Про археологічно-спелеологічне обстеження в с. Улашківцях на Чортківщині

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Про археологічно-спелеологічне обстеження в с. Улашківцях на Чортківщині (2014
Володимир Добрянський
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Джерело: Добрянський В.К. Про археологічно-спелеологічне обстеження в с. Улашківцях на Чортківщині / В.К.Добрянський // Матеріали XIV Подільської історико-краєзнавчої конференції (14-15 листопада 2014 року). - Кам’янець-Подільський: ФОП Сисин О .В. «Абетка», 2014. - С. 93-100.

Добрянський В.К.

Про археологічно-спелеологічне обстеження в с. Улашківцях на Чортківщині

Стаття присвячена результатам археологічно-спелеологічного дослідження травертинового гроту та прилеглої до нього території в с. Улашківцях Тернопільської обл. Під час обстеження відкритновархеологічнстарожитності, з 'ясованпитання функціонального призначення гроту, хронологію його використання архітектурнта будівельнособливостйого облаштування для довготривалого проживання.

Ключові слова: с. Улашківці, спелеологічне дослідження, грот, вівтар, ніша.

Вступ. На теренах Тернопільщини знаходиться найбільша чисельність природних печер, гротів, навісів. Лише за попередніми підрахунками в цьому краї нараховується більше 120 порожнин, що знаходяться в понад 80 населених пунктах. З давнини вони використовувалися в якостпритулків від негоди та сховищ в разнебезпеки, а також культових язичницьких та християнських центрів. У цьому краї вони вивчаються археологами понад 150 років. На жаль, але дослідження (за винятком всесвітньовідомої печери Вертеба, що в Більче-Золотому на Борщівщині) мають лише локальний та епізодичний характер — вони достатньо не вивчента обстежені, адже ще досзалишаються невирішені питання, скажімо, хронології їх використання функціонального призначення. Не досліджувалося антропогенне доопрацювання у цих природних утвореннях — це характернстилістичнархітектурно-будівельнриси для зручностперебування проживання в печерна певний термін; не вивчалися графітна стінах (малюнки та написи). У першу чергу таккомплекснвсеохоплюючобстеження є надзвичайно важливими в планархеологічних досліджень для фахівців не лише з археології, але інших дисциплін: палеографії, сфрагістики, лінгвістики, релігієзнавства, історії архітектури, туризму т.п. [7, с. 216].

Тому головною метою даної статті, на прикладархеологічного та спелеологічного обстеження гроту в селУлашківцях, подолати ці невирішені питаня.

Історико-географічна характеристика та геологічне формування. У мальовничій долині, що з обох сторін р. Серет оточене пасмою крутосхилів гір, розташоване с. Улашківці. Даний населений пункт знаходиться в 17 км південніше районного центра Чортків Тернопільської обл [9, с. 581]. Вперше Улашківцзгадується у 1464 р., пізніше воно отримало статус містечка. Славу населено, му пункту принесли чоловічий монастир оо. Василіан та щорічндвотижневярмарки, що проводилися з 24 червня по 12 липня, під час яких 6 і 7 Липня святкувався великий відпуст. Сюди прибувало біля 10 тисяч люду не лише з Галичини, але й з-за кордону [15, с. 162]. Не вдаючись до опису наявних тут історичних пам’яток, наша мета зупинитися на висвітленнтакої буденної для місцевого населення, але з погляду історичної цінності, найвеличнішої — це скельний грот, що приурочений культу святому Онуфрію Великому.

Грот знаходиться в західній околицсела на першій надзаплавній терасправого берега річки Серет, на скелястому травертиновому виступгори, в 4 м нижче його вершини (урочище Під кляштором, вище якого знаходиться монастир отців-василіан). Північно-східна частина скельного плеса в яромивається правою течією безіменного струмка. До гроту можна потрапити з північно-західної частини схилу гори сходами, якпрокопанв аргілітовпородкрутого схилу глибокого яру. Перед входом до гроту знаходиться трикутникоподібне плато, що створене внаслідок накопичення відкладів делювію. Поверхня цього плато старанно розрівняна, щоб зручніше мати доступ до гроту та каплицю Святого Яна, яка збудована поруч на початку XVIII ст.

Про цю пам’ятку маємо лише скупвідомосту наукових публікаціях польських та вітчизняних дослідників М. Орловича [15, с. 162], І. Крип'якевича [10, с. 1 -2], Б. Рідуша [ 13, с. 225] та інших, якповідомляли, що тут знаходиться грот, який пов’язаний з культом святого Онуфрія.

