Привітання життя (збірка)/Людина

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Привітання життя (1931
Б. І. Антонич
Людина
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Для робіт з подібними назвами дивіться Людина

Людина

1

Ніч темна, оливяна, зимна, люта, чорна,
лиш вітер обертає хмар важенні жорна.

Лиш срібна смерть іде в садиби на жнива
й кугикає кугач, лулукає сова.

Мов кінь, в розгоні вихор перед прямом брами
стає й скрегочуть ланцюги й дубові трами.

Та рвучий подув торсає похмуру тінь,
що сволоком втекти не хоче в далечінь.

Як сяйво місяця зза хмари піднеслось,
бач: перед брамою стоїть самітний хтось.

2

„Незнаний приятелю мій, навіщо ждеш,
задивлений в покрівлю хмурих, сивих веж?

Навіщо неспокійний зір підносиш зчаста?“
„Я жду, бо замкнене за брамою є щастя“.

„Як довго, гей як довго, сірий друже, ждеш?
Чи день, чи два, чи три, чи може тиждень теж?“

„Не тямлю вже, як довго; від безвічних літ,
вже відколи колишеться на осі світ“.

„Скажи твоє імення, брате мій, що ждеш
так довго, довго, довго, цілий вік безмеж,

що навіть згорбилась тобі з утоми спина.
Скажи твоє імя!“ — „Моє імя… людина“.