Промова Президента Кравчука з нагоди 1-их роковин Незалежності України

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Промова Президента Кравчука з нагоди 1-их роковин відновлення незалежності України (1992
Леонід Кравчук
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Доповідь Президента України Леоніда Кравчука на урочистих зборах з нагоди Дня Незалежності 22 серпня 1992 року // Демократична Україна. 1992. 27 серпня. С. 2; Великий здобуток народу: Україна відзначає свою першу річницю незалежності: Доповідь Л.М.Кравчука // Сільські вісті. 1992. 26 серпня. С. 1,3; Доповідь Президента України на урочистих зборах з нагоди Дня незалежності 22 серпня 1992 року // Робітнича газета. 1992. 27 серпня. С. 2

Вельмишановне товариство! Дорогі співвітчизники! Шановні гості!

У духовному і політичному житті кожного народу є події й роки, які назавжди входять до його історії, свідомості, визначають характер його буття, місце й роль у світових цивілізаційних процесах. Тепер маємо і в нашій історії такий рік, такі події, які перед усім світом засвідчили невмируще прагнення українського народу до вільного, щасливого, заможного життя. Рік той - тисяча дев'ятсот дев'яносто перший від Різдва Христового, рік проголошення Акта про державну незалежність України, рік воскресіння народу, об'єднаного великою ідеєю свободи. Так склалося, що досі ми, українці, звертаючи погляд на свою історію, знаходили на її сторінках переважно події сумні. Наша пам'ять міцно зафіксувала такі сторінки як зруйнування золотоглавого Києва; битву під Берестечком, Переяслав і Гадяч; драматизм Полтавського бою і трагедію Батурина; підступно підле нищення Січової Запорозької республіки; Емський указ і валуєвський циркуляр про заборону української мови. А з недавніх історичних подій - бій під Крутами, муравйовські погроми, розстріляне відродження 20-х, голодомор тридцять третього, чорна наруга 37-го операція "Вісла", Чорнобиль... Дивом дивуєшся, звідки, з яких невідомих життєдайних джерел черпав наш народ сили, мужність, віру й відвагу, щоб раз у раз зводити рідну землю з руїн, відбудовувати міста і села, засівати ниви, творити мистецькі шедеври, народжувати велетів людського духу і мужніх лицарів-оборонців?! Називаючи ці важкі сторінки нашої історії, ми зовсім не хочемо закреслити те велике і світле, яке підносить наш народ до вершин цивілізації, визначає його заслуги перед людством. Адже на нашому славному історичному шляху були могутня Київська держава Володимира Великого та Ярослава Мудрого, волелюбне Галицько-Волинське князівство, "перша християнська республіка" в Європі - Запорізька Січ, незабутні герої визвольних змагань 17-го сторіччя, відчайдушний порив до свободи часів Івана Мазепи, започаткування власної державності в Українській Народній Республіці, безсмертний подвиг солдат і партизанів України у Великій Вітчизняній війні. Сьогодні в день своєї річниці Україна каже, що вона веде свій родовід, свою політичну, державницьку автобіографію від Київської Русі, Козацько-Гетьманської держави й Української Народної Республіки. Але вона не викине зі своєї складної і повчальної історії жодної сторінки, якими б вони не були, бо хоче бути цивілізованою державою.

