Правда (журнал)/I/Руська Родина
| Правда (журнал)/I Руська Родина |
|
Люде учені — историки, природоспити, годяться на тімъ, що географичне положеннє и природа якогось краю великий впливъ мають на ёго жителівъ, на спосібъ іхъ життя, іхъ склонности и характеръ, на іхъ моральний и материяльний розвитокъ, якъ и на відношення іхъ до жителівъ другихъ земель. Такимъ чиномъ землепись, яко наука, толкуюча власне о положенню и природі земель, велику прислугу чинить историі народівъ и становить іі головну спомагательну галузь. Вона бо причиняється до зрозуміння життя и характеру народівъ, до вияснення непевнихъ або незнанихъ відношений іхъ до другихъ народівъ, до висвічення фактівъ, збувшихся на іхъ землі.
Теперъ, коли у насъ зъ взростаючою самовіжею будиться похопъ до науки питомоі историі, не завадить піднести важность и конечность пізнання географичнихъ відношений рідноі землі. Щоби зрозуміти историю свого народу, треба конче пізнати землю, на котрій вінъ живе, на котрій вінъ за життє своє боровся и бореться, котроі вінъ боронивъ такъ завзято.
Коли-жъ воля, шановні читателі, то нумо: перейдемо гадкою по тій Украіні, переглянемо іі відъ Бескидівъ до моря, — придивимося горамъ, що іхъ колись-то „підперали желізні полки,“ перелічимо води, що колись-то кровъ Турка й Татарина ними червоніла, переміряємо степи й поля, що „почорніли ажъ відъ крови“, пролитоі за того народа вольную волю. Не поведу я васъ ходомъ певнимъ, знаючимъ всі сторони й дороги, бо й самому часомъ поблудити прийде. Але будьте міні за те вибачні, уже за-про мою добру волю й отвертость; а коли хто побачить, що самъ би насъ ліпше повести зъумівъ, то самъ и виненъ, — чому чимъ борше за діло не возьметься?
Уже кілько-то именъ не має наша земля! Южна Русь, Мала Русь, Малороссия, а по частямъ: Червона Русь, Галиция, Галичина, чи Галичъ, Юго-западна и Западна Россия, и хто знає ще які. Народъ же самъ називає іі Украіна, се-бъ-то край[1], та й годі, — такъ якъ вінъ и Бескиди-гори не називає инчимъ именемъ, а тілько горами, бо не знає краю, якъ своя Украіна, не знає гіръ, якъ своі гори.
Простягається тота наша Украіна відъ Припеті ріки и річки Беседа до Чорного-Моря, відъ полудневихъ стоківъ Бескидівъ и долішнёго Дністра по Донъ и Кубань ріки. Въ найбільшій своій довжині, відъ заходу на східъ, сягає вона відъ 38° до 58° східн. довжини, значить 20 степ. або до 300 географ. миль; найбільша іі ширина, зъ півночи на полуднє, виносить 9½ географ. степ. (відъ 44°30' до 53°45'), що значить до 140 миль географичнихъ. Обшару займає Украіна 10.870 кв. геогр. миль, отже перевисшає Велику-Британию (європейські провинциі) въ двоє близько, Францию зъ на 1000 кв. миль, а відъ Австриі (зъ Уграми) вона о мало що надъ 1000 кв. милъ менша. — Сема часть зъ тихъ 10.870 миль припадає на часть Украіни підъ Австрийськимъ владіннємъ (надъ 1600 кв. миль). Граничить Украіна на полудневий західъ зъ землями Волохівъ, Угрівъ, Словаківъ, на західъ зъ Польщею, на північъ зъ Білою- и Великою-Руссю, на східъ зъ Великоруссю, зъ землями Калмиківъ, Ногайцівъ и Черкесівъ, на полудне зъ Татарами и Чорнимъ-Моремъ. Природа, хочъ и дала сій землі свій відрубний характеръ, не відграничила іі значними, сталими границями відъ чужихъ земель; тому хотівши познакомитись зъ довідними іі границями, приготовитись мусимо на спамятаннє копиці містъ, місточокъ и річокъ, якими вона, вививаючися на всі сторони, переходить.
Зачнемо відъ заходу, відтамъ, де ріка Попрадъ (допливъ Дунайця), почавшийся въ Угорщині, зачинає становити границю межи Уграми а Галичиною. Межи місточками Мушина (въ Галичині) а Палоча (въ Угорщині) перебивається Попрадъ черезъ головний хребетъ Бескидівъ; туди (коло села Лелюхова) переходить границя въ Угорщину, иде долі річкою Теплою, черезъ Рокитівъ, до Довгоі-Луки надъ Бардиєвомъ, зь-відси на полудне, черезъ Куриму (на Теплій), ажъ недалеко підъ Ганушівці (на р. Теплій); тутъ звертається идъ півночи и, обійшовши Стропківъ, Спину и Гуменне (краіну такъ званихъ Сотаківъ), зновъ вертає до Теплоі коло Ганушовецъ. Відти спускається на полудне, долі ріками Теплою и Ондавою ажъ до устя Тернави, потімъ на східъ и полудне по-надъ Бутнівці, черезъ Мункачъ (надъ Латорицею), ажъ надъ Береги; зъ-відтамъ вертається назадъ на західъ до р. Латориці коло Дуброни и Касони и зновъ підъ Береги; дальше викрутами иде на західъ по-підъ Селище, черезъ Холми до Хуста, а відтакъ, зъ малими виімками, рікою Тисою ажъ підъ Сигітъ; дальше правимъ берегомъ Білоі Тиси підъ Ясенівъ, де границі Галицькоі досягає, йде дальше границею (Галичини відъ Угоръ) до жерелъ Білого-Черемоша, де въ Буковину вступає и, загорнувши Извіръ, Шипітъ-Вижній, Руську, Банилівъ, Петрівці, Купку и Терешани, підъ Боянами на Пруті до российськоі Бессарабиі входить; північною смугою Бессарабиі тягнеться по-надъ Бричани до Сороки на правімъ и Цекинівки на лівімъ березі Дністра и дальше симъ берегомъ ёго ажъ до устя въ Чорне-Море, а берегомъ моря ажъ до Перекопу. Дальше земля межи Азовськимъ-Моремъ а украінськимъ населеннємъ Херсонськоі и Єкатеринославськоі губерниі заселена Татарами, Греками й німецькими колониями ажъ по річку Кальміусъ; тому границя коло Перекопу лишає море и, лукомъ обминувши Татарівъ, Греківъ и Німцівъ, приходить до грецькоі колониі Ласпи надъ р. Кальміусомъ. На полудні зъ-відси, за Азовськимъ-Моремъ, відділена відъ другихъ руськихъ земель, лежить Земля Чорноморськихъ Козаківъ, заселена самими Украінцями — межи Азовськимъ-Моремъ, Землею Козаківъ Донськихъ, губерниєю Ставропольскою и Черкеськимъ краємъ[2]. — А теперъ вернімся до нашого (властиво — грецького) Ласпи. Границя тягнеться відти на північний східъ викрутами, границею Єкатеринославськоі, Харківськоі и Вороніжськоі губерниі відъ Донськоі, ажъ підъ Матюшино надъ Дономь; зъ-відси горі Дономъ ажъ по устє Тихоі-Сосни, дальше горі Сосною, вступає відтакъ въ губернию Курську и йде просто на західъ до м. Богодухова; зъ-відси границя въ Курській губерниі певно означити не дасться: стрічаються оселі украінські ще дальше на східъ відъ м. Курська, якъ зновъ великоруські близько Чернигівськоі границі. Дальше иде границя, виступивши зъ губерниі Курськоі, на північъ, границею Чернигівськоі губерниі відъ Орловськоі, ажъ по-за м. Мглинъ підъ Хотимськъ, надъ річкою Беседомъ (на границі губерниі Смоленськоі відъ Могилевськоі); відъ Беседа звертається вона на західъ и полудне границею Чернигівськоі відъ Могилівськоі губерниі до м. Лоёва (при устю Сожи въ Дніперъ), відтамъ Дніпромъ ажъ по устє Припеті, дальше рікою Припеть до Білосорокъ, зь-відси, опустивши берігъ р. Припеті, полудневою іі долиною на західъ ажъ до Буга при Володаві; відъ Володави на північъ Бугомъ ажъ до потока Присіки (підъ Дрогичиномъ), де переходить въ царство Польске; сходить відтакъ на полудне черезъ Лосицю, Білу, Межиріччє, Радинъ, по-при Люблинъ (лишаючи ёго на западі) просто до Щебрешина: відси закручується на полудневий західъ, черезъ Роківъ, Момоти, де входить въ Галичину, иде до Улянова (надъ Сяномь), а зъ-відси дальше на полудне черезъ Лежайсько, мимо Городиска, підъ Березівъ; відси на північъ обертається и, обійшовши Жизнівъ, Високу, Братківку и др., назадъ идъ Будзинову вертається, крутиться дальше черезъ Дуклю и Змигородъ на полудне повисше Горлиць и Грибова до с. Ростоківъ на Попраді, загортає за рікою села Шляхтову, Чорноводу, Біловоду, Явірки й вертає зновъ підъ Пивничну (надъ Попрадомь); відси обертається на північний східъ зразу коритомъ Попрада, відділяючого Галичину відъ Угоръ, ажъ до Лелюхова, де переходить въ Угорщину.
