Жила ж Ольга з сином своїм Святославом,
І навчала його мати хреститися,
А він не зважав на те, ані дослухався того,
Але коли хто з власної волі хотів хреститися,
То не забороняв, але осуджував того.
Для невірних-бо віра християнська — то потворність,
Бо не знають і не розуміють ті, хто в тьмі ходить,
І не відають слави Господньої,
Бо одебеліли серця їxні,
І тяжко вухами чують, а очима бачать.
Рече-бо Соломон: «Діяч нечестивих далекий від розуму,
Бо кликав вас — і не послухали ви,
І вам поклав слова — і не зрозуміли,
Але ради мої ви відкинули,
І звинувачень моїх не приймаєте,
І зненавиділи-бо премудрість,
І не захотіли страху Господнього,
І не хотіли приймати поради моєї,
І погорджували всіма моїми звинуваченнями!»
Так і Ольга часто говорила:
«Я, сину, пізнала Бога і радуюся,
А коли і ти пізнаєш Бога, то почнеш радуватися».
Він же не приймав того, кажучи:
«Як я можу один іншу віру прийняти?
Та ж дружина моя з цього буде сміятись».
Вона ж рече йому: «Охрестишся ти
І всі інші те саме зроблять».
Він же матері не послухав і далі справляв звичаