Прес-реліз адвоката Миколи Кушніренка

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Прес-реліз

з переліком частини фальсифікацій

з кримінальної справи Ігоря Завадського

для прес-конференції його адвоката, Кушніренка М. В.

20.01.2015 року, у день народження у Будинку актора

«Ігор Завадський у свій день народження знову збирає друзів»

(з ініціативи іменинника виручка від концерту піде на

придбання ліків для українських бійців у зоні АТО)

1. Морозов М. В. – слідчий головного слідчого управління України у м. Києві, майор МВС. Саме він сфабрикував обвинувальний висновок стосовно звинувачених за справою І. Завадського. За кілька місяців до винесення вироку втік з країни та прийняв громадянство Росії.

2. Нечипоренко С. І. (зять нардепа Ківалова) був прокурором Шевченківського району м. Києва на той момент, коли було незаконно порушено кримінальну справу стосовно Ігоря Завадського співробітниками Шевченківського РУ. Це при тому, що було порушено територіальний принцип у порушенні справи: І. Завадський мешкав на Подолі, де йому й інкримінувалися наче злочинні дії.

За дивним збігом обставин, щойно кримінальну справу по І. Завадському було передано до Подільського районного суду м. Києва, Нечипоренко С. І. став прокурором Подільського району м. Києва і одночасно став головним обвинувачем у цьому процесі. Цей прокурор – єдиний, який не потрапив під люстрацію всіх районних прокурорів м. Києва, коли прийшла нова влада.

Суддя у справі Бородій В. М. (виніс вирок) 20 років був прокурором, у т. ч. в прокуратурі м. Києва; головою Подільського районного суду став ще за В. Януковича і зараз знаходиться на цій же посаді.

3. У кримінальних справах, пов'язаних із сексуальними злочинами, незаперечними доказами провини підозрюваних можуть бути лише відповідні експертизи або «гаряче» відео, зняте в момент злочину.

Жодна експертиза по даній кримінальній справі не підтвердила того, що хтось із обвинувачених винен.

За матеріалами справи, за І. Завадським півроку велося стеження і нібито в його квартирі неодноразово відбувалися розпусні дії відносно неповнолітніх. При цьому, в квартирі нібито була встановлена прихована камера. Якби такі злочини в квартирі відбувалися, то співробітникам міліції нічого не варто було би зняти «гаряче» відео, маючи оперативні дані нібито про черговий злочин. У цьому випадку у захисту не залишилося б жодного шансу… Такого відео в матеріалах справи немає і бути не могло!

4. У матеріалах справи є відео лише від двох дат: нібито від 19.03.2012 та від 23.03.2012, нібито за участю І. Завадського, А. Бригіди і одного і того ж неповнолітнього. Якби у слідства дійсно було відео від 19.03.2012, для слідства не було би проблем взяти дозвіл у суду для обшуку (для цього у них було цілих 4 дні). Але такого дозволу в кримінальній справі немає. Іншими словами, на тайм-коді, накладеному на відео, дата 19 березня сфальсифікована. І такого відео на той момент не існувало! Більше того, слідчий Литвин С. М. виніс постанову про затримання І. Завадського та А. Бригіди, а також про проведення обшуку в квартирі І. Завадського, незаконно, оскільки не мав права цього робити. Мотив затримання та проведення обшуку в квартирі, вказаний у постанові, вигаданий слідчим, а саме: нібито з метою припинення тяжкого злочину. В реальності ж, за свідченнями самих же співробітників міліції у кримінальній справі, на момент проникнення у квартиру І. Завадського, там нікого взагалі не було!

5. Відео з матеріалів кримінальної справи від 23.03.2012 (день затримання та проведення обшуку) має тайм-код, на якому початок відео зафіксовано о 19:35, закінчення – 20:35. Частина цього відео викладена в інтернет програмами телеканалу 1+1, зокрема «Табу». Це сфальшоване відео надане цьому каналу слідством, з метою дискредитації імені І. Завадського і налаштування громадськості проти нього. При цьому була порушена таємниця слідства.

У постанові слідчого про затримання і проведення обшуку від 23.03.2012 є слова:

«О 20:00 слідством отримано інформацію про те, что І. Завадський та А. Брігіда в квартирі Ігоря Завадського (дан адрес)[1] вчинюють злочин передбачений ст. 156 ККУ».

Виникає питання: чому з 20:00, після отримання інформації нібито про вчинення злочину, слідча група відразу не виїхала на місце злочину? Відстань між будинком, де проживає І. Завадський, і Шевченківським РВВС близько 3,5 км. Якщо їхати зі швидкістю 25-30 км/год, цю відстань можна було б подолати за 6-7 хвилин.

Затримання І. Завадського, за матеріалами справи, було о 20:37 при виході його з під'їзду. Якби такий злочин чинився, то у співробітників міліції було б достатньо часу проникнути у квартиру, припинити вчинення злочину і при цьому зняти «гаряче» відео. Чому ж цього не сталося? Є 2 варіанти відповіді на це питання:

1) співробітники міліції свідомо давали вчинити злочин, знаючи про нього, тобто ставали співучасниками цього злочину;
2) ніякий злочин не чинився взагалі.

Так звідки ж взялося відео?

Протягом місяця після 23.03.2012 слідство не віддавало ключі від квартири близьким І. Завадського. Саме у цей час, швидше за все, і було знято це постановочне відео, яке є в матеріалах справи, і, частково, в інтернеті. І знято воно було в таких ракурсах, щоб не було видно обличчя і не можна було точно визначити, хто там знаходиться.

6. У кримінальній справі є відмова слідчого Морозова М. В. першому адвокату І. Завадського – Закревській Є. О. у проведенні «портретної» експертизи сфальсифікованого відео. В дійсності могло би бути 2 причини такої відмови:

1) якби виявилося, що відео правдиве, то відразу потрібно було б порушувати кримінальну справу стосовно співробітників міліції, тому що затримання І. Завадського та А. Бригіди було ні 19.03.2012 (згідно наявного відео), ні після цього, навіть ні під час нібито скоєння злочину 23.03.2012;
2) якщо відео сфальсифіковане і дати його запису, зазначені на тайм-коді, не відповідають дійсності.

7. У постанові Морозова М. В. про відмову в проведенні «портретної» експертизи ним зазначено, що нібито в цьому немає сенсу, оскільки є три свідки, які, переглянувши це відео, підтвердили, що на відео є І. Завадський та А. Бригіда. Всі ці «свідки» в суді спростували те, що раніше підписали. А саме, що на відео можливо категорично пізнати тих чи інших людей, з наступних причин: відсутність облич, низька якість, відсутність звуку (голосів). Останнє підтверджує те, що звук монтувався окремо від відео і пізніше, ніж це відео демонстрували цим свідкам. Один з них, чий підпис є в кримінальній справі під показаннями, в суді зізнався, що А. Бригіду взагалі бачить вперше, а І. Завадського там немає. Два ж інших свідка – завідомо зацікавлені особи: ще один обвинувачений у справі – А. Бойко та особа, взята на «гачок» слідством (оскільки його ім'я теж спочатку було додано до підозрюваних у розпусних діях). А. Бойко в суді розповів, що його підпис був отриманий в обмін на те, що йому віддадуть його машину, яку забрало слідство, і не посадять у СІЗО за надуманими звинуваченнями. Інші два свідки не зуміли пояснити, чому підписали те, від чого відмовилися в суді.

Також Морозов М. В. відмовив адвокату І. Завадського у проведенні експертизи голосів «потерпілих», для встановлення ідентичності голосу будь-кого з них з голосом на відео (з тієї простої причини, що відкрився б факт, що відео сфабриковано).

8. При «неспростовних доказах винності підозрюваних», як говорилося в зведеннях МВС у перші дні після їх затримання (зокрема, зі слів прес-офіцера Шевченківського РУ Калиновської Н.), досудове слідство мало б тривати не більше місяця, враховуючи ще нібито піврічне стеження. Воно ж тривало 8 місяців! При цьому, перші 1,5 місяця утримання в СІЗО підозрюваних не проводилося взагалі жодних слідчих дій в їх відношенні!