Більше семидесяти років Україна знаходилась в складі тоталітарної імперії. Це був важкий і трагічний час для нашого народу. Однак народ жив, працював, творив нове і зберігав свої корені, захищав себе. Маємо мільйони покалічених фізично і знівечених духовно людей. І вини їх в цьому немає, а тому повинні віддати їм належне, захистити їх честь і гідність, створювати умови для достойного людини життя. Адже йдеться про ціле покоління, яке винесло на своїх плечах і голод, і холод. Йдеться про людей, які мерзли в окопах, партизанських землянках, вмирали за наше життя. Не забуваймо про це, бо то є наша совість. Словом, наші мудрі владарі і літописці, зодчі і малярі, ратники і трударі не тільки залишили величні пам'ятники своєї доби, а й з гідністю ввели наш народ у коло культурних європейських народів і держав, заклали ті підвалини, які вже нікому не вдалося поруйнувати. Вони зберегли нашу землю. Згадаймо сьогодні на нашому урочистому зібранні найвидатніших з-поміж тих, чиї імена назавжди увійшли в історичну пам'ять, в душу народу українського. Великого у звершеннях, у любові до землі предків і трагічного у помилках Богдана- Зіновія Хмельницького. Грізного вояка, оборонця вольностей козачих Івана Сірка. Мудрого будівничого й політика, до скону відданого ідеї незалежності українського Івана Мазепу. Творця першої української конституції Пилипа Орлика. Незламних і гордих мучеників-в'язнів царських казематів Павла Полуботка і Петра Калнишевського. Героїв народних повстань Івана Гонту, Максима Залізняка, легендарних Устима Кармелюка і Олексу Довбуша. Згадаймо засновника української академії, колиски духовності і вченості нашого народу - митрополита Київського Петра Могилу. Літописців козацьких і кобзарів, поетів і філософів, істориків і етнографів - усіх тих, хто не давав згаснути ідеї українського визволення, підтримував і підживлював інтерес до українського минулого, до української мови, до української культури, пробуджував національну свідомість, вірив, як молоді кирило-мефодіївські братчики, що "Україна буде непідлеглою...". У дні найстрашнішої політичної та духовної руйнації, коли народу нашому було "на віки вічні" відмовлено у праві бути самим собою, прийшов у світ великий Кобзар, святий страдник і пророк Тарас Шевченко з новим заповітом, з новим і праведним законом, за яким було зміцнено підвалини української духовності. У найважчі часи сміливо піднімали свій голос за волю і демократію, за Україну такі велети духу, як Григорій Сковорода, Пантелеймон Куліш, Микола Костомаров, Маркіян Шашкевич, Іван Франко, Михайло Драгоманов, Леся Українка. Серед видатних діячів новітньої нашої історії, історії кривавих, але й героїчних змагань за вільну й незалежну Україну ми не можемо сьогодні не згадати Михайла Грушевського і його сподвижників, які привели Україну до поетапного проголошення чотирьох Універсалів. Ось яких велетнів духу народила наша земля, ось які люди торували державницький шлях до незалежності України, до сьогоднішнього дня. Воістину хресним був той шлях, але водночас і величним. Попри всі оті небачені в історії людства втрати, всупереч намірам багатьох недругів ні на мить не припинявся на нашій землі "і під чужими урядами" процес творення, не уривався, за висловом Михайла Драгоманова, "поступ цивілізації" народу нашого. І робилося це не в колі національної замкнутості, а в боротьбі за єдність всього слов'янства, всіх слов'янських демократичних сил. Тож прийшла Україна до своєї незалежності не лише з мартирологами катастрофічних втрат, згадками про болісні поразки й сторіччя колоніального ярма. Маємо сьогодні в національній нашій скарбниці неоціненні скарби, витворені невтомною, натхненною працею, генієм народу. Маємо велику культуру, без якої була б неповною, біднішою культура європейська і загальнолюдська. Маємо науку, вчених, здатних вирішувати найскладніші завдання на рівні вимог сьогоднішніх світових стандартів. Маємо створені за останні роки сучасну ракетну науку і техніку, високорозвинуту електроніку, машино- і літакобудування. Маємо мільйони талановитих робітників найвищої кваліфікації, які спроможні забезпечити діяльність великих індустріальних гігантів. Маємо родючі землі і працьовите селянство, здатне прогодувати не тільки свій народ. І саме тут, на цьому місці, логічно виникає запитання, а де ж воно все це, чому не працює, чому ми так відстали від західних країн, чому вимушені просити кредити, жебракувати? Хоч відповіді на це запитання давалися і не раз, але в річницю незалежності слід ще раз нагадати. Бо це питання принципове. Головна причина - багаторічне панування тоталітарної, командно-адміністративної системи, допущені перекоси в економічному розвитку, імперський диктат центру. Для того, щоб перебороти наслідки минулого, потрібен час і широкомасштабні, рішучі дії. Після розвалу імперії ми в усіх ланках життя зіткнулися з повним безвладдям і безладдям, з відсутністю правопорядку, розірваними економічними зв'язками і неякісними управлінсько- господарськими структурами. До крайньої межі упала повага до закону. Звичайно, ми беремо частину вини вже і на себе. Бо саме послідовності і рішучості в здійсненні перетворень нам не вистачає. Все ж я переконаний, що великий творчий потенціал народу, давні працелюбні традиції, підтримка й розуміння демократичних держав світу сьогодні дають нам можливість, подолавши кризові явища, позбувшись тягаря минулого, з гідністю увійти у світове співтовариство, реалізувати надії та сподівання мільйонів наших співгромадян на краще, щасливе, вільне життя. Запорукою цього є підсумки грудневого референдуму. Адже саме на ньому всьому світові було виявлено неспростований доказ того, чого прагне народ України. Референдум став справжнім всенародним, багатоголосим вічем, багатомільйонною Радою спадкоємців славних лицарів Війська Запорозького, героїчних оборонців Української Народної Республіки, солдат і партизанів Другої світової війни, героїв і мучеників Української Повстанської армії. На всеукраїнській Раді вагоме слово сказали мільйони й мільйони росіян, євреї, поляки, татари, греки, угорці, усі ті, кому Україна, її земля стала рідною, чиїми працею і талантом множаться її слава, її духовні та матеріальні скарби. Вони повірили, що будуть жити тут рівними серед рівних, матимуть всі можливості для розвитку культури, всі права і свободи людини. І так дійсно є, так і буде. На тій вічовій Раді повноголосо прозвучало також слово мільйонів українців, яких злі вітри історії розкидали по всіх континентах, нащадків тих, кого в невільничих валках гнали на торг до Кафи й Стамбула, на золоті й вугільні копальні Воркути та Сибіру, хто тікав від голоду й злиднів до Зеленого Клину, від переслідувань - до Праги й Парижа, Відня й Нью-Йорка, шукав щастя в преріях і лісах Канади й Сполучених Штатів, пампасах Аргентини, джунглях Бразилії, напівпустелях Австралії. Користуючись нагодою, хочу щиросердно привітати делегатів і гостей Всесвітнього форуму українців, присутніх у цій залі, висловити надію, що вони братимуть безпосередню участь у розбудові Української держави, будуть утверджувати її славу, примножувати притаманні українському народові традиції добра, миру, злагоди.

Дорогі друзі!

Визначаючи історичну значущість для України, для всього світового співтовариства Акта про незалежність і грудневого референдуму, ми мусимо чітко усвідомити сьогодні велич і відповідальність завдань, що постали перед українським суспільством, завдань по творенню вільної, демократичної, соборної Української держави. Ми не можемо, не маємо права зрадити сподівання й святу віру нашого народу, розміняти їх на дрібні мідяки політичних сварок, знову, як це вже було в нашій історії, віддати Україну на поталу. Це був би непростимий, смертний гріх усіх сьогоднішніх українських державців, політиків та ідеологів, промисловців, аграріїв та вояків. Якими б високими цілями не керувались та чи інша партія, той чи інший лідер, але якщо їх діяльність загрожує єдності народу, загрожує державності, то цьому не може бути ні виправдання, ні прощення. Сьогодні єдиним критерієм у визначенні наших політичних, економічних, військових пріоритетів має стати їх відповідність або невідповідність справі будівництва незалежної Української держави. Всі інші партійні, групові, особисті інтереси мають вимірюватися лише цією міркою й належним чином оцінюватися. Україна дивиться на кожного з нас, розраховує на нашу мудрість. Саме ідея державності України повинна сьогодні згуртувати всіх: лівих і правих, центристів і націоналістів, прихильників ринку і бійців за соціальну рівність, пацифістів і зелених, православних і греко-католиків, усіх віруючих, до якої релігії вони не належали б. У цьому контексті можна тільки щиро привітати недавнє утворення Конгресу національно-демократичних сил України, який, я впевнений щиро бажає зробити все можливе для побудови незалежної України. Серед пріоритетних програм розбудови нашої державності чи не найпершою, не найважливішою, на мою думку, є програма розвитку, творення нових політичних структур молодої держави. Адже сьогодні вже всім зрозуміло, що ми не можемо розв'язати жодного серйозного завдання, залишаючись у межах старої політичної системи, породженої власне колишнім колоніальним статусом. Звичайно, за рік, що минув від дня проголошення Акта про незалежність, зроблено чимало, аби подолати найсуттєвіші вади, які гальмували розвиток нашого політичного та економічного життя. Прийнято важливі закони, що дозволяють нам жити й діяти в іншій системі цінностей, в інших, не колоніальних координатах. Верховна рада затвердила "Основи національної економічної політики". Вони підтверджують, що ми хочемо вийти із складної економічної ситуації мирним, демократичним, правовим шляхом, провести реформи цивілізовано, спокійно. І це вже робиться, нам вдалося до певної міри розв'язати проблему реальної виконавчої влади на місцях, хоч дехто й поспішає оголосити введення інституту представників Президента ледве не контрреволюційним, антидемократичним переворотом. Тим нашим критикам хотілося б лише нагадати, що анархія, бездіяльність, безвладність нічого спільного з демократією не мають. Ніде в світі. В жодній найдемократичнішій державі.