В.К. Добрянський Про археологічно-спелеологічне обстеження в с. Улашківцях на Чортківщині

За геологічною характеристикою ця місцевість належить до природно-географічної області Західне Поділля та Чортківсько-Борщівського природного району, яка межує по р. Серет з районом Тернопільське плато. У цій ділянці поширені прирічкові місцевості западистими критими схилами, на яких утворені сіро-опідзолені грунти. Завдяки густій сітці річкових долин та балок представлені плоско-випуклі місцевості з хвилястим рельєфом, що вкриті підзоленими грунтами. Ці знаки вказують, що цей район в минулому був вкритий дубовими лісами. Така помітна підвищеність розчленованість району обумовлена тим, що тут існує система тектонічних дислокацій виразних антикліналей. Вони підняли до поверхні поклади вапняку розбили їх складною системою тріщин, вздовж яких утворилися лабіринти печер численні провалля на поверхні. За походженням ці утворення формувалися в тортонському віцнеогенового періоду 15-20 мільйонів років тому в теплих водах Сарматського моря [12, с. 87-102].

Грот в Улашківцях утворений у вапняковому туфтравертину, що утворився не в морських, а в контенинтальних умовах. Підземні води розчиняли гірськкарбонатні, сульфатні та іншої породи (вапняки, гіпси, пісковики, глини) виносили їх на поверхню. Тут кальцити випадали, осідаючи й цементуючи рештки тварин та рослин. З плином часу відклади, хоч дуже повільно, накопичувалися. На них утворювалися різні напливи у вигляді карнизів, шапок тощо.

Коли травертини оголювалися внаслідок постійних процесів вивітрювання, такскелнабували химерного вигляду [10, с. 54]. Таким чином, травертини є карбонатними біохемогенними відкладами. Для них характерна зерниста, щільна, інкрустаційна структура. За текстурою вони поділяються на первинні, в склад яких входять біогенні (трубчасті, листкові, мохові, водоростевт.п.), абіогенні (верствувата, бракчієва) та вторинн( натічні) [2, с. 5].

Отже, за основним морфологічним класом цей грот сформований в каскаду результат нарощування травертину, в якому відбувався процес його карстування — пізніше, його формування відбувалося під впливом дії вивітрювання та водоерозії.

Археологічне обстеження навколишньої території дозволяють з’ясувати використання та функціональне призначення гроту. Дотичні згадки про грот святого Онуфрія вітчизняних та зарубіжних дослідників не дають можливості простежити етати та періоди його використання в давнину. Нішу «білих плям» його історії зможуть доповнити лише археологічні досліження — але вони жодного разу не проводилися тут. Лише нещодавно, серйозним обстеження цієї пам’ятки зайнявся автор даної статті.

Так, влітку 2012 р., в 70 м північніше від гроту, у схиляру, з якого витікає джерело, біля якого є фігура св. Івана Хрестителя, знайдена крем’яна подовгасто-пірамідальної форми пластина, яка виготовлена шляхом сколювання з нуклеоса. Внутрішня частина краю леза має сліди ретуші. За визначенням О.С. Ситника такий виріб характерний для крем’яної індустрії доби мезоліту. Як вважає В.М. Конопля, його слід віднести до пізньопалеолітичної доби. Висновки обох дослідників сходяться на тім, що це наконечник списа.

Навесні 2013 року в 250-300 м західніше гроту, відкрите та досліджене багатошарове поселення. Воно розміщенене у присілку села, яке має топонімічну назву Хатки. Знаходиться воно на трикутному мисі глибоких схилів крутого берега правої течії р. Серет. Під час обстеження місцевості з’ясовано, що поселення повністю зруйноване сучасними будівлями. Культурний шар, на жаль, простежено тільки на приватних городах, які розміщені вздовж схилів яру. У цьому місці виявлено досліджено старожитності різночасових археологічних культур, що репрезентують матеріали трипільської (ІУ-ІІтис. до н. е.), комарівської (ХУІ-ХІст. до н.е) та голіградської (ХІ-УІст. до н.е.) культур.

Безпосередня близькість старожитностей до гроту засвідчує, що його функціональне призначення у той час було в якостсховища під час небезпеки або тимчасовий притулок в негоду [5, с. 61; 6, с. 120]. Важливо зазначити, що тут існувало язичницьке святилище [3], адже для тогочасної доби такі місця, що мали сакральний містичний характер розташовувалися у важкодоступних місцях, головним чином біля дубових насаджень (ліси, гаї, діброви), водойми (струмки, озера, болота). Дуб, для тогочасної людини був священим деревом, а вода символізувала очищення. Печера в свідомості людини була з’єднуючою ланкою між земним та потойбічним світом засобом спілкування з богами.