9. Єдина заява від «потерпілих» на момент порушення кримінальної справи - заява в день затримання І. Завадського і А. Бригіди від 23.03.2012, яку нібито подала директор одного з інтернатів м. Києва, вона ж опікун одного з «потерпілих». Як пізніше повідомила в суді вона сама, такої заяви вона не подавала взагалі! Як з'явився її підпис під цією заявою - вона пояснити не змогла, лише припустивши, що могла підписати або порожній лист, або не прочитавши зміст того, що підписувала. На підставі цієї заяви та пояснення її підопічного, яке теж, за її словами, в цей день, 23.03.2012, абсолютно точно не давалося, і було порушено кримінальну справу. Тобто, ці документи були сфабриковані! Причому, в цій заяві, сфальсифікованій співробітниками Шевченківського РУ, було зазначено, що нібито злочини щодо її підопічного відбувалися 3 роки тому, в червні і серпні 2009 року (щоб знизити вік «потерпілого»), і лише Ігорем Завадським. У рапорті ж начальника кримінальної міліції у справах дітей Шевченківського РУ начальнику Шевченківського РУ було прохання про порушення кримінальної справи на підставі зазначеної заяви, щодо вже не тільки І. Завадського, а й А. Бригіди, ім'я якого навіть не фігурувало в сфабрикованій заяві. Також у рапорті було змінено час нібито скоєних злочинів: не той, що в заяві, а нібито з літа 2009 року аж до подачі рапорту 23.03.2012.

Цей «потерпілий» влітку 2009 року, як з'ясувалося пізніше, знаходився разом з інтернатом на відпочинку в Австрії. Більш того, свідчень він не мав права давати взагалі, оскільки перебував на обліку в психоневрологічному диспансері № 1 - лікарні ім. Павлова. До того ж, постійно втікав з інтернату і мав звичку всіх обманювати, за словами його опікуна. Цього «потерпілого» суд неодноразово ухвалював доставити силовим приводом, але він був постійно «в бігах».

У справі є документ від 18.03.2013 - рапорт начальника міліції Оболонського району: «силовий привід в суд 22.03.2013 потерпілого для дачі показів здійснити неможливо, тому що зараз він знаходится на стаціонарному лікуванні в психоневрологічному диспансері № 1». Незважаючи на цю інформацію, даний «потерпілий» якимось чином опинився на судовому засіданні 22.03.2013 і повідомив, що підтверджує свідчення, підписані ним у кримінальній справі. Неважко здогадатися, що він був привезений прямо з палати лікарні ім. Павлова співробітниками міліції для дачі потрібних їм свідчень. На питання І. Завадського йому в суді, чому під трьома його різними показаннями в матеріалах справи стоять три абсолютно несхожі один на одного підписи, нібито поставлені ним, «потерпілий» несподівано відповів: «рука сіпнулася». Клопотання про проведення графологічної експертизи, яку подав І. Завадський, суд відхилив.

Для приховування того, що даний «потерпілий» перебуває на обліку у психіатра, слідчий Шевченківського РУ Литвин С. М. у своєму запиті ще в березні 2012 року в психоневрологічний диспансер № 1 змінив ім'я даного «потерпілого» та його адресу, поставивши запитання, чи перебуває така людина у них на обліку. Природно, була отримана відповідь - не перебуває, тому що йшлося вже про зовсім іншу людину, не існуючу. На цьому «потерпілому» І. Завадський отримав термін 7 років (ч. 2 ст. 156 КК України, від 5 до 8 років).

10. Всього в обвинуваченні 5 «потерпілих». Ще по трьох з них І. Завадський дали термін 4 роки. Вони підписали обмову щодо Завадського, складену міліцією з наступних причин: двом подарували за це старі ноутбуки (ці хлопці за кілька днів до арешту намагалися його шантажувати – просили його ноутбук в обмін на те, що вони не підпишуть обмову проти нього); одному допомогли втриматися в технікумі, щоб його не відрахували в обмін на обмову І. Завадського. У цього «потерпілого» була незадовільна оцінка з історії, і міліція йому допомогла «вирішити питання».