Скінчили ми нашу вандрівку, обійшовши границею цілу Украіну докола. А змучивпшися такимъ далекимъ ходомъ, відпочинемъ. Станьмо, розглянемся докола по сімъ широкімъ краю, которий ми теперъ відграничили відъ другихъ земель. По лівій руці підъ нами шумить Попрадъ (бо ми надъ нимъ опинились), плинучи долі, за Попрадомъ — не наша вже сторона. По правій шумлять ліси надъ нами: тутъ почалися наші Бескиди. Коли-бъ ми піднестися могли високо по-надъ найвиснші ёго верхи, ми увиділи би іхъ, якъ що-разъ висшимъ гребенемъ идъ полудневому сходові простують; серединою потягся головний хребетъ, відъ Попраду, поздовжнимъ лукомъ, геть по-за границю Галичини, по-за Чорну-Гору, на Буковину, ажъ тамъ, де відъ гори Цифи росходяться Семнградські гори; а поздовжъ него, по обохъ ёго бокахъ, такожъ на східъ полудневий, кладуться, що-разъ ширшимъ лукомъ, що разъ низші, ланьцухи гіръ, ніби ступні до него, дони не зіллються, знижившисъ дальше въ горби, въ филисті рівнини. Инчі не такъ скоро знижаються, а тягнуться, відвернувшисъ відъ своєі громади, гилями въ Угорщину на полудне або на східъ въ Галичину. А одна гиля усі випередила и потягла поміжъ допливами Висли и Дністра на північний східъ, сама зновъ поділилася и одну вітву післала дальше на північний східъ двомъ морямъ ріки поділити, геть по-за чужі границі, другу на східъ пустила, а третёю по-за Дністеръ попростувала на полудневий східъ, Дністеръ перескочила, Бугъ переступила, Дніпрові порогом стала въ дорозі, и дальше на східъ пішла шукати Урала. Поглянемъ на полудневий західъ, по-за Бескиди: тамъ розтягнулося русько-угорське підгіррє, и угорські рівнини підъ него підходять. Обернемося на східъ и східъ полудневий: тамъ, за галицькимъ підгіррємъ, не закрили намъ уже ніякі високі гори виднокруга. — глядимо въ рівну, далеку далъ, ажъ де виднокругъ земський зливається зъ синявою неба. Але наша виобразня сягає ще дальше, геть ажъ на східний и полудневий кранець Украіни: и цілий той обшаръ велика плащина, — горби и ланцюхи гіръ, не висшихъ надъ кількасотъ стіпъ, никнуть на такімъ просторі: серединою тілько, ніби широкий поясъ, піднеслася земля незначно поздовжъ цілоі Украіни відъ жерелъ Богу и середнёго Дністра ажъ геть по-за границю Украіни, до Урала, въ широку вижину, на півночи и полудні обмежену спімненими згористими пасмами. А по цілімъ тімъ широкімъ просторі порозливалися ріки густою сіткою, и всі[3] течуть однимъ путемъ, на полудне. А на полудні Чорне-Море розточило своі води, підсичувані нашими ріками.
Такий загальний образъ показала би намъ Украіна, коли-бъ ми поглянули на неі зъ висока, зъ такъ висока, щоби могли однимъ поглядомъ всю обгорнути. А теперъ спустімся на землю и пригляньмося поодинокимъ частямъ , котрі зъ висока тілько поверхно заглянули.
Зачнемо-жъ відъ того, що найборше намъ въ очи впало, відъ гіръ:
Бескиде зелений, въ три ряди саджений.
Підемо тобою…[4]
Що воно таке, що насъ такъ тягне у гори? Мало не кождий зъ насъ перебувъ або перебуває той периодъ молодости свого життя, въ котрімъ невсипуще бажаннє увидіти світа жене ёго на мандрівку, а першою ціллю такоі мандрівки бувають звичайно гори. Чи то таємничость непроходимихъ гірськихъ деберъ и борівъ манить цікавого до себе, чи природа, пануюча тутъ въ цілій своій неспожитій ще силі, причаровує сюди свого почитателя, чи величъ тихъ масъ неба досягаючихъ тягне до гіръ кождого, въ кого душа приступна всёму, що велике и взнесле? Будъ воно котре-небудъ зъ тихъ властивостей, котрими гори вандрівниківъ притягати можуть до себе, усі вони найдуться въ нашихъ Бескидахъ повною мірою — и таємничость неизслідованихъ сторінъ, и буйна природа, и величавість, и коли руський читаючий світъ такъ мало іхъ ще знає, то мабуть не відъ того, що мало хто зійшовъ наші Бескиди, а борше тому, що ніхто зъ тихъ мандрівниківъ печатно не спімнувъ и словомъ про свою подорожъ. Такъ отже не маємо руськихъ описівъ Бескидівъ, хочъ-би іхъ маленькоі части; тому я й не виненъ, що въ моімъ описі послідувавъ чужимъ писателямъ.
Гори, що назвали ми іхъ Бескидами, становлять тілько одну часть великоі гірськоі громади, прозваноі Карпатами. Карпати складаються зъ двохъ широкихъ гірськихъ гніздъ, — на північнімъ западі одно, при устю р. Морави, дотикає середнёго Дунаю, на полудневімъ сході друге, при Орсові, до нижнёго Дунаю доходить. Довгий лукъ гіръ, третя часть Карпатськоі громади, лучить оба ті гнізда, обнимаючи широкими своіми раменами угорську рівнину, випуклою своєю стороною обграничаючи Галичину відъ полудневого западу. Той тілько лукъ насъ и обходить; відъ Попраду ріки ажъ недалеко до жерелъ Золотоі-Бистриці (на Буковині) той лукъ єсть нашъ по обохъ своіхъ бокахъ.
Имени загального, одностайного вінъ у народа не має; въ чужеземнімъ ученімъ світі вінъ зоветься „лісистимъ Карпатськимъ хребтомъ“[5]. Ми взвичаілися звати ёго Бескидомъ, народъ же тілько одну ёго часть називає Бескидомъ — часть відъ Попраду по жерела Свичі (допл. Дністра въ Стрийськімъ), и то лишъ хребетъ граничний, а загально зве ёго тілько „горами.“ Я лишусь при принятімъ у насъ назвиску „Бескидівъ“ (in plurali, щобъ відріжнити відъ тамтого, частного имени).