Однак все, про що мовлено вище, то лише перші кроки творення нової політичної системи незалежної Української держави. Очевидним, першорядним завданням у цьому плані є максимальне прискорення роботи над новою українською Конституцією, яка б спиралася на багатовікові демократичні традиції нашого народу, досвід розвинутих демократичних держав Заходу. Впевнений, що народ України скаже своє мудре і вагоме слово і проголосує за таку Конституцію, яка забезпечить йому вільне, демократичне і щасливе життя!

Шановне товариство!

Ми добре усвідомлюємо, що незалежність України принесла нашому народу довгождану, вистраждану віками волю. Але багато людей сьогодні запитують: а чому ж переважна більшість чесних і працьовитих громадян враз опинилися за межею бідності, а пенсіонери та інші вразливі верстви - взагалі на межі жебрацтва? Навіщо така плата за волю? Мені можуть також справедливо зауважити, що ще не так давно люди на Україні жили краще, ніж зараз, під час реформ. Що ж, це правда. Але хіба можна переробити життя без економічних жертв, хіба можна його змінити швидко і легко? Саме нашим поколінням випала історична можливість сказати - годі неволі. Віднині ми самі будемо жити і господарювати на своїй землі. Все переживемо, все винесемо, самі збудуємо свою державу, переробимо економічне і духовне життя.