11. Ще один «потерпілий», п'ятий – єдина людина, за якою І. Завадському в підсумку інкримінували ч. 3 ст. 153 КК України (від 10 до 15 років) і дали термін 13 років. Саме з приводу обвинувачень, пов'язаних з цим «потерпілим», який нібито є на відео з матеріалів кримінальної справи від нібито 19.03.2012 і 23.03.2012. У справі ж немає жодної його підпису, жодного пояснення чи допиту його слідчим!

Ця стаття трактується в обвинуваченні як «безпорадній стан» потерпілого, який не може чинити опір внаслідок свого віку. Навіть постановочне відео спростовує наявність «безпорадного стану» у дитини, яка там є: той в голому вигляді грається і проявляє ініціативу до голого дорослого, який стоїть до нього спиною, б'є його по сідницях і т. д.

У постанові слідчого Морозова М. В., з його відмовою на клопотання І. Завадського прибрати всі статті з звинувачення на його адресу, в аргументації сказано, зокрема: ч. 3 ст. 153 КК України пред'явлена І. Завадському тому, що «потерпілому» на момент злочинних дій стосовно нього не було 12 років і, відповідно, внаслідок віку, нібито, він не міг усвідомити, що з ним відбувалося, тобто знаходився в «безпорадному стані». Ця неправда спростовується копією свідоцтва про народження цього «потерпілого» - на момент вчинення інкримінованих І. Завадському розпусних і насильницьких дій стосовно даного «потерпілого», тому було вже 13 років!

Дуже істотним є те, що від батьків даного «потерпілого» взагалі не було жодної заяви, де вказувалося б, що їхній син є потерпілим. У справі є заяви від батька цього «потерпілого», де він відмовляє слідству в проведенні допиту або психологічної експертизи стосовно його сина. У кримінальній справі є результати судово-медичної експертизи цього «потерпілого», в яких відображено, що жодних дій сексуального характеру стосовно нього не було. На судові засідання він так жодного разу і не прийшов. Не приходили до суду також його батьки або інші представники. Не допустити до суду цю сім'ю, з якою у І. Завадського склалися дружні стосунки, було одним із головних завдань слідства. Оскільки могло би з'ясуватися, що Морозов М. В. чинив тривалий психологічний тиск на цю сім'ю, з метою отримати заяви на І. Завадського та А. Бригіду. У підсумку, таких заяв так і не було отримано. Результатом тиску стало тільки те, що батьки лише написали листа в суд, що не бажають туди з сином приходити, не вказавши при цьому ніяких претензій до обвинувачених. Пізніше, у вироку суддя Бородій В. М. вирішив сфальсифікувати зміст цього листа, написавши, що нібито батьки цього «потерпілого» просять притягнути до кримінальної відповідальності І. Завадського та А. Бригіду.

12. Від початку в обвинувальному висновку Морозова М. В. фігурувало 6 потерпілих. Найперший з них дав свідчення в суді 11.12.2012, в яких докладно розповів, як його тричі в Шевченківському РУ змушували підписати обмову проти І. Завадського та А. Бригіди, без присутності його батьків, педагога або лікаря. Він докладно описав все, що було з цим пов'язано: марку і колір машини оперуповноваженого, який перед третім «допитом» викрав його з двору, ім'я цього оперуповноваженого та інші деталі. Все потрібне слідству він підписував після того, як йому пригрозили, що посадять до в'язниці. Виникає питання: навіщо слідству було штучно створювати додатково ще одного «потерпілого», якщо в справі вже були інші? Відповідь очевидна: також штучно створювалися й інші «потерпілі» в кримінальній справі.

Один «потерпілий» в суді відмовився давати свідчення, а ще один не прийшов взагалі.

Решта троє з «потерпілих» не зуміли переказати жодного епізоду, які були в підписаних ними показаннях у матеріалах кримінальної справи. Тим не менш, всі троє (у тому числі і той, що стоїть на обліку у психіатра) повідомили, що підтверджують свої свідчення, які є в матеріалах справи, безсумнівно перебуваючи під тиском співробітників міліції.

13. ОРД[2] у кримінальній справі, з використанням технічних засобів, була незаконною. Докази цьому такі: у відповіді з Апеляційного суду м. Києва в Подільський районний суд м. Києва було сказано, що дозволи по цій ОРД на використання технічних засобів (невідомо, на що саме і на які імена) були знищені 14.04.2014 (за кілька місяців до винесення вироку!). Таким чином знищувалися сліди незаконних дій співробітників міліції Шевченківського РУ.

