Проростень/Ще губи кам'яні
| ◀ Розлютувався лютий надаремне | Проростень Ще губи кам'яні |
Я полюбив тебе ▶ |
|
Ще губи кам'яні
дахів високих
пожадливо бузу татарську ссуть,
ще безматень у вульні велетенськім
не зворухнувся:
грузно спить, —
а вже
набряклими повіками за містом
моргає хтось
і пальцями нервово
по ринві стукотить.
Бульвари.
Сніг таранкуватий —
як стародавній мармор,
а коло прикорнів чорніє:
провалились рани…
І сльози
[не мої — дубів померклих]
моє обличчя й руки кроплять.
Чого ви плачете, незрячі?
Нехай брудною дергою
вкриваються дорога,
нехай замісць блакити
висне повсть, —
та вірте:
скоро, скоро
до нас веселик прилетить,
і ще послухаєм музик,
коли і в хаті найбіднішій,
і в найубогішім кварталі,
і в кожнім місці,
в кожнім серці
заквітнуть сонячні троянди…
Ґринджолами
мовчазно
кожух проїхав.
1923