Вихід із кризи і шлях до світової цивілізації пролягає через докорінні економічні реформи. Їх ми зможемо провести, тільки спираючись на довіру людей. І не треба при цьому заново "відкривати Америки". Ми мусимо збудувати таку економіку, щоб забезпечити незалежне і заможне життя людей. Усього цього не досягти повною мірою без її відродження і розвитку на якісно новій основі. Сьогодні перед нами вибір, якого не уникнути. Яку ж саме економіку ми можемо і повинні будувати? Рік незалежності дав нам можливість визначитися. Як відомо, є планова економіка і ринкова. Першу ми вже випробували на собі. Про ринкову знаємо апріорі. Дехто шукає третій шлях: між плановою та ринковою. Але, як свідчить історія, досвід його не існує. А тому для нас першочерговими завданнями є: - послідовно, крок за кроком впроваджувати ринковий, саморегулюючий механізм; - створити свою справжню банківську систему; - ввести якомога швидше власну конвертовану валюту, провести грошову реформу. Ми вже визначились щодо своєї економічної політики, але проводимо її надто повільно. Весь час сумніви, спроби повернути назад, залякати майбутніми потрясіннями. В народі кажуть: якщо навчити, то і папуга занявчить. Але мишей ловить тільки кіт. Тому треба робити опору на тих, хто вміє працювати по-новому. Якщо ж зупинитись або повернути назад під виглядом пошуків третього шляху, то це буде не виходом із становища, а справжнім економічним крахом. Наступними послідовними і енергійними кроками мають бути приватизація і демонополізація, бо без приватної власності та конкуренції ринок також неможливий. Для того, щоб названі важелі діяли, їх потрібно підкріпити солідною фінансовою базою, стабілізаційними валютними фондами, відповідним законодавством і обов'язково надійною системою соціального захисту населення. Звідси висновок перший. Зупинитись на шляху до ринку неможливо. Значить, необхідно діяти послідовно, грамотно і рішуче. Односторонні заходи і нерішучість призведуть лише до нових потрясінь, розчарувань і створять додаткову можливість використати ситуацію консервативними силами. Висновок другий. Систему ринкових відносин, нові форми економічного життя не можна налагодити за короткий час. І тут вирішальним фактором буде ставлення до реформ людей. Вони стануть можливими тільки тоді, коли населення визнає нову систему господарювання, проявляючи ініціативу. Психологічний фактор може зупинити будь-які реформи на шляху до ринку, якщо не будуть вжиті упереджувальні заходи. Владні структури мають проводити економічну політику відкрито і ясно, дотримуючись законів, щоб у населення не було підозр і щоб воно переконалося у правильності реформ і дій Уряду, влади на місцях. Це дасть можливість активізувати творчу енергію людей, позбавитись зрівнялівської психології, створити нормальні виробничі відносини ринкового характеру. Одночасно хотів би наголосити ще на одному. Дехто вважає, що перехід до ринку - це тільки стихія, повна відмова від будь-якого регулювання, порядку, дисциплінованості. У цьому зв'язку варто нагадати слова батька "німецького економічного чуда" Людвіга Ерхарда, який неодноразово підкреслював, що в основі успіху його реформ були стабільність і свобода, оскільки хаос є "ворог капіталу, ініціативи і бізнесу". У практичному плані сьогодні нас найбільше турбують сільське господарство і харчова промисловість. Це наш сором перед усім світом, що, маючи третину світових чорноземів, не можемо прогодувати себе. Ми повинні не тільки відмовитися від закупівлі хліба і харчів, а й перетворити сільськогосподарське виробництво на потужну експортну галузь. Для цього треба змінити виробничі відносини на селі, добитись еквівалентного обміну між містом і селом, віддати землю тим, хто хоче і може на ній працювати. Саме тут, у цій сфері, у нас довгостроковий пріоритет і висока ймовірність швидкого успіху. У плані індустріальної стратегії Україна повинна паралельно пройти три етапи - розвиток виробництв, що замінюють невигідний імпорт; нарощування потенціалу експортних галузей; розвиток конкурентоздатних, наукомістких, екологічно чистих виробництв.

Коли ми здійснимо такі перетворення, то через деякий час матимемо ефективну економіку, яка забезпечить людям належний рівень життя, перетворить Україну на заможну, сильну європейську державу. По суті, мова йде про трансформацію соціально- економічної системи. Провести її спроможні лише професійно компетентні люди, які є патріотами України і користуються довірою народу. Виходячи з таких критеріїв, будемо формувати уряд реформ, уряд, який здатний забезпечити їх проведення. Час не жде, ми не можемо й не маємо права залишити Україну на узбіччі цивілізації. Навпаки, наш прямий обов'язок перед нащадками - вивести її на широку дорогу благополуччя і процвітання. І ми це мусимо зробити будь-що. Шановні учасники та гості! Серед основних напрямів утвердження української державності особливе місце посідають програми розбудови духовного життя та культури. Спираючись на неоціненні скарби, витворені генієм українського народу, всіх національних груп нашої молодої держави, багатовікові традиції народної культури, досягнення світової цивілізації, ці програми мають забезпечити позитивні зміни в системі духовних цінностей нашого суспільства, в характері, світоглядних засадах наших громадян. Саме від темпу втілення цих програм, змін в духовному житті, культурі та моралі значною мірою можуть залежати ефективні зміни в політиці, економіці, соціальній та міжнаціональній сферах.