Точно так само знищувалися і інші підтвердження протиправних дій міліції, наприклад, відеозйомка обшуку в квартирі Завадського в день його затримання. Причому, експерт, який вів відеозйомку, двічі називав різні причини втрати цього відеозапису, що відображено в матеріалах справи:

1) нібито виявилася несправною відеокамера і відеозапис було втрачено того ж дня;
2) нібито з відеокамерою було все гаразд, відеозапис був перенесений у пам'ять комп'ютера, і цей комп'ютер протягом певного часу тричі віддавався в ремонт, в результаті чого цей відеозапис випадково було втрачено.

Цікава деталь: експерт Йолкін І. І. у момент створення ним відеозапису був головним експертом з технічних питань Шевченківського РУ, а після прокурорської перевірки, де він приховав цей відеозапис під вигаданим приводом, став уже головним експертом м. Києва з технічних питань у кримінальних справах …

14. Абсолютно всі експертизи і всі свідки в залі суду підтвердили невиновність обвинувачених у даній кримінальній справі, але це взагалі не було відображено у вироку! Всі докази провини у справі або сфальсифіковані, або штучно створені міліцією в результаті службових підробок або абсурдних трактувань безневинних записів у щоденниках І. Завадського та його телефонних розмов, в яких немає і натяку на будь-яку злочинну діяльність.

15. Багато експертиз у справі були абсолютно безглузді і абсурдні. Вони були проведені лише для імітації «бурхливої діяльності» досудового слідства. Наприклад, у вироку виставлений чималий рахунок Ігорю Завадському за експертизу відеозаписів з його численних концертів (CD, mini DVD, VНS), отриманих при незаконному обшуку квартири артиста. Ця експертиза проводилася під приводом пошуку порнографії в концертах Ігоря Завадського, де переважно звучала класична музика.

16. У вироку суддя допустив численні фальсифікації і так вже сфабрикованого звинувачення. Наприклад, суддя вказав, що при перегляді відеозапису, яку, нібито, співробітники міліції зробили прихованою камерою з квартири І. Завадського, суд відразу ж впізнав конкретного «потерпілого». Парадокс у тому, що цей потерпілий жодного разу у суді не був, його фотографій ніде немає у матеріалах справи, тобто суд не міг впізнати ту людину, яку жодного разу не бачив!

17. Одним із доказів того, що вирок був написаний заздалегідь, є те, що всі друкарські помилки з обвинувального висновку слідчого Морозова М. В. були перенесені в змінені два обвинувальних висновки прокуратури (де була прибрана низка найбільш абсурдних епізодів обвинувачення), а також у вирок суду.

18. У вироку відсутні практично всі (!) докази невиновності підсудних, які були отримані, в основному, на 29-ти засіданнях у 2013-му році у залі суду. Всі оригінали аудіозаписів цих 29-ти судових засідань були знищені, під вигаданим приводом «переобтяження пам'яті комп'ютера». Копії ж аудіодисків, які частково були прослухані засудженими, були сфальсифіковані. При цьому, 3 години 27 хвилин аудіозапису одного з судових засідань взагалі відсутні! Там містилися важливі свідчення сторони захисту. Вже це, безумовно, повинно стати причиною (вірніше, однією з багатьох причин) для скасування вироку згідно з п. 10 ст. 370 КПК України (в редакції 1960 року) в Апеляційному суді м. Києва. Ця стаття, зокрема, говорить, що це порушення є істотним порушенням вимог Кримінального-процесуального закону, при цьому:

«… Вирок в усякому разі належить скасувати, якщо у справі … перебіг судового процеса у передбачення цим Кодексом випадках не фіксувався технічними засобами».

Висновок: судом знищувалися докази невинуватості! Більш того, виявилося, що абсолютно всі (!) протоколи судових засідань не відповідають аудіозаписам в істотних деталях, які свідчать про невинуватисть засуджених. Частина протоколів не відповідає не тільки тому, що є в журналах судових засідань, а й тим копіям протоколів судових засідань, які були зшиті в окремі томи і видані під розписку І. Завадського і А. Бригіді. Іншими словами, деякі протоколи судових засідань в матеріалах кримінальної справи були підмінені, а деякі можуть бути підмінені в майбутньому перед передачею справи до Апеляційного суду м. Києва. Тобто, кримінальна справа і далі може фальсифікуватися!