Поздовжъ тягнуться Бескиди більшъ 70-ти миль, середнёі ширини мати будуть 10 до 15 миль, а въ найширшихъ містцяхъ найбільше 20 миль, лічучи вже й підгіррє. Полуднева збічъ Бескидівъ (идъ Угорщині) єсть коротша, стрімкійша; північна (идъ Галичині) плоскійша, ширша, дальше сягаюча въ край. Де гори висше підносяться, тамъ вони вузшу мають підставу, а де суть низші, тамъ за те розсідаються широко; найширше розсілися у Низького-Бескида, найнизшоі части Бескидівъ (відъ жерелъ Сяну до Попраду). Найвисше підносяться Бескиди на своімъ полуднево-східнімъ кінці, бо надъ 6000' надъ поверхню моря, а знижаються чимъ-разъ більше идъ заходові; Низький-Бескидъ сягає уже ледве до 3000'.
Не треба Бескиди уважати за одинъ-одностайний хребетъ. Противно, на перший поглядъ складаються вони наче-бъ зъ віддільнихъ громадъ и купъ, не полученихъ нічимъ зъ собою. Тілько уважнійше изслідованнє уявляє іхъ звязь: осіли вони на одній однолитій підставі. На тій підставі підноситься насампередъ серединою цілого ланьцуха головний хребетъ, котрий відъ кінця до кінця иде Угорською границею и становить ділъ водний Висли, Дністра и Прута зъ одноі сторони, а середнёго Дунаю и Тиси зъ другоі. Вздовжъ по-при него прилягають другі пасма, неконьче всюди низнші відъ него; мовъ ёго галузі, відходять вони відъ граничного пасма зразу на північъ або полудне, звертаються відтакъ на північний західъ або полудневий східъ и кладуться рівнолежно по-при него. 5—6 такихъ пасемъ по Галицькій и по Угорській стороні тягнеться по-при хребетъ граничний. Лучаться вони поміжъ собою поперечними хребтами, которі спадають часто дуже низько, а при тімъ всі побічні пасма густо поперетинані поперечними долинами и провалами, котрими течуть ріки, и се надає імъ часто позіръ віддільнихъ гірськихъ громадокъ; тілько спільна іхъ широка підстава нерозривно єдинить іхъ въ одну гірську цілість.
Характеристичною чергою Бескидівъ єсть импонуюча величъ тихъ гіръ въ іхъ цілости (не въ поодинокихъ частяхъ, якъ н. пр. въ Альпахъ), єсть такожъ одностайна іхъ складня (формация), вь которій, яко головна часть, переважає пісковець, якъ и густимъ лісомъ порослі хребти й верхи. Містцъ голихъ, скалистихъ не багато въ Бескидахь: всёго тілько що на правімъ березі Сяну, відъ граничного пасма до м. Лиського, и на правімъ березі Стрия, въ околиці Болехова и села Урича, и найвисші верхи Чорноі-Гори: звичайно, де зъ-за високости устають вже ліси, тамъ хребти й верхи покривають зелені полонини. Въ границю вічного снігу Бескиди не досягають; але по тінистихъ дебрахъ и обочахъ Чорноі-Гори передержується снігъ шматами відъ зими до зими.
Въ два моря посилають Бескиди збераючіся въ нихъ води — въ Чорне и въ Балтицьке Море. Галицька збічъ Бескидівъ въ дві розличні сторони похиляється. Въ меншій, західній части збічъ Бескидівъ на північъ похила — ріки течуть зъ відси на північъ, идъ Балтицькому-Морю, и зоветься зъ-за того ся похилість Балтицькою. Друга, більша половиця Бескидівъ похиляється идъ сходові, и відъ неі ріки течуть до Чорного-Моря; тимъ и зоветься ся похилость Чорноморською. Обі тиі половини Бескидівъ мають кожда свій відрубний характеръ, котрий, чимъ дальше идъ сходові й заходові, тимъ вибитнійше на нихъ виступає. Граничноі точки міжъ тими обома характерами поставити не можна; яко перехідъ зъ одного характеру въ другий уважати можна часть Бескидівъ межи жерелами Сянового допливу Ослави а жерелами Стрия, допливу Дністра. Въ сій части Бескидівь припадає границя водноі области Дністра й Висли, такъ-званий Европейський ділъ водний межи Чорнимъ и Балтицькимъ Моремъ, котрий проходить верхомъ „Бескидъ Великий“ (въ селі Яворові на Угорській границі) и дальше йде на північний східъ.
Бескиди на Балтицькій похилости (відъ Попраду по жерела Ослави) уже зглядною низшостю відріжняються відъ тамтоі части; гори тутъ лагіднійший мають характеръ, хребти зъ долини підносяться помалу й горою мають позіръ легко филюючоіся вижини. Хребти поперечні, що лучать поодинокі поздовжні пасма, підносяться висше, якъ на Чорноморській похилости, и приберають позіръ широкихъ лавъ. Води на такихъ хребтахъ и лавахъ задержуються довше, и більше іхъ збирається, такъ що часто забагнюють парови й плоскійші обочи; тому зъ відси и більше рікъ витікає, якъ на похилости Чорноморській. Ріки, такъ якъ и на Чорноморській похилости, плинуть найбільше поперечними долинами, которі розходяться часто широко по обохъ берегахъ поміжъ горами. И поздовжнихъ долинъ прирічнихъ стрічається тутъ кілька, якъ именно долина Сяну відъ Лиського до Мриголода и зновъ відъ Динова до Перемишля. Головний, граничний хребетъ, всюди тутъ висший відъ прилягаючихъ до него пасмъ и тягнеться, скрізь лісомъ порослий, краіною бучини и яворини, ажъ до Сяновоі прирічки Ветлинки. Зъ відси зачавши, въ части перехідній, Бескиди зачинають помалу тратити свій дотеперішній характеръ и принимати властивости похилости Чорноморськоі. Коло села Смереки (надъ Ветлинкою) починаються вже перші полонини, знакъ, що гори значно піднеслися, бо полонини показуються тілько тамъ, де гори лісомъ не порослі, отже по-надъ горішною границею[6] лісівъ. Граничний же хребетъ тихъ полонинь не має; тутъ, якъ и въ дальшімъ протягу, вінь низший відъ побочнихъ пасемъ, по обохъ ёго бокахъ. За те сі побочні пасма, 2—3 по обохъ бокахъ, мають полонини на собі. Дальше на східъ гори зачинають ставатися сухшими; хребти, до теперъ горою рівні и лагідні, загострюються въ горі и діляться на поодинокі верхи, разъ круглі, мовъ дзвони, то зновъ кінчасті и стрімкі, мовъ копиці.
У верхівъя р. Стрия уже въ цілости показується характеръ похилости Чорноморськоі. Поодинокі пасма близше стикаються до купи, не лишаючи місця на прирічні долини: ширшихъ поздовжнихъ долинъ нема, одна тілько Синовідська, на устю Опору до Стрия, трохи значнійша. Обочі тутъ стрімкійші и пороздирані въ сухі звори, вода не збирається на нихъ, а хутко збігає, и тому зъ-відси менше рікъ тече. Хребти вистають по-за горішну границю деревъ и зеленіються полонинами, а въ горі кінчаться гостримъ гребенемъ або стрімкими верхами. Найширше въ край сягають полонини надъ р. Стриёмъ, тутъ бо перші полонини зачинаються вже въ другімъ ряді гіръ (відъ Дністровоі долини зачавши). Такий загальний характеръ задержують Бескиди вже до кінця, по-за Буковинську границю.
