Проростень/Розлив свій гнів
| ◀ Дощ | Проростень Розлив свій гнів |
На побережжі ▶ |
|
Розлив свій гнів і стих.
Струмки рокотять яром,
і райдуга стожаром
дзвенить у стих.
А він вже на луці!
Не слухається татка:
заголить ноженятка
і в мандрівці!
Кругом скалки, огні…
Нахилиться дитина —
горить в руках зорина, —
чи тож у сні?
Ах, сон той — віщий дзвін:
курить, мете сніжниця,
а він у пісні сниться —
мов наздогін.
1920