Правда (журнал)/X/XXI/Голос закордонських Русинів в справі згоди між Поляками и Россиянами
| Правда. Рочник X. Частина 21 Голос закордонських Русинів в справі згоди між Поляками и Россиянами |
|
|
Ми не звертали великоі уваги на переговори, які велися довший час в літі сёго року між Поляками и Россиянами в российській и польскій журналистиці, в котрих висказувались конечність и спосіб заключеня згоди між обома сими народами. Як важною справою ми вважаємо таку згоду, так сим пересправам ми не приписували жадноі ваги и не надіялися зовсім, щоби на такій дорозі могло що небудь вийти. Аж як забрав голос в сій справі оден с передових наших людей за кордоном, наш найбільший учений, Микола Костомарів, ми помістили в витягу ёго статю: Полякамъ миротворцамъ (в 14-ім и 15-ім н-рах), додавши до неі своі замітки, в котрих висказувавсь наш відмінний погляд. Тепер ми дістали статю о сій справі з-за кордону, в котрій висказуються погляди на сю справу руськоі интелигенциі в Украіні. Поміщаємо сю статю и звертаємо на неі увагу обох безпосередно интересованих сторін, с котрих ачей жадна не заперечить, що голос интелигенциі украінськоі в сій справі як найбільше компетентний.
„По поводу полемики в российських столичних газетах межи „Поляками-миротворцями“ з одноі сторони, а пп. Костомаровим, Градовським, Спасовичем з другоі, „об основах для примиреня Поляків з Руськими,“ — посеред украінськоі народноі интелигенциі як зі сторони людей, що́ вийшли з народу, так и від осіб, що́ вийшли з омоскалених, ополячених и онімчених кляс суспільності, одноголосно чути гадки, в сей спосіб сформуловані:
1) Ціла тота полемика представляє появу хроничну, часто повторяючуся и ні до чого не доводячу. Вона ще ані разу не підіймалась до висоти серйозного занятя справою, котре уможливило б участвовати в ній стороні, що́ звичайно буває игнорована, котра однакож в ній найбільше заинтересована и мабуть найбільше компетентна, т. є. Украінцям[1], з-за котрих головно и вибухло й розвилося и тепер піддержується взаімне ворогуванє між Руськими и Поляками.
2) Услівя погодженя, що́ іх нині предкладають Поляки-миротворці и Руські миролюбці, суть паліятиви, мало скуточні и відповідні цілі. Позаяк при тім вони всі, прямо або убічно, зводяться ид своій Ахиллесовій пяті т. є. ид примиреню Поляків з „Российським государством“[2], а щире погодженє польскоі поспільності з згаданим государством в тій политичній формі, в якій воно тепер истнує[3], рішущо не можливе и не пожадане: то й нема достаточноі підстави, щоб припускати погодженє іі з руською поспільностю на предкладаних услівях.
3) Ціле питанє о незгоді між Руськими и Поляками треба цілком на ново поставити. В нім конче строго відділити отсі ріжнородні елементи:
а) Традицийну сторону взаімного ворогуваня и ненависті між сторонниками политичного национализма, государственного патриотизма и конфессионализма Польщі и Россиі — не помішуючи при тім рахунків між Польщою а Россиєю з рахунками між Польщою а Украіною, котра не менше Польщі втерпіла від Россиі и сій-же ніколи не давала права рахуватися за неі с Поляками, и
б) Сучасну сторону поспільно-культурноі ріжниці між Руськими и Поляками, викликану стосунково свіжими политичними подіями и обставинами, — відділяючи при тім як найдокладнійше поріжненє між Поляками и Москалями, яко пануючим в Россиі елементом, від непорозумінь між Поляками и Украінцями, котрі мають також своі окремі рахунки з Москалями и сих-же ніколи не уповажнили розраховуватися за них с польскою поспільностю.[4]
4) Щире погодженє можливе тілько почастно: Поляків з Руси нами з одноі сторони, а Москалів с Поляками з другоі. В першім злучаю перші кроки до заключеня мира повинні зробити Поляки, тому що вони тут головні виновники непорозумінь и від них зависить приверненє згоди; в другім — противно, ві всім винні Москалі, и тому в справі примиреня іх с Поляками конечна іх власна инициятива.
5) Наконець спільне питанє о примиреню між Поляками и Москалями з одноі сторони, а Русинами з другоі, поставлене в такий спосіб, може рішитися тілько радикально — в имя загальнолюдських и загальнославянських интересів, на підставах повноі справедливості, взаімноі користі и цілковитоі рівноправності. — Тілько така а не инша згода може й становити идеал будучності, и справді дуже помиляються ті, котрі з забобонного поклоненя перед виображуваною невразимостю Россиі не видять для нёго ні яких шанс практичного осуществленя!“
——————
- ↑ П. Костомаров, як також всі послідувателі фикциі „общеруссизма“, не можуть вважатися репрезентантами справдешніх Украінців и не можуть у всім промовляти в іх имени; тиі ж, що мають до того право, не можуть бути вислухані, тому що и Руські и Поляки цілком солидарні лиш в однім: в стараню о те, щоби Украінцям відняти всяку можливість висказатися публично.
- ↑ Гляди об сім в „Вѣстнику Европы“ за Вересень с. р. („Внутреннее обозрѣніе“ стр. 366), де найбільш солидні и либеральні жаданя, вистосувані с того поводу до не-Руських в загалі, а до Поляків в особливості, зводяться до одного: „щоби вони вважали себе солидарными съ русскимъ государствомъ, щоби й дальше були або згодились бути добрими российськими обивателями, щоби политичний патриотизм іх був — в Россиі“.
- ↑ Як звісно, теперішня политична форма Россиі представляє ту чудовищну оригинальність, що на скілько в ній пануюча церков находиться в тіснім союзі з государством, на стілько интереси того государства в невіроятнім степені росходяться з „интересами поспільності“.
- ↑ Одною з важких припадковостей, неустанно впливаючих на помішанє понятий о двох фактично ріжних народностях: московській и (мало)руській, а відтак и на хибне идентификованє іх интересів — се спільне имя накинене ім историєю и послуживше добрим орудєм для замаскованя правди в виключних интересах государства. Тоті самі мотиви, тілько в ширших розмірах, дійствують и в цілій нинішній псевдославянській политиці Россиі.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах.
|