Відъ жерелъ и правого берега Стрия зачинається такъ-званий Чорний-Лісъ и тягнеться горами ажъ до Буковини. На верхівьяхъ Свичі хребетъ граничний у народа перестає зватися (Широкимъ-) Бескидомъ и ажъ до кінця вже жадного спільного имени не має; тілько поодинокі пасма и верхи називаються власними именами. Граничний хребетъ підноситься тутъ до висоти полонинъ, и тягнеться дальше вже по більшій части краіною полонинъ и корчодеревини. Въ Станиславівськімъ и Коломийськімъ гори чимъ-разъ висше підносяться и чимъ-разъ дившого наберають позору; стрічаються частійше вже голі скали, стрімкі стіни и утеси и кінчасті верхи. Найвисше тутъ підноситься Чорно-Гора своіми девятьма верхами. За Чорною-Горою головний хребетъ иде дальше угорською границею ажъ до границі Буковини; тутъ завертає въ Угри (въ столицю Марморошську) и кінчиться верхами Цифа и Шесулъ, надъ берегами Золотоі-Бистриці, межи границями Галичини, Буковини и Семиграду. Відъ гори Цифи починаються Семиградські гори, иншого складу, иншоі природи, якъ наші Бескиди; вони до насъ вже не належать. Зъ-поміжъ верхівъ Бескидівъ, котрихъ висота знакома, значнійші тутъ вилічу, відъ заходу зачавши: Галичъ (на границі Угорській и Сяноцько-Самбірській) 4,200 віденськ. стіпь; Ополоникъ (надъ жер. Сяна) 3.212'; Бескидъ-Великий (на границі Угорській и области водноі Сяну и Дністра) 3.282'; Руський-Путь (въ селі Либохора) 3.924', Пікуй (въ с. Кривка) 4.424'; Парашка (миля на північний западъ Сколёго) 3.998'; Менчовъ (межи Мізунемъ и Свичею) 4.578'; Яйця (миля на східъ відъ Свичи) 5.074'; Горгань-Илемський 5.127'; Попадя (на границі Угорській, надъ жер. Пітроси) 5.491'; Грофу або Канюка (межи ріками Молода и Пітроса) 5.520'; Конець-Горгана (надъ жерелами западноі Бистриці) 5.078'; Сивуля (надъ жерелами западноі Бистриці) 5.732'; Чорна-Клява (надъ жерелами східноі Бистриці) 5.428'; Форесокъ або Кукулъ (надъ жерелами Прута) 4.861'; Говірля (одинъ зъ верхівъ Чорноі-Гори надъ жерелами Прута) 6.487'; верхъ Чорноі-Гори надъ жереломъ Білоі Тиси 6.367'.
Закимъ покинемо Бескиди, мусимо ще розглянути и ту перехідну краіну, котра въ складні и природі своій такъ близька Бескидамъ и такъ злучена зъ ними, що тілько въ звязку зъ ними и тілько яко іхъ продовженнє представити дається. Перехідну сю краіну становить Підгіррє. Незначною мовъ жолобиною відділяється Підгіррє відъ властивихъ гіръ, а починається всюди тамъ, де гірські ріки пробивають въ горахъ остатній провалъ и вступають въ рівнійші сторони. Такъ починається Підгіррє надъ Сяномъ коло Перемишля, надъ Вігромъ коло Губникъ, надъ Стрвяжомъ коло Хирова, надъ Дністромъ коло Старого-Міста, надъ Лімницею коло Сливки, надъ обома Бистрицями коло Солотвини й Надвірноі, надъ Прутомъ коло Делятина, надъ Пістинкою повисше Пістиня, надъ Черемошемъ коло Кутівъ, надъ Серетомъ (на Буковині) коло Бергомета. ІІолучивши отсі точки линиєю поміжъ собою, будемо мати границю Підгірря відъ Бескидівъ. На Чорноморській похилости Підгіррє тягнеться на північъ идъ Дністрові довгими а вузькими хребтами, відділеними одинъ відъ другого приріками Дністра; вони терассами знижаються помалу и ажъ надъ Дністромъ стрімко спадають своіми кінцями въ рівнину. Одна така підгірська галузъ продовжається идъ сходові, розширяється въ филисту вижину, хребтомъ своімъ ділючи допливи Дністра відъ допливівъ Прута, и тягнеться ажъ до Могилева на Дністрі. Межи Чернівцями и Хотиномъ (надъ Дністромь) підноситься вона найвисше и заростає буковими лісами, відъ котрихъ Буковина своє имя веде. На границі межи Балтицькою а Чорноморською похилостю Підгіррє продовжається, поміжъ Стрвяжомъ (допливомъ Дністра) и Вігромъ (допливомъ Сяну), двома згористими пасмами, котрі дальше лучаться зъ Поділськими и Волинськими згіррями и тому вже не належать до Підгірря.
Розсмотрівши Бескидъ и Підгіррє въ іхъ формахъ, пригляньмося теперъ іхъ природі, іхъ поверхнімъ и внутріннімъ богацтвамъ и плодамъ, якими вони чоловіка обділяють. Найвисші гори — то краіна жерелъ, моху и північнихъ ягідъ, краіна пашнихъ полонинъ и лісівъ, жилище оленя, дика, медведя, дикоі курки и орібки и хижихъ птахівъ. Єдине багацтво чоловіка становить тутъ лісъ и паша. 3ъ ліса вінъ сплавляє дерево плотями долівъ, а въ полонинахъ випасає череди овець, рогатий товаръ и коні. Найкрасші коні въ нашімъ краю (такъ звана раса гуцулівъ) виховує Гуцулъ, найкрасший товаръ Бойко въ околиці Сморжа. Недостатокъ учить тутъ чоловіка промислу и торговлі; вінъ самъ вирабляє зъ вовни всю свою одіжъ, купчить власними виробами зъ дерева, вівцями и товаромъ. Довга, семимісячна зима, холодна й мокра весна, мрачне и мокре літо, погідна осінь — становлять характеристичні ціхи тоі краіни.
Въ межигірськихъ долинахъ и надрічнихъ провалахъ, якъ и въ висшихъ частяхъ Підгірря (бо природа низшихъ ёго частей належить вже до рівнинъ) природа помалу зміняється. Рослинність тутъ ріжнороднійша; гірська рослинность, смерека, ялиця, букъ — остаються на обочахъ, а тутъ виростає вже ясень, дубъ, берестъ, вязъ и ліщина, показуються вже перші берези, розводяться сади овочеві. И тутъ ще віє холодомъ відъ гіръ; роси тутъ багато и мраки, але весна о три тижні борше настає, якъ на сусідніхъ горахъ, а снігъ падає пять тижнівъ пізнійше. Осінъ тутъ погідна, зима відмінна, мокра и зимна; така й весна. Літо гаряче, и збіжжє тутъ рано пристигає. Де ріки ширшими и сплавними стають, тамъ звичайно по-надъ ними вже и ячменю більше сіють, але все-таки збіжжє видатнійше на солому, якъ на зерно. За те сіножаті тутъ красні и дають найліпше на нашъ край сіно.
