I.
Гуси.
Из'паньского двора гевальскее хлопья
Погнало улицей гусей на вигонъ пасти;
Дарма що біднее, мовъ теежъ гусеня,
А раде що й воно дождало власті:
Здоровою лозиной
Латало, якъ попавъ, от-ой швадронъ гусиной.
Велике діло власть!
Вона не те хлопьятъ —
Пишить людей. — Чи мні жъ за се хлопья винити;
Дакъ гусі ті не такъ ізволили судити:
Панка зустрівши на шляху,
Іому жалілися на хлопцеву пиху:
„Де можно ізнайти гусей якъ ми бездольній!
„Хлопья, геваленко, лозиной насъ стягае,
„Ще й паши не дае повольний,
„Да насъ якъ поросятъ куди зхотівъ ганяе;
›Не тямить іолопъ сей, що нашъ шляхецкій родъ
„Ведеться од'гусей, що римській чтивъ народъ;
›Що Капітолію зпасли од'Бренна,
›И памьять іхъ на вікъ в'гісторіі священна;
›В'честь іхъ бувъ установленъ ходъ.‹ —
— „Я чувъ; а васъ за що хотіте щобъ вважали?“ —
Зпитавъ панокъ у сіхъ. — „Да наши предки……“ — „Чувъ,
„Якъ ще у школі бувъ;
„А ви самі якую пользу втяли?“ —
— „Да наші предки Римъ…‹
— ›Тю, на дурнихъ! дже чув;
›Да ви прославилися чимъ?“ —
— „Да ще ні чімъ“. — „За віщожъ поваженье?
„Воно-й довліе імъ; — хто бришка дідовскімъ,
„То й хлюбиться чужимъ,
›А ви, небоги, ще лишь гідни на печенье.‹
* Сю приказку яснійшь ще бъ можно зтолковать,
Мовля Криловъ, дакъ гуси зашипять.
|
