Привітання життя (збірка)/Велика подорож
| ◀ Прошак під церквою | Привітання життя Велика подорож |
Прощання школи ▶ |
|
ВЕЛИКА ПОДОРОЖ
Вибираюся в далеку подорож і рож не дасть мені ніхто
й не бажаю ні від кого я нічого й вже ніщо мене
не лякає, хоч у очі зазирає заздрісно ліхтарень сто,
що в вокзалі білім сторожко глядять крізь жовтих шиб пенсне.
Над станційним гамором, мов абажур, наложений склепіння лук.
Навкруги байдужі очі й обоятні постаті незнані
й кожна з них свій клунок має й кожна з них несе життя свойого вюк.
Зі собою тугу заберу свою та радість в чемодані.
Та не знаю, де поїду разом з сірою юрбою тих людей,
де нас потяг завезе гойдаючи, немов малих дітей в колисці.
Срібні рейки-шпаги, вбиті в обрій; поїзд-кінь в ярмі залізних шлей.
Синя далеч хилиться над нами й сонце нам подасть на неба мисці.
А кондуктор, наче ніч, суворий прийде із повагою в купе
й каже нам оправдати до існування право та нашлет.
На банальних лицях пасажирів чудування навкруги тупе,
я подам тоді йому своє без ляку серце, як білет.
Кожний день до ланцюга мандрівки раз-у-раз нам додає по ланці,
та дарма, дарма стараюся пізнати, де кінець йому,
і коли, коли наш поїзд стане, до останньої доїде станції
та спокійно скриню неба з перемучених плечей здійму.