19. Неважко здогадатися, що головним завданням замовника в кримінальній справі І. Завадського однозначно було, поруч із знищенням репутації артиста, відлучення його від музичного інструмента якомога на довший термін. Скоро буде вже 3 роки, як музикант розлучений зі своїм інструментом, який він завжди називав своєю «другою половиною». Один з начальників СІЗО, напередодні свого звільнення, в особистій бесіді з Ігорем Завадським зізнався йому, що не давати інструмент було негласне розпорядження Генпрокуратури України, яку на той момент очолював В. Пшонка. Дослівно це звучало так: «Мені регулярно дзвонили працівники прокуратури, зокрема, Ренат Кузьмін, і говорили, щоб І. Завадському не давали музичний інструмент».

Останнє своє звернення з приводу надання музичного інструменту і можливості занять на ньому, хоча б без звуку, І. Завадський зробив 10.12.2014 черговому начальнику СІЗО. Відповіді не було …

20. Непрямими доказами причетності до кримінальної справи І. Завадського, як замовника, колишнього нардепа України Я. Табачника, є такі:

1) слідчий Морозов М. В. неодноразово на досудовому слідстві, при адвокатах, під час ознайомлення обвинувачених зі справою заявляв, що Я. Табачник дзвонив йому фактично кожен день і дізнавався, як іде слідство у цій справі. Даючи ж показання під час судового засідання, Морозов М. В. несподівано повідомив, що вперше чує ім'я Я. Табачник, відповідаючи на запитання Ігоря Завадського, чи правда, що вони регулярно спілкувалися по телефону;
2) напередодні дебатів суддя Бородій В. М. відмовив І. Завадському в його клопотанні про залучення до матеріалів справи журналістського розслідування, яке проводили журналісти українського квартальника «Педагогіка толерантності», про можливу причетність Я. Табачника до цієї кримінальної справи як замовника. Свою відмову суддя мотивував тим, що вперше чує ім'я Я. Табачник, що саме по собі є абсурдом…

21. Тривожним сигналом перед розглядом апеляційних скарг на вирок І. Завадського, А. Бригіди та їхніх адвокатів стало те, що 15.10.2014 року колегія Апеляційного суду м. Києва (І. Паленик - А. Малиновський - Л. Бартащук) винесла завідомо неправосудне рішення за фактом звернення І. Завадського з апеляційною скаргою на рішення слідчого судді Печерського районного суду м. Києва В. Підпалого (цей суддя 21.11.2014 зняв арешт з рахунків екс-голови Нацбанку України С. Арбузова та його дружини).

03.11.2014 В. Підпалий розглядав скаргу І. Завадського, за фактом незаконного обшуку в його квартирі на постанову слідчого міської прокуратури. Суддя виніс абсурдне рішення повернути І. Завадському його скаргу з мотивуванням, нібито він не був первісно заявником або потерпілим. А саме під час цього незаконного обшуку, який був проведений без постанови суду і під вигаданим приводом слідчого, була повністю розграбована квартира І. Завадського співробітниками Шевченківського РУ, і той подав заяву як потерпілий.

Апеляційний суд м. Києва, розглядаючи апеляційну скаргу І. Завадського, де він просив скасувати рішення В. Підпалого, вийшов за рамки даної апеляційної скарги і, скасувавши рішення В. Підпалого, заодно виніс ще одне рішення – відмовити І. Завадському у скарзі, яку той робив в Печерський районний суд м. Києва, а не до них, не давши заявнику навіть прокоментувати її під час засідання суду …

Чи можна чекати від цього суду справедливого рішення в найближчому розгляді апеляційної скарги І. Завадського, де він просить скасувати вирок і закрити кримінальну справу, питання риторичне …

Джерело: прес-реліз для ЗМІ та для Вікіпедії. (рос.)
Переклад Юpiй Дзядuк 2015.
CC BY-SA 4.0.