Пригоди Гека Фінна/Розділ останній
| ◀ XLII. Том вернувся | Пригоди Гека Фінна пер.: Н. Грінченко Розділ останній |
|
Вперше, як мені пощастило зостатися з Томом на самоті, я спитався, які в його були заміри, як він улаштовував утечу? Що думав він зробити, як би Джім утік щасливо і йому б пощастило визволити негра, який і без того був уже вільний? Він одповів, що з самого початку він мав на увазі, якщо пощастить викрасти Джіма, попливти з ним плитом шукати пригод аж до моря, а там сказати йому, що він вільний і везти його назад додому вже пароходом, як треба, пишно, заплативши йому за згаяний час. Опріче того, він хотів перше написати додому, щоб зібралися всі негри й зустріли його в городі зо смоляниками та з музикою, — тоді він був би справжнім героєм, та й ми. Але я подумав, що й без цієї паради все обійшлося б дуже гарно.
З Джіма звелено зараз же зняти кайдани, а як тьоті Поллі, дядькові Сайласові та тьоті Саллі росказано, як щиро та сумлінно він допомагав лікареві доглядати хворого Тома, вони не знали, як йому й віддячити: одягли його, годували, немов на заріз, і не заставляли працювати. Ми повели його в світлицю до хворого і почалися в нас веселі розмови! Том подарував Джімові сорок долларів за те, що той так терпляче грав за для нас ролю в'язня. Джім страшенно зрадів.
— От бачиш, а що я тобі казав? — озвався він до мене, — ще пам'ятаєш, тоді на Джексоновому острові? Я казав, що в мене волосаті груди, а це яка прикмета? Що я був колись багатий і скоро знову булу дукарем. От і сталося, що це правда. Забагатів! Ну, що скажеш? Адже казав я, що прикмети в мене певні!
А Том вигадував нові плани, пропонував нам колись уночі втекти звідси втрьох: ми добудемо собі зброю та й попливемо шукати пригод серед індійців, на їхню терріторію — так тижднів на два. Я згодився, та тільки от яке лихо: у мене не було грошей, щоб купити зброю, та й не думаю, щоб я міг одержати щось із дому, бо батько мій напевне вернувся тим часом, забрав усі гроші у судді Тачера і пропив їх.
— Ні, гроші цілі, — сказав Том, — тепер їх уже більше, ніж шість тисяч долларів; та й батько твій очей не появляв з того часу. Принаймні, поки я поїхав, його не було в нашому краї.
— Ніколи він більше й не вернеться, — промовив Джім урочисто сумним голосом.
— Через віщо ти знаєш, Джіме? — здивувався я.— Все одно, через віщо, Геку, але він більше не вернеться!
Я причепився до його і він нарешті вияснив:
— Чи пам'ятаєш ти хатку, що пливла річкою, як була повідь? Там іще лежав чоловік униз обличчам? Я увійшов, глянув йому на обличча, а тобі не дозволив увійти… Ну, от ти можеш тепер одержати свої гроші, коли хочеш: це був твій батько!..
Том мало не зовсім одужав, носить свою кулю на шиї замість годинника і що-хвилини дивиться, яка година. А мені більше нема про що писати і я з цього страшенно радію, бо як би я знав, що це стільки клопоту — написати книгу, то я б і не починав такої справи і ніколи більше не буду. Але, здається, я поперед инших утечу на індійську терріторію, бо тьотя Саллі збірається взяти мене за дитину і цівілізувати, а я цього не стерплю. Я вже куштував, як це смашно!
Хвала Богові, уже й кінець.
З щирою пошаною до Вас
Гек Фінн.
Перекладено р. 1907.