Заглянемо ще й въ нідро нашихъ гірь; и тутъ, підъ землею, ховаються скарби, котрі тілько знати би чоловікові добувати. Якъ сказано, становить пісковецъ (названий „Карпатськимъ“) головну складову часть якъ Бескидівъ, такъ и Підгірря. Лежать въ німъ великі поклади пожиточнихъ минералівъ, и витрискують зъ него минеральні води. Изъ металівъ руда желізна найбагатші має поклади, а то въ Станиславівськімъ, Самбірськімъ и Перемиськімь; численні гути переробляють іі въ желізо, а зъ нихъ важнійші въ Майдані, Мизуню, Сколімъ и Велдіжі. Зъ минералівъ паливнихъ найбогатшими суть поклади сірки, що доказують жерела сірчані на цілімъ Підгіррю, и поклади земного вугля (въ Коломийськімъ и надъ Бистрицею), якъ и брунатного и смольного (на цілімъ Підгіррю). Найбільшимъ багацтвомъ нашихъ гіръ суть великі поклади солі, вздовжъ цілого Підгірря; жерелъ суровичнихъ найбільше находиться на похилости Чорноморській, а зъ тихъ значнійші: Тирава-Сільна, Старасілъ, Дрогобичъ, Солецъ, Стебникъ, Болехівъ, Долина, Калушъ, Росілна, Манява, Делятинъ, Молодятинъ, Княждвіръ, Уторопи и Косівъ. Окрімъ того находиться багато иншихъ ще властиво минеральнихъ жерелъ, якъ: сірчані води (славнійші зъ нихъ въ Трускавці, Роздолі, Юрівцяхъ, Шклі, Любеню, Немирові и Жабокрукахъ), води щавові (буркутъ) въ Щаві, Ивоничу, Криниці и Жабъю. Найбагатши-жъ суть жерела нафти, міжъ котрими важнійші въ Нагуевицяхъ (въ Самбірськімъ) и Слободі (въ Стрийськімъ), значні такожъ въ Тираві-Сольній, Старосолі, Трускавці, Старуні, Печеніжині, Космачу и др., а найзначнійші въ Бориславі коло Дрогобича.
Про Угорську збічъ Бескидівъ мало що більше сказатися дасть. О самімъ граничнімъ, спільнімъ хребті вже говорилося въ попереднімъ. Сказано тежъ було, що, якъ по Галицькій стороні, такъ само и по Угорській попри головний хребетъ рівнолежно тягнуться бічні пасма, и такоі самоі вони висоти. Такъ само вони, чимъ дальше на полудневий східъ, високостю підносяться, а найвисше піднеслися въ Мармороській столиці, противъ Галицькихъ найвисшихъ гіръ.
Підгірря властивого, такого просторного, якъ на північній стороні Бескидівъ, на полудневій нема. Тутъ бо, якъ вже казалося, гори хутше и стрімкійше спадають въ рівнини, не терассами, якъ по Галицькімъ боці. Тому тутъ межи рівниною а горами такоі перехідноі части, яку становить у насъ Підгіррє, майже зовсімъ нема. Те, що тамъ Підгіррємъ зоветься, задержує цілкомъ ще гірський характеръ; именно не въ Мармороській столиці, ажъ по полудневу границю руського населення, гори тримаються високо, а ріки течуть тілько вузькими поперечними провалами. Такимъ проваломъ тече Біла-Тиса, якъ и іі приріки ажъ по м. Хустъ.
Межи ріками Латорицею и Борсовою прилягає до Бескидівъ гірське пасмо иншоі — вульканичноі формациі, хребтомъ на 1200' високимъ. Про діланнє вульканичнихъ силъ въ сімъ пасмі свідчить (окрімъ геогностичноі складні) такожъ и кратеръ, названий тутъ Морськимъ-Окомъ, а повний каміння, яке викидають звичайно вулькани. Назвисько сихъ гіръ „Вигорлетъ“[7] уважається такожъ за доказъ іхъ вульканичноі природи; воно має ніби значити тілько, що „вигоріли.“ Найнизший верхъ сихъ гіръ, Варло, досягає 3348'.
Рослинность на Угорській збочи Бескидівъ то та сама, що й на Галицькій, тілько-жъ границі висоти, въ котрі сягають поодинокі ростини, тутъ все о кілька стіпъ низше лежать.
Сольнихъ покладівъ Угорська збічъ тежъ має багато, особливо въ столиці Мармороській. Зъ поміжъ жерелъ минеральнихъ Бардиівське найзначнійше.Окрімъ Бескидівъ, великихъ гіръ Украіна не має. Тоті, про котрихъ тутъ бесіда, найвисшими своіми верхами не досягають 1½ тисячи стіпъ. Становлять вони осібний системъ, въ котрімъ поодинокі пасма більше або менше стоять въ звязі поміжъ собою. Не всюди тая звязь іхъ, на перший позіръ, видна; часто знижаються и зрівнюються зъ підвисшеною поверхнею рівнини, и тілько відъ часу до часу вибігають громадками въ висші горби. Але всюди можна слідъ іхъ вислідити по горбахъ и підвисшенняхъ, що, мовъ ланцухъ, лучать ті громади зъ собою. И зъ Бескидами лучиться той гірський системъ и такимъ чиномъ видається мовъ би іхъ продовженою вітвою. Зав'язується тота вітва у Бескидівъ на границі Чорноморськоі и Балтицькоі похилости. Межи Стрвяжомъ (допливомъ Дністра) а Вігромъ (допливомъ Сяну) відрізується вона двома легкими пасмами відъ підгірськихъ хребтівъ. Оба — одно відъ Хирова (надъ Стрвяжомь), друге відъ Нижанковець (надъ Вігромъ) — простують идъ Городкові, лучаться въ одно пасмо и доходять до Львова, де трохи висше піднеслися. Одна вітва вибігає зъ-відси идъ полуночи; до Жовкви на правий бікъ гиляку пустивши, тягнеться дальше на Янівъ, Немирівъ, черезъ границю, въ Люблинську губернию, де ширше розрослася и ще разъ висше піднеслася. Головна-жъ вітва виходить зъ підо Львова, насампередъ на полудневий східъ (идъ Давидову), дальше звертається на східъ идъ Яхторову, въ Золочівське. Въ середині Золочівського округа, межи жерелами Серету и Стрипи (допливами Дністра, Стиру (допливомъ Припеті) и Буга (допливомъ Висли) ділиться зновъ на два рамена. Одно незначною вижиною звертається на північъ, яко продовженнє ділу водного Европейського, и тягнеться межи допливами Буга и Припеті, дальше черезъ Литву въ Московщину, де зъ вижиною Валдайською лучиться и нашому Дніпрові початокъ дає. Друге рамя иде на східъ — на Гологори, Білокамінь, Підгірці и входить въ Российське царство поміжъ Кременцемъ и Владимиромъ-Волинськимъ. Тутъ ділиться зновъ на дві вітви. Одна вітва иде на східъ, полудневимъ краємъ рівнини Припетськоі, підвисшається при м. Староконстантинові, пускаючи вітви на північъ идъ Припеті, поміжъ ріками Стиромъ, Горинню и Случчю; відъ Староконстантинова переходить вона въ високу плащину и ажъ підъ Киевомъ зновъ вибігає въ горби. Друга вітва звертається на полудневий східъ идъ Білозерці, де принимає характеръ гористого пасма, зъ широкимъ хребтомъ и висотою до 1120', и тягнеться дальше идъ м. Межибожу. Зъ відти однимъ раменемъ иде на східъ, поза р. Богъ; другимъ звертається идъ Каменцеві и товаришить відтамъ вже дальше Дністрові до м. Ямполя, а одною галузею ажъ до р. Ягорлика. Відъ Ямполя звертається се рамя на східъ, на гранитну підставу, котра въ Ямполі Дністеръ перейшла, переходить Бугъ, де такожъ, межи Ольвиополемъ и Вознесенськимъ, пороги творить, лучиться потімъ зъ попереднімъ, східнимъ раменемъ, що відъ Межибожа пішло поза Богъ північнимъ бокомъ, и досягає Дніпра понизше Катеринослава. Тутъ скалистими гранитними лавами (порогами) переходить Дніперъ и тягнеться за Дніпромъ на східъ, дальше на східъ північний.