Саме вони можуть допомогти всім нам якнайшвидше позбутися стереотипів, норм, породжених ідеологією тоталітаризму, тобто всього того, що гальмує розвиток справді вільної людини, вільного відкритого суспільства. Здійснення цих програм ми починаємо не на голому місці, не з нуля. Українська духовна культура має свою багатовікову історію. Українці після всіх руїн і погромів уперто відновлювали свою оригінальну систему шкільництва, яка, зрештою, породила такі унікальні явища, як братські школи і перший у Східній Європі університет - уславлену Києво- Могилянську академію. На жаль, доводиться сьогодні говорити про те, що досі дуже часто все починається й закінчується гаслами про духовне відродження, а все оте відродження зводиться до замилування фольклорно-етнографічною хутірською романтикою, наче і не було на Україні самобутніх філософських та культурологічних шкіл, новаторів у царині музичного, театрального, образотворчого мистецтва. Органічно з'єднавши минуле й сьогодення, українська культура зробить, я переконаний, рішучий крок на шляху свого дальшого плідного розвитку в незалежній Україні. Дорогі друзі! Сьогодні можна констатувати, і це значне досягнення, що у світовому співтоваристві з'явилась нова незалежна держава, Українська держава. Держава, яка урочисто проголосила про намір будувати своє майбутнє на принципах демократії і поваги до загальновизнаних норм міжнародного права, на принципах позаблоковості, без'ядерного статусу, додержання прав і свобод людини. Ми впевнені, що саме такий курс створюватиме найсприятливіші умови для нашого внутрішнього соціально-економічного розвитку, а також для цивілізованого входження України у європейський і світовий економічний простір. Концептуальна і практична розбудова нашої зовнішньої політики вимагала проведення серйозної законодавчої роботи з боку Верховної Ради, переведення на кардинально нові рейки діяльності уряду, Міністерства закордонних справ. І в цій сфері вже є відчутні результати. За цей невеликий час незалежну Українську державу визнало понад дві третини держав світу. З більшістю із них встановлено дипломатичні стосунки. У Києві нині функціонують десятки іноземних посольств. Це, так би мовити, кількісний бік справи. Але є і якісний. Ми відчуваємо величезний інтерес до України з боку наших зарубіжних партнерів. За рік, що минув, Україну відвідали понад 60 державних та урядових делегацій, що є яскравим свідченням їх зацікавленості розвивати з нами широкомасштабні стосунки в політичній, торгово-економічній, екологічній, культурній та інших галузях. Рішення Ради Міністрів закордонних справ держав - учасниць Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ) про визнання України повноправною учасницею цього форуму, підписання Президентом України Хельсінкського Заключного акта і Паризької хартії для нової Європи дає змогу говорити про завершення процедури формального приєднання України як незалежної держави до НБСЄ. Ставши в березні ц. р. повноправним членом такої нової міждержавної структури, як Рада північноатлантичного співробітництва, Україна активно включилася в її діяльність, зокрема виступила одним з співавторів ідеї створення на базі НАТО сил підтримання миру, які б діяли за мандатом НБСЄ. Все це переконливо свідчить, що Україна успішно долає свій штучний відрив від Європи і включається в загальноєвропейський процес, маючи на цьому шляху добрі перспективи. Здійснення радикальної економічної реформи, прискорення інтеграції економіки України у світове господарство на основі сучасного міжнародного поділу праці ми пов'язуємо з налагодженням плідного співробітництва з впливовими міжнародними торгово-економічними і фінансовими установами, такими як Генеральна угода по тарифах і торгівлі, Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції і розвитку. Ми приходимо до них не з простягнутою рукою, не шукаючи гуманітарної допомоги, а з планами конкретного співробітництва в реалізації перспективних економічних програм. Ми ставимо завдання здійснити такі кроки, щоб процес інтеграції України в світове економічне співтовариство став необоротним. Адже зовнішня політика - це надзвичайно відповідальна справа. Ми маємо її концепцію, але нам ще не вистачає досвіду в стратегії і тактиці, ми нерідко позбавлені своєчасної інформації, глибокого аналізу