З прийняттям християнства ці традиції не зруйнувалися, а були втілені протилежні ідеології. Перша язичництво, з тисячолітню, способом життя мисленням; споконвічними традиціями, філософією та менталітетом. Інша християнство, не зрозуміле пересічному общиннику, ворога несприйнятлива й не практична для його повсякденного життя релігія.

Про існування у цьому місці святилища свідчить збережений до сьогоднішнього часу вапняковий кам'яний менгір, який був спеціально з-віддаля занесений сюди. Він знаходиться північніше гроту в верхні частині траверзину нової скелі, біля якого витікає джерело. Визначити та встановити його розміри контури не має можливості. На початку 1990-х років, коли відновлювався монастир оо Василівн, із властивою сучасною людською психологією, іримітив. І ним однобоким та недолугим мисленням можна навколишньої території були сплюндрованими залититими бетоном. На місці менгіра зараз встановлено водозбірник поставлено статую Івана Хрестителя. Тут вода, стікаючи по вапняковій плиті, входить в конусоподібний штучний отвір, який у верхній частині має діаметр близько 20 см. З погляду язичницької релігії цей сюжет символізує чоловічу та жіночу сутність їхнє поєднання, злиття та зачаття продовження людського роду й всього живого на землі циклічність природи.

Пізніше, на місці цього святилища виник християнський скит. Тому пред. течею та першопочатком християнського монастирського чернечого життя, що впродовж кількох століть розвивалося формувалося у с. Улашківцях. є цей невеликий травертиновий грот [4; 8, с. 143]. Його функціональне призначення скит (з грецької askelos аскет, подвижник), тобто житло монаха, що вибране окремо для самітницької сподвижницької практики, коли монах приймав додатково бітниц (строгий піст, щоденні молитви, усамітнення від усього земного світу). При археологічно-спелеологічному обстеженні приміщення гроту було досліджено характерні архітектурно-будівель нариси облаштування для зручного перебування проживання в ньому. В час геологічного формування ця порожнина виникла завдяки нарощуванню порід травертину процесам водоерозії. Так, сходу на захід вздовж верху склепінчастої частини проходить тріщина, через яку просочувалася вода, розмиваючи карбонатну породу. Це свідчить про те, що спочатку склепінчаста частина порожнини мала куполодібну форму. Навіть сьогодні ми прослідмовуємо у нішоподібних заглибленнях та окремих локальних тріщинах закарстованні атічнформи.

Для унітарних цілей цей грот переоблаштовувався людьми, зазнавав суттєвих модифікацій та змін. Тому на стінах порожнини ми чітко простежували поздовжні сліди, як виконувалися сокирою та киркою в результаті, грот набув обрисів мішкоподібної форми має розмір 4 на 5 м (рис 1).

У східній частині гроту у породі травертину висотою 2.1 та шириною 1.5 м. Біля вівтаря знаходяться ніші, як додатково піддалися обробці тепер мають пружкоподібні циркулярнні шириною біля 0.3-0.4 та висотою 0.4-0.5 м. Центральна ніша вмодельована у вівтарній частині, друга праворуч від неї. Третя та четверта ліворуч, у північно-східній та північній ділянці гроту. Перед цією вівтарною частиною є невеликий кам’яний виступ шириною 4.5 висотою 5.5 м, що виконував функцію престола. На цьому престолвирізано три підставки. Зліва справа від нього висічендвзаглиблену скелю подовгастніш(рис. 1, 3).

Поряд з престолом, у південно-східні частині гроту знаходиться кам’яна лава (рис 1,4). Її довжина має 2.2 м, висота 0.5 м. Над лавою у скелі прорубане чотирикутне вікно довжиною 6.6 м внизу та 5.4 м зверху 5.4-5.5 м. висоти. При огляді цієї частини гроту помічено, що із зовнішньої внутрішньої частини вікна проходить закарстована тріщина, через яку в час дощу чи паводку всередину просочувалася вода. Щоб уникнути цієї зайвої незручності ззовні, частина скельної породи була стесана, щоб по ній не проникала вода в середину, а закарстована тріщина у приміщенні старанно замазана глиною.

У північно-західній ділянці гроту є прорубана в травертині подовгаста, із півциркулярним склепінням ніша. Вона має висоту 1.2, довжину 2.0 та глибину 6.0-7.0 м. У цій ніші знаходиться похила лежанка для спання (рис. 1,1).