За Дніпромъ, окрімъ сёго пасма, ще одно иде зъ північноі части Курськоі губерниі на полудне, полудневий східъ, потімъ на полудневий западъ, и дає початокъ рікамъ Оці, Сосні, Сеймові и др. Оба пасма, по тімъ боці Дніпра не творять вже гіръ, а тілько горбоваті згірря, и тілько надъ ріками стаються стрімкійші.
Що до геогностичноі складні въ посередніхъ горахъ Украіни, треба розріжнити дві части. Гори въ Галичині, відъ Бескидівъ почавши, дальше вв Волинській губерниі, по жерела Случи, відтакъ полоса, идуча на північъ въ Люблинську губернию, и полоса, идуча зъ Волині на полудневий східъ черезъ Поділлє здовжъ Дністра акв по р. Ягорликъ — въ головній части складаються зъ пісковця, вапнянку, крейди, илу и глини, суть такъ-званоі новійшоі формациі. Замітною появою въ сихъ горахъ суть печери, обвішані часто малими сталактитами. Печеру таку має гора Почаівська; найбільше-жъ іхъ стрічаємо въ скалахъ по-надъ Дністромъ, и коло м. Могилева має одна така печера 240◻' объєму, а 12' висоти. Въ такій-же печері підъ Илашовицями уряджена церковъ; и підъ с. Ладавою въ такій печері викована церковъ — старий дуже археологичний забитокъ Поділля; підъ Китайгородомъ випливає зъ подібноі печери жерело и творить, спадаючи зъ неі, красний водоспадъ; тоже и въ печері въ Кривчику. Надъ Ягорликомъ кінчиться довге тото пасмо; тутъ ёго послідні випустки спадають въ херсонську низину.
Друга часть гіръ посередніхъ, відъ правого берегу Случи зачавши — на Волині, а відъ Межибожа надъ Богомъ и Ямполя надъ Дністромъ — на Поділлю и дальше на східъ, — вся тота часть гіръ спочиває на підставі зъ граниту (такъ-званоі первістноі формациі), котра горамъ симъ надає осібний характеръ. Вони въ рівнинахъ підносяться легкими горбами, але надъ ріками вистають стрімкими, голими скалами по-надъ береги.
Межи значнійшими високостю точками посередніхъ гіръ найвисші: Гора-Замкова ві Львові 1236', Чортова-Скала (въ Лісеницяхъ підъ Львовомъ) 1.303', Лиса-Гора въ Сассові (въ Золочівськімъ) 1.338', Високий-Камінь (въ Голубині, надъ жерелами р. Серета) 1.380', гора въ Підкамені (въ Золочівськімъ) 1.398'; Кавенчинъ (въ Замойськімъ уізді, Люблинськоі губерниі) 1.088'; Гута (Красноставського уізда, Люблинськоі губерниі) 1.095'; Білозерські гори (въ Кременецькімъ уізді, Волинськоі губерниі) 1.120'; коло села Кривочинці (на границі Волинськоі и Поділськоі губерниі) 1.155'; при м. Фельштині (Проскірівського уізда, Поділськоі губерниі) 1159'; при с. Тучі (Бердичівського уізда, Киівськоі губерниі) 1.055'; м. Киівъ (Старий) 651'; гора Кременець (въ Харківській губерниі надъ берегомъ р. Донця) 800'.
Що не лічиться до гіръ Украіни, належить до іі рівнинъ. Рівнини становлять найбільшу, головну часть Украіни.
Сходячи зъ граничного хребта Бескидівъ, по тій и по сій стороні, стрічаємо насампередъ малі гірські долини. Звичайно суть то вузькі, поперечні провали, котрими течуть ріки. Говорили ми про нихъ вже при Бескидахь; тутъ перейдемо відъ разу на ширші долини, котрі зъ того и сёго боку розтягнулись по-підъ Бескидами.
По Угорській стороні Бескидівъ простирається, відъ іхъ підніжжя зачавши, далеко ажъ по західні Карпати и по лісъ Баконський на правімъ березі Дунаю, велика Угорська рівнина. Низька й рівна поверхня и просторі степи („пусти“) травою порослі суть характеристичними чертами східнёі іі половини; стрічаються такожъ великі обшари піскомъ засипані, а надъ ріками великі мочари. На руську краіну припадає зъ неі тілько маленька частина, поміжъ Бескидами, горішнёю Тисою и Лаборцою.
По Галицькій стороні Бескидівъ за чергою обграничили Підгіррє долини: Прутова на полудневімъ сході, потімъ, відъ устя річки Товмачика въ Дністеръ зачавши, Дністрова, а дальше, за діломъ воднимъ, на північнімъ заході Сянова долина.
Прутова долина тягнеться, відъ Делятина зачавши, де Прутъ зъ поперечного провалу виходить, зъ-разу на східъ, скручується відтакъ на східъ полудневий, розширяється значно відъ Буковинськоі границі, де зъ нею долина Черемошева зливається, вигинається, зъ Буковини вийшовши, ще більше на полудневий східъ и зливається відтакъ зъ великими Волоськими рівнинами. Відъ полудня замикає іі Підгіррє, на північъ вижина межи Дністромъ а Прутомъ, Межиріччємъ названа. Почва Прутовоі долини складається зъ частей напливовихъ и сприяє въ своій середній и низшій части въ високій степені управі збіжжя, особливо кукурудзи, бураківъ и тютюну.
Дністрову долину замикає на північъ головний ділъ водний и обочи Поділськоі вижини, на полудне Підгіррє и спімнене вже Межиріччє. Зачинається властива Дністрова долина коло Старого Міста и тягнеться идъ полудневому сходові. Межи Розвадовомъ а Розгірчемъ розширяється долина, злившися тутъ зъ долиною Стрия; тутъ вона и найширша, тримаючи въ поперекъ 7 миль. Звужилася долина значно коло Галича, але коло Єзуполя ще разъ розширяється и кінчиться коло Нижнева, протягнувшися вздовжъ на 21 миль. Тутъ, коло Нижнева, зъ одного боку вижина Межирічна, зъ другого Поділська зближилися до себе и черезъ Дністеръ наче-бъ собі подали руку; зъ відси вже Дністеръ тілько вузькимъ проваломъ пробиває собі дорогу поміжъ стрімкими стінами вижинъ. Якъ вже по тоці Дністра пізнати, знижається Дністрова долина відъ північного заходу идъ полудневому сходові, на своімъ початку (коло Старого-Міста) висотою вона 900' н. пов. моря досягає, а коло Мариямполя вона має 700'. Долина, видко, не дуже низька; вона-жъ тілько въ порівнанню зъ околяючими іі вижинами показується долиною. Почва долини плодородна, складається въ головній части зъ напливовоі глини, илу и чорноземлі, а містцями перетягнена жилами піску и торфовими покладами. Ціла долина виставлена на часті заливи Дністровихъ водъ, и мабуть сі заливи потворили въ іі горішній части широкі багнища и болота, такъ именно коло Конюшокъ и Долубова, по правімъ березі Дністра.
Головний ділъ водний відділяє долину Дністрову відъ Сяновоі долини. Розстелилася Сянова долина на північний західъ відъ тамтоі, по обохъ берегахъ Сяна, поміжъ головнимъ діломъ на полудневімъ сході, тимже діломъ и Підгіррємъ на полудне, а гірською галузею, идучою відъ Львова въ Люблинську губернию, на сході и північнімъ сході. Долина Сянова зачинається вже глибоко въ горахъ, але по Динівъ вона ще чисто гірська, поперечна долина, а по Перемишль ще стиснена пасмами Підгірря. Відъ Перемишля вона значно вже широка, розширяється відтакъ ще більше и зливається на конецъ зъ широкою долиною Висли. Поверхня іі лежить 400' надъ пов. моря, але єсть на ній и висші становиска. Въ великій своій части долина ся підмокла; особливо-жъ надъ долішнімъ Сяномъ тягнуться по обохъ сторонахъ мокрі луги и багнища. У східній и північній части має вона доволі и пісківъ.
