під кінець цього уводного перегльаду пісень цього розділу ми спомјанемо, шчо ј тут, јак у попередньому розділі і ранішче в «Истор. Пѣсняхъ Малор. Народа», ми мусили не тільки розбирати пісні, а шче і вичишчати доси звісниј матерјал од фальшованих пісень, котрих најбільш усього було випушчено старими видавцьами про часи Мазепи. Ми мусили зупинитись над цими фальшованими пісньами довше, ніж в попередньому розділі, бо тут нам пријшлось виступати навіть проти суду покіјного М. І. Костомарова, котриј ранішче сам помогав вичишчати пісенниј матеріал од фальші, а потім чомусь не зваживсь признати за фальшовані — пісні, випушчені старими видавцьами про Паліја, Мазепу і Полтавськиј бој. З удвјіноју радістьу бачимо ми, шчо післьа најстрогшојі чистки нашого матерјалу, јак в I-му, так і в цьому розділі, багацтво пісень украјінських навіть про смутну добу 1708–1765 рр. не вменшилось, навіть по кількости:

В першому розділі в нас напечатанних доси 15 варјантів, — ненапечатанних 38.

В цьому другому напечатанних — 37, ненапечатанних — 67, навіть не лічачи не тільки пісень з других часів, шчо ми мусили приводити тут дльа ліпшого витолкувальньа наших, а ј таких, јак напр. пісні про Паліја-Јанчука в цьому розділі. До того в обох розділах јесть цілі №-ра зовсім нові.^[5] Отдајучи именем усіх заинтересованих льудеј подьаку тим земльакам, котрі зібрали увесь цеј матерјал, ми сподівајемось шчо публікаціја јого вбільшить охоту до одшуканьньа шче нового, котрого, јак показујуть і дејакі приміри цього розділу, шче не зовсім пізно збирати навіть тепер.

Женева
23 Сент. 1885 р.

---

——————

1. Стор. 13 і далі Государські листи до украјінців; тамож див. виписки з маніфестів; див. тако ж додаток на стор. 131.
2. Записки Вебера. Русскій Архивъ, 1872, № 6, 1111–1114, 1119.
3. В цім холоді до віјни з Турком і в цім жальу до Льаха пісні городовојі Украјіни того часу не зходьатьсьа з пісньами запорозців, котрі тоді тільки шчо вернулись з під татарськојі протекціјі з свіжими надіјами на царьа Восточного (Див. в 1-му розд. №№ IX–X).
4. Гербель, Изюмскій Слободскій козацкій полкъ. СПБ. 1852, 90–91 (Жалоба на Канцелярію комиссіи учрежденія Слободскихъ полковъ на офицерів Слобідського драгунського полку, — «которымъ, противъ ранговъ, даны въ подмогу мѣстечки, села и деревни съ грунтами, изъ казачьихъ братьавъ и изъ свойственниковъ и изъ подпомощниковъ пожиточныя и лучшія люди довольное число, кои принуждены быть въ ихъ подданствѣ и всякія работы, по примѣру крестьянъ, несть съ немалымъ отягощеніемъ, а дѣйствительной козацкой службы лишены). Про привлашчуваньньа грунтів див. напр. в Кіевск. Старинѣ, 1885, Сент. 25–28.
5. В І-му №№ I, II, VII, а також оснівні варјанти III-го., IV-го ј VIII-го; в II-му №№ IV, VII, XV, XVII, XXII.