Слід за лишити, що лежанкою для спання була пристосована невелика похила кам’яна лава (рис. 1,2). Вона знаходиться поруч першої, у північні частиш грота. Над цією лавою у скелі додатково висічено опуклий в середину вигин, чан. дяки якому зручно опиратися плечима. Таким чином для відпочинку сну монахом вибрано дві пози в розпростертому сидячому та лежачому положенні. Через великий вхідний куполоподібний отвір висотою 2.8 м та шириною 2 м у зимову пору та прохолодну погоду проживати у гроту було б неможливо. Для того, щоб подолати цю незручність, здійснено кілька оригінальних добре продуманих будівельних реконструкцій. У першу чергу вхід до приміщення був замурований. Ми засвідчуємо, що з зовнішньої частини весь обвід входу був стесаний на 0.3 м та глибиною 0.05-0.07 м. У це штучне заглиблення скали кам’яна кладка краще перев’язувалася одна з другою та прилаштовувалася в монолітну породу скали. У внутрішній частині гроту, зліва та справа входу прорубані вертикальні жолобоподібні заглиблення висотою 0.8-0.9, шириною 0.05-0.07 та глибиною 0.05 м для встановлення дерев’яних плахт. Вони запобігали не лише руйнуванню стіни, але краще її фіксували. Ці плахти підпиралися двома балка. ми, як закріплювалися у невеликих прямокутних заглибленнях над лежанкою у північні частині гроту висотою 0.1, шириною 0.05 глибиною 0.04м

У західній частині, між замурованою стіною та низом похилої лежанки знаходилася місце для обігріву приміщення. Це могло бути як відкрите вогнище, так піч кам’янка. Коли розпалювалося багаття, гарячий дим сконцентровувався у внутрішній верхній, найвищій точці гроту. Це велика вертикальна закарстована тріщина, з якої дим потрапляв на зовні через додатково протесаний у скалподовгастий округлий димар. Він розміщений у верхній частині входу до гроту Завдяки такій вентиляції, дим не розсівався по всьому об’ємі приміщення, а лише сконцентровувався в верхній тріщин з відти виходив на зовні. Про це свідчать сліди густої кіптяви на стелі.

Щоб приміщення келії завжди залишалося сухим та теплим — долівку, довлежанки та кам’яна лава були обвальцьованта старанно згладжені землею змішаною з глиною. У вміст цього тіста також входила дрібна січка зістебел злакових рослин. Стіни, стеля та вівтарна частина були старанно згладжені добре відмоченою глиною з вмістом дрібнозернистого піску. Оскільки вапняк добре поглинає холод, тепло та вологу — травертинова порода також є вапняковою, але але за своїми показниками вона мас перевагу В першу чергу за своєю структурою він є пористий матеріал Завдяки цьому він є відмінним тепло гідроізолюючим матеріалом, який не пропускає в середину приміщення холоду й не випускає тепло. Тому, лід час обігріву в цих камерах добре зберігається тепло. Травертин можна порівняти штучними пшоблошщ яксьогодні широко використовуються у сучасних зрокнолої іях а будівництвпри спорудженнжитлових та господарських споруд. Старанно згладженгливою стіни приміщення гроту в Улашківцях. були переложим те, шюта гідроізатклочим матеріалом.

Хочу зазначити, що на ці переваги травертинових печер гротів та дослідження у них архітектурних будівельно-стилістичних особливостей облаштування у подальшому, слід особливо звернути увагу фахівцям, як займаються археологічно-спелеологічним дослідженням та вивченням печер. Тому не дивно, що практично всвони використовувалися людиною, ніж ті, що закладену вапняках, супісчаниках, гіпсах.

Входом до приміщення камери-келії могли бути вмонтовані дверу конструкцію кам’яної кладки вхідної частини. Разом з тим не виключається можливість, що для входу виходу використовувалося вікно у південно — східній частині, через яке безперешкодно легко потрапити у приміщення.

