Привітання життя
І день і вік однаково минають. Не задержать
нам хвилі. Кожна мить знов родить другу мить
і перша в другій спить, обі у третій та, як вежа,
час виростає й меж не має й нас німить.
Так на минулого й майбутнього раменах
повішено, мов плахту, долю нашу.
Ми — ланцюга поодинокі звена,
ми — відтинок малий зі стрічки часу.
Це наших днів звичайна тут дорога;
не падає ніщо до безвісти води.
Віддати треба нам життю щомога,
а треба кожному ще поки молодий.
Тепер ще квітка дійсности надією цвіте,
не кидає ще тіні дерево зневіри.
Хоч знає, що морози, серце вірує проте
і ліктями ужитку правди ще не мірить.
Для молодих плечей легкий є неба вюк,
в одноманітности не явиться нам позіх.
О, не словами уст, але словами рук
співати будем пісню на життя порозі.
Вітай життя! Що біль даєш і щастя і красу
і сум і горе. В мені юний пал не вмер ще.
Вітай життя! І на привіт тобі я понесу
мяке та в панцер крицевий закуте серце.