На північний східъ відъ Сяновоі долини, відділена відъ неі Люблинськими горами, зачинається долина горішнёго Буга, кетора тягнеться відъ сихъ гіръ на полудне и східъ до головного ділу водного, а на північъ по-за Холмъ, до м. Опалина. Поверхня іі лежить 400—700 н. п. м. Іі середня часть глинковата, часть північна и полуднево-західня пісковаті, полуднево-східня має чорноземлю дуже плодородну, знакому підъ назвискомъ Белзськоі.
Тілько низький хребетъ головного ділу водного відмежує Бугову рівнину відъ низини Припеті. Звуть іі, сю низину, звичайно Поліссємъ. Поліссє займає сторону рівну, низьку, покриту незміренними багнами и дрімучими лісами, межи Дніпромъ и Тетеровомъ на сході, діломъ воднимъ на заході, а горбоватими стоками Волинського пасма посередніхъ гіръ на полудні; серединою тече ріка Припеть ліниво по рівній рівнині. Такъ вона, якъ и іі приріки мають низькі береги; тому іхд води, не маючі и такъ вже жадного спаду, часами широко по-за береги розливаються и творять бездонні багнища, котрі на весні перемінюються въ истні озера и спиняють містцями прохідъ зъ одного села въ друге на два місяці и більше. Цілу Поліську долину покривають утвори новші, напливові: глина, илъ, вапнякъ и туфъ, поклади торфу и високі насипи пісківъ. Почва ся до управи збіжжя зовсімъ нездала, и ріля тутъ жителямъ мало приносить пожитку; більше хісна дає імъ тутъ лісъ и луги. Поліссє займає поздовжъ краю більше якъ 60 миль, въ ширшъ декуди на 11 миль.
Чимъ дальше на полудне відъ Припеті, зачинає рівнина підвисшатися; ліси рідніють, піски губляться підъ зеленимъ покровомъ, багнища осушаються и заміняються въ плодородні ниви, а земля, досі цілкомъ рівна, виростає въ незлічені горби, додаючі стороні розмаітости и весельшого позору. Єсть-то перехідъ зъ Поліськоі долини до вижини Украінсько-Поділськоі, а перехідъ сей становить полуднева часть Волині. Горби підростають що-разъ висше, ажъ на полудневімъ краю Волині підносяться въ гори, що-то, якъ знаємо, зъ Галичини на східъ до Киёва тягнуться. Та горбовата поверхня становить головну властивість Волинськоі плащини. Волинь відзначається надзвичайнимъ багацтвомъ и ріжнородностю минералівъ. Головну, найнизшу верству становить тутъ на східъ відъ Икви и долішнёі Случи гранитъ, на західъ вапнякъ, котрий, добувшися зъ землі на верхъ, творить спімнене пасмо гіръ. Гранитъ показується на поверхні тілько надъ ріками и, творячи живописні скали, додає особливішоі краси тутешнімъ надрічнимъ сторонамъ. Въ граниті находяться звичайні гранати и опалі. Зъ пожиточнійшихъ минералівъ стрічаються: земля порцелянова въ Звягелськімъ уізді; камінъ литографичний въ с. Куньчі; руда желізна на північній Волині, въ Луцькімъ уізді, підъ Корцемъ, надъ Тетеревомъ, надъ Случчю. Підъ с. Кропивною видає руда 66% желіза; тутъ є и гута, и виробляють начиння зъ желіза. Бурштинъ находять на Волині межи Луцькимъ и Рівнимъ, графитъ надъ берегами Случи, въ с. Більчакахъ, торфъ стрічається въ части північній, вздовжъ Полісся, и надъ Горинню и Случчю. Верхню почву на Волині становить въ части північній илъ, глина и піски, до управи не дуже здібні і полуднева часть покрита чорноземлею и єсть дуже плодородна.
Перейшовши широке пасмо горбівъ и гіръ Волинськихъ, виходимо на високо положену плащину, котру становить вижина Украінсько-Поділська. Відъ головного ділу водного, тамъ де зъ него витікає на північъ Стиръ и Бугъ, а Серетъ зъ другими допливами Дністровими на полудне, дальше на полудні відъ долини Дністровоі и середнёго Дністра тягнеться вижина Украінсько-Поділська на східъ идъ Дніпрові; на північъ іі обграничає пасмо гірське, идуче черезъ Волинъ идъ Киёву, на полудне такожъ одно гірське пасмо, идуче відъ Дністра идъ Дніпровимъ порогамъ. Найвисше піднеслася поверхня сеі вижини на північно-західнімъ краю, межи жерелами Серета, Богу и Тетерева. Зъ відси похиляється вона въ загалі на полудне, зъ побічнимъ похиленнємъ на східъ, идъ Дніпрові. Похиленнє теє въ части полуднево-східній (межи Дніпромъ и Богомъ) доразнійше, якъ въ полуднево-західній стороні (межи Дністромъ а Богомъ, на Поділлю); такъ коло Махнівки сягає вижина до 750' и спадає вже коло Умані на 200', противно-жъ въ части межи Богомъ а Дністромъ вижина ажъ надъ Кодимою значно знижається. — Украінсько-Подільска вижина становить въ загалі рівну, одностайну, горами неперервану рівнину, и коли де знижається або підноситься, то такъ лагідно и помалу, що того на око не пізнати. Тілько текучі нею ріки попрорізували въ ній глибокі „яри.“ Яри сі и рівна поверхність становлять головний виразъ Украінсько-Подільскоі вижини. Станувши посередъ тоі рівнини, якъ далеко окомъ сягнешъ, не узришъ, тілько поля, збіжжємъ засіяні, або луги (сіножати) степові, — тілько десь на краю виднокруга синіються гаі. Але пройдешъ кусень тою одностайною стороною, разомъ урвалася тобі рівнина глибокимъ яромъ, и передъ тобою розточиться образъ цілкомъ відмінноі сторони. Серединою глибокого яру тече ріка; по-надъ рікою розложилися села; сади й гаі пнуться до гори обома берегами яру; до ріжноличности образу причиняються ще й скали и горби по-надъ рікою. Иноді буває такий яръ и на милю въ ширшъ и більше; а що вже долини Дніпра и Богу, котрі такожъ суть лише великими ярами, то сі вже становлять цілий свій осібний світъ, цілкомъ відрубний відъ одностайноі вижини. Въ ярахъ и климатъ инший; въ яри ховаються села відъ острого східнёго вітру, що віє все отвертими рівнинами вижини. Перейдешъ яръ и вийдешъ по другімъ боці берегомъ зновъ до гори, — на горі зновъ тебе окружає незміренна, здається, рівнина.