і прогнозування, не вистачає досвідчених кадрів. Словом, велика робота і в цій сфері ще попереду. Користуючись нагодою, я хотів би щиросердно привітати присутніх у цій залі послів дружніх нам держав, висловити впевненість, що їх діяльність у столиці вільної України служитиме справі зміцнення наших зв'язків з миролюбним демократичним світовим співтовариством. І, нарешті, окремо хочу сказати про питання національної безпеки, в тому числі військового будівництва. Вони сьогодні особливо дражливі. Ми змушені приділяти їм серйозну увагу. Саме змушені, бо надто сумний і трагічний маємо досвід. В новому, широкому розумінні національну безпеку України ми визначаємо як стан захищеності життєво важливих інтересів особи (громадянина України), народу України в цілому і власне Української держави від внутрішніх і зовнішніх загроз. Причому важливою методологічною основою сказаного є розуміння національної безпеки України як невід'ємного елемента системи колективної (регіональної, європейської, міжнародної) безпеки в цілому. Виходячи з нового розуміння суті національної безпеки України, розроблена і виконується широка державна програма побудови системи її забезпечення. Вже створені: національні Збройні Сили, Національна гвардія, правоохоронні органи, прикордонні війська, державні структури, пов'язані з проблемами охорони здоров'я, охорони навколишнього середовища, захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та ін. Будівництво системи забезпечення національної безпеки України супроводжується розробкою та прийняттям відповідної системи законодавчих актів. Для координації діяльності названих та інших структур, які мають захищати національні інтереси України, створені Рада оборони та Рада національної безпеки України. Метою їх діяльності є всебічний аналіз становища в різних сферах державного і суспільного життя та розробка комплексних пропозицій та проектів рішень Президента і уряду України щодо реалізації політики у сфері захисту національних інтересів. Попри всю складність сьогоднішнього життя також багато уваги приділяємо розробці й негайній реалізації нашої оборонної програми заради того, щоб більше ніколи на порозі України не з'являлися чужинці з недобрими намірами, щоб уберегти нашу Вітчизну від можливих зазіхань. Україна нікому не загрожує. Ми урочисто заприсяглися перед усім світом, що будемо без'ядерною, позаблоковою, нейтральною державою. Але ми хочемо бути державою, здатною захистити свої кордони. І кордони ті будемо визначати ми, а не хтось інший за межами Української держави. І на нашій вільній українській землі ніколи не буде жодного чужоземного вояка. Так само, як і український солдат ніколи не ступить на чужу землю з загарбницькою метою. Особливо актуальним і зараз, і на перспективу є питання про наші стосунки з Росією, Бєларуссю, іншими державами СНД. Історією судилося Росії, Бєларусі та Україні жити на цій планеті поряд, бути сусідами. Нас єднає спільність багатьох культурних процесів, явищ, життя й діяльність багатьох видатних письменників, митців, науковців, політичних та релігійних діячів. Економіки наших держав природно, органічно доповнюють одна одну, що при нормальній взаємодії може слугувати гарним підмурком для швидкого піднесення добробуту, заможності народів. На Україні нема й не буде проблеми російськомовного населення, проблеми російської меншості. Росіяни вже сьогодні мають в Українській державі всі можливі політичні, економічні, культурні права, є повноправними її громадянами. Але ми сподіваємося, що все оте матимуть і українці в Росії. Росія, Україна, Бєларусь, інші держави, я вірю, житимуть у добрій злагоді, у мирі як рівноправні члени світового співтовариства, співтовариства вільних, демократичних, економічно розвинутих миролюбних держав. Підкреслюю: ідеї рівності, повної суверенності, цілковитої незалежності, взаємовизнання права на власні інтереси в світовій політиці та економіці - мають бути основою наших стосунків. Інших ми не визнаємо. Переконаний в тому, що всі справді демократичні сили і в Україні, і в інших державах - наших сусідах повинні зробити все можливе для реалізації саме такої моделі, саме такого бачення. Бо від цього залежить доля демократичних перетворень. Від цього залежить мир і спокій у великому євроазіатському регіоні та й в усьому світі.