Стосовно хронологічної дати заснування гроту монахами не можна нараздати ствердної відповіді. Іноді в літературі, що має лише ознайомлюючий та краєзнавчий зміст та посилаючись на легенди (а вони не є достовірним джерелом інформації), можна отримати відомості про заснування у 1315 році [1, с. 62]. Але ця дата є лише гіпотетичною. Хочу зазначити, що ідея відлюдництва та усамітнення в печерах на теренах нашого краю має багатовікову традицію, що тягнеться з язичницьких часів. Вона отримала своє продовження в християнській практиці. Ці впливи пов’язані з територією Криму Подніпров’я з одного боку, з іншої сторони — Візантії та головним чином із Моравії та Болгарії. Звідти були втілені ідеї анахоретства ( з грецької anaphora відлюдництво, усамітнення). На цьому підгрунті сформувалася практика ісіхазму (з грецької heshia — внутрішній спокій, відмежування), тобто це філософсько-містична течія, що виникла у Візантії в XIV ст. Ця ідея проповідувала силу вічного божественного світла, яке буде дароване в нагороду за аскетичне життя. Це явище на Подністров’ї втілене також у греко католицькому обряді, яке є унікальним в культурному просторі католицького світу пов’язане з культом святого Онуфрія Великого. У цьому відношенні — це унікальний регіон, аналогів якому не знаходимо не лише в Україні, але на інших теренах ближнього та далекого зарубіжжя. Ця філософія втілена також у побуті, архітектурі та інших проявах культурного життя Лівобережжя Середнього Подністров’я та Галичини в XVIXIX ст [11, с. 12].

Таким чином, при археологічно-спелеологічному обстеженні гроту святого Онуфрія навколишньої території в с. Улашкіцях Чортківського р-ну Тернопільської обл. з’ясовано, що він використовувався впродовж тривалого історичного часу з доби палеоліту — мезоліту до періоду нової історії. Його призначення в різні часи розвитку цивилізації було багатофункціональне: місце для укриття в негоду та притулок в час небезпеки, язичницьке святилище та християнський скит каплиця. Ця пам’ятка є доволі перспективною у плані подальших археологічних дослідженнях. Нині необхідно втілити програму щодо його консервації занести в державний реєстр як археологічну пам'ятку. Цілком доречно його використовувати як важливий пізнавальний та просвітницький об’єкт інфраструктури туризму але це вже справа майбутнього.

Джелела та література:

  1. Бучацька єпархія УГКЦ. Стежками духовної та історико-культурної спадщини / упоряд. о. В. Білінчук. Чортків, 2010-72 с.
  1. Волік О., Свинко Й. Травертиноввідклади Поділля. Тернопіль: Підручники посів, ники, 2008. 144 с.
  1. Добрянський В. В пошуках літописного Моклекова // Слово краю. — № 9 (31), від 6 квітня 2012 р.
  1. Добрянський В. Де спочили в задумвіки // Голос народу. № 54-1 (8390-8391Г) від 4 січня 2013 р.
  1. Добрянський В. Про результати археологічного обстеження пам'яток голіград-ськокультури (XI-VII ст. до н. е.) на півднТернопільської обл. // Науковзаписки Націо. кального заповідника «Замки Тернопілля». Збараж: «Вік». — 2013. — № 3. — С. 58-61
  1. Добрянський В. Природнкарстовпорожнини Західного Поділля як оборонно-фортифікаційноб’єкти // Науковзаписки Національного Заповідника «Замки Тернопілля — Збараж: «Вік». —2013. — №3.-С. 118-124
  1. Добрянський В. Участь музейних працівників в археологічних дослідженнях карстових порожнин на Західному Поділл//Збірник праць Тернопільського осередку НТШ і* Т. Шевченка. Музеї Тернопільщини Тернопіль: «Терно-граф», 2013, № 8. —С. 206-217.
  1. Добрянський В. Печернхристиянськскти Західного Поділля // Філософсько-бого-словськпошуки людини в історичному контексті: український вектор. Збірник матеріалів II християнських постових читань.-Львів: ЛПБА УПЦ КП, 2014. -С. 139-154
  1. Історія міст сіл УРСР. Тернопільська область. Київ: Головна редакція Україна- Радянської Енциклопедії, 1973. 666 с. Крип’якевич І.П. Печери в Галичин// Туристка краєзнавство. Льнів. 1925 Ч 1 -С. 1-12.
  1. Нечитайло П. Печерна християнська архітектура в басейнВерхнього т і Дністра в XI-XVIII ст.: автореферат дисертації... канд. іст. наук Київ. 2008 Природа Тернопільської області. Київ: Вища школа. 1979. 154 с
  1. Рідуш Б. Бакотсько-комарівський білатеріальний скельний комплекс // Археологічні студії. — Київ; Чернівці: Нашкниги. Вип. 3. С. 223-240 Чайковський М.П. Пам’ятки природи Тернопільщини Львів: Каменяр
  1. Orlowich М. Ilustrowany przewodnik ро Galicji. Lwow, 1919. 310