Гранитъ становить найнизшу підставу східнёі більшоі половини Поділсько-Украінськоі вижини; въ західній, меншій половині творить тую підставу пісковець и вапнякъ; самою-жъ серединою вижини, відъ жер. Стиру и Икви ажъ до Дніпра понизше устя р. Тясмина, тягнеться такожъ довгий и вузький покладъ вапняку. На тій найнизшій підставі граниту, пісковця и вапняку лежить верства утворівъ третинніхъ (tertiär), а поверхъ сихъ верства утворівъ старшихъ напливовихъ, именно-жъ глина. Послідню, верхню верству творить формация напливова новійша, котра становить въ головній части о плодородности землі; вона-жъ тутъ — въ переважній части — чиста чорноземля. Чорноземля тая покриває Поділлє (часть західню Украінсько-Подільскоі вижини, межи Дністромъ и Богомъ) одностайнійше и грубше, якъ східню половину (Киівську губернию). Въ Киівській губерниі північна частина вижини покрита переважно глиною, змішаною зъ піскомъ, або самимъ піскомъ; мілкимъ піскомъ покриті такожъ береги кількохъ прирікъ Боговихъ (именно долина р. Собь), берігъ р. Дніпра въ полудневій части Киівськоі губерниі и сторона по лівімъ березі р. Тясмина, около м. Сміли, де вирубано лісъ сосновий. Все остальне — чорноземля. Сіножатей має Поділлє мало; за те східня половина Украінсько-Подільскоі вижини має іхъ два роди: лугові, по-надъ ріками, въ північній, а степові въ полудневій части. Въ минерали вижина не такъ багата, якъ Волинъ, хочъ и тутъ є іхъ ще досить. Гранитъ єсть, якъ знаємо, на цілімъ майже обшарі вижини, — найкрасший Уманський; находяться порфири, опалі білі и жовті; такожъ земля порцелянова коло Махнівки и Умані и надъ Синюхою (допл. Богу); камінъ литограФичний на Поділлю; торфъ надъ декотрими Подільскими ріками. Жерела сольні показуються въ Мукші (уізда Каменецького) и въ Соколі, жерело салитряне вв Каменці. Салитра показується на Поділлю, де въ горячу пору осідається білимъ порошкомъ по оранихъ скибахъ и кертовинахъ.
За Дніпромъ вижина зновъ підноситься зъ долини, та вже не такъ високо; тутъ вона за те ширше сягає на північъ. Відъ північноі части Курськоі губерниі, де вижина піднеслася найвисше, простирається вона на західъ до Дніпра, на полудне по линию порогівъ, черезъ полудневий край Чернигівськоі губерниі, Полтавську и Харківську. И тутъ рівна рівнина тягнеться відъ Дніпра по Донъ, перервана декуди хиба невеликими лісами. На глинистій або пісчаній підпочві лежить верства товстоі чорноземлі, чимъ дальше на полудне, тимъ грубша и чистійша. Въ північній части вижини чорноземля ще перемішана зъ глиною и піскомъ. Чистий, сипучийся пісокъ або суглинокъ залягають вузькими полосами береги рікъ, именно-жъ піски на лівімъ березі Оскола и Донця, при стоці рікъ Усожа и Свани, на берегахъ Дніпра, Ворскли, Псёла. Особливо плодородною єсть земля въ полудневій части Полтавськоі и Харківськоі губерниі, де вона гноєння не потрібує, хиба тілько підъ коноплі та тютюнъ. Луги на вижині по лівімъ боці Дніпра такъ само, якъ на Волинсько-Подільскій, въ північній части більше надрічні, въ полудневій більше степові, зъ травою иноді 2 аршини високою; випасаються на нихъ стада овець и коней и воли чумацькі.
Въ минерали ся вижина біднійша тамтоі, половина-жъ західня біднійшна східнёі. Въ Харківській губерниі суть поклади крейди надъ берегами рікъ Донця, Оскола и Красноі; въ гористімъ берегу Донця пісковець сивий и зеленковатий; поклади дуже доброго вугля камінного лежать надъ Донцемъ и Осколомъ, въ уізді Изюмськімъ; коло Изюму стрічається кремінь. Солі добували давнійшъ багато зъ озеръ коло м. Славянська — Ріпного и Сольного. Салитра зберається на старихъ кіпцяхъ и городищахъ.
Такъ перейшли ми цілу вижину, простираючуся зъ малими перервами відъ Дністра по Донъ, а відъ Припеті и Десни по Дністрові и Дніпрові пороги.
Якъ по лівімъ боці Дніпра продовжається вижина Украінсько-Поділська, такъ и низина Поліська переходить на лівий бікъ Дніпра; тутъ въ північній части Чернигівськоі губерниі, за Десною, простирається низина, пригадуюча иноді позоромъ своімъ низину Припеті, — надъ Десною и Дніпромъ тягнуться пісчані полоси, багато рікъ розливається тутъ по-за береги въ мокрі луги, а 2 північні уізди губерниі Чернигівськоі (Мглинський и Суражський) покриті піскомъ и зарослі великими лісами.
Вижина Украінсько-Поділська, по тімъ и по сімъ березі Дніпра похиляється, якъ знаємо, незначно на полудне; на своій полудневій границі спадає вона виднійшимъ берегомъ въ низину, що підъ нею простерлася (100' н. п. м.) ажъ по Чорне-Море, а відъ Дністра по Азовське-Море и дальше геть ажъ до Кавказськихъ гіръ. Наче широке побережжє, обіймає ся низина лукомъ Чорне-Море и зъ за того називається вона Чорноморською низиною. — По березі, котримъ Поділсько-Украінська вижина въ низину Чорноморську спадає, поросли послідніи більші ліси; зъ відти вже въ цілій Чорноморській низині лісівъ немає, хиба штучно засаджені поменші гаі. Тутъ степъ зъ своіми буйними травами взявъ перевагу надъ лісами и рілею; більша половиця землі тутъ степомъ, зъ травою вь-хлопа високою. Верхню верству земну становить тутъ такожъ чорноземля; але чимъ дальше на полудне, тимъ вона тонша, а надъ берегами Чорного-Моря уступає чорноземля зовсімъ передъ піскомъ; пісчана полоса тягнеться відъ Дністра берегомъ Чорного-Моря за Дніперъ, а за Дніпромъ вона розширяється ще більше межи лівимъ берегомъ Дніпра и Азовськимъ-Моремъ. Почва тутъ, поки сягає чорноземля, плодородна, якъ на вижині, але часта посуха нищить плоди на полі. Климатъ змінчивий; въ літі великі спеки, а зимою великі морози и бурі.
В. Н-цький.
- ↑ Що имя Украіна, хотя воно може зъ початку мало означати край граничний Русі, у народа теперъ того значіння не має, а значить тілько, що край (земля), доказомъ оть-такі поведінки: „не далека-то Украіна,“ т. є. не далека-то земля, — „пішовъ въ далеку Украіну,“ т. є. пішовъ въ далеку землю, „моя люба Украіна“ и др. Такъ воно єсть ніби здрібніле, пещене відъ слова край.
- ↑ Зверхъ того віддільні украінські поселення розсіяні по Донській Землі, именно на правій стороні горішнёго и долішнёго Дона, а потімъ и въ губерниі Саратовській, Самарській, Астраханській, Оренбурській и въ инчихъ.
- ↑ Зъ малими виімками.
- ↑ Народня співанка.
- ↑ Der Karpathische Waldrücken.
- ↑ Зглядною мірою високости гіръ може намъ бути іхъ рослинность. В. Поль назначає слідуючі границі рослинамъ (въ Татрахъ):
горішна границя вівса 2400' надъ пов. моря
" " сосни " "
" " бучини 3100' "
" " яворини 3200' "
" " ялиці 3500' "
" " смереки 4200' "
" " високихъ шпильковихъ деревъ загаломъ 4600' "
(Тутъ зачинається краіна полонинъ и корчодеревини.)
горішна границя корчодеревини 5600' надъ пов. моря
" " полонинъ 6500' "
(Тутъ зачинається краіна моху и голихъ скалъ.)
На полудневій збочі Бескидівъ сягають сі границі трохи висше. - ↑ Такъ пишуть німецькі географи. Слово се очевидне зопсоване, бо гори ті цілі въ руськімъ краю, отже и имя іхъ, здається, руське: — а що таке се „Вигорлетъ“?
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі. Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1929 року і автор помер щонайменше 100 років тому. |