Дорогі співвітчизники! Вельмишановні гості України! Дорогі друзі!

Рік, що минув від Дня проголошення Акта про державну незалежність України, був сповнений такою кількістю подій, що за інших умов їх вистачило б на кілька десятиріч. Ми стрімко рушили шляхами вироблення власної економічної, правової, соціальної, культурної політики, створення принципово нових владних і політичних структур.

Наші постійні критики-опозиціонери можуть зауважити, що темп розвитку всіх отих процесів незадовільний, що ми припускаємося багатьох помилок, що ми там щось не так робимо. Що ж, у тій критиці, очевидно, є справедливі слова. Справді, й темп не той, якого б нам усім хотілося, й помилок чимало, й спротив старих структур, які не вдалося ще перебудувати, залишається відчутним. Та ще й економічні негаразди гнітять наших людей, породжують розчарування, зневіру, незадоволення. Тим незадоволенням намагаються скористатися різного роду популісти, безвідповідальні обіцяльники-авантюристи з їх рецептами швидкого вселенського щастя. На жаль, ці рецепти пишуть люди, які не хочуть зарадити нелегкій справі побудови незалежності України, підставити плече під цей важкий тягар і разом нести його. Вони їх приймали, не знаючи хвороби, і раділи і радіють з того, що держава не видужує, бо є можливість звинувачувати всіх і вся. Але пригадаймо, чи не повторюється сьогодні ця трагічна історія більш ніж сімдесятирічної давнини. Адже тоді через певні протиріччя, які буквально розривали наше молоде суспільство, Українська Народна Республіка дійшла повного краху, а народ знову попав під владу метрополії. Чи маємо ми політичне, моральне, історичне право йти цим трагічним шляхом. Категорично заявляю: не маємо! Якщо на цьому найважливішому дальнішому етапі нашої історії ми не вирішимо кардинальних завдань: не подолаємо економічної кризи, не консолідуємо всі незалежні сили України, то цей третій шанс побудувати незалежну Українську державу може стати нездійсненним. Свого часу Михайло Грушевський писав з цього приводу: "Мусимо згромадитись навколо сеї мети всі, скільки нас є свідомих і відданих інтересам нашої Батьківщини. Збиратися в тісну і компактну фалангу, відложивши всі партійні і групові різниці, всі міркування про партійні вигоди та інтереси". І далі: "Всяке ухилення від роботи, від відповідальності, від сповнення того обов'язку, який накладається моментом, - являється дезертирством, не гідним громадянина. Всяка самочинність, ухилення від громадської чи національної дисципліни являється недопустимим злочином". Тому всякий, хто свідомо ставить себе в цій боротьбі над Законом, має ним бути і покараний. Ми будемо усіма легальними засобами захищати свою молоду державу і нікому не дамо її на поталу. Йдеться ж бо про надто серйозні речі. Про долю нашого народу. Про наше майбутнє суспільство, де люди будуть рівними не в злиднях, а в можливості реалізації свого творчого потенціалу в умовах вільної економічної діяльності, в системі гарантованого соціального захисту. Йдеться про будівництво правової, демократичної держави. Держави українців, росіян, євреїв, татар, поляків, угорців, болгар, усіх, хто живе під високим синім українським небом, працює на золотих українських нивах. Це також і їхнє небо, це їхня земля. Вони рівні серед рівних, вільні громадяни України. Доля України - це їхня доля. Кожен, хто живе на нашій благословенній землі, має як молитву повторювати пророчі слова нашого великого Кобзаря: І на оновленій землі Врага не буде супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люди на землі. Сьогодні можна дискутувати, багато це чи мало - рік існування власної державності. Звичайно, для історії - це мить, але в історичній долі нашого народу - це найвище досягнення і велика наша гордість.

Користуючись нагодою, хотів би від усього серця поздоровити народ України, всіх українців світу з цією славною датою і побажати всім нам нових звершень в ім'я України!

Леонід Кравчук. 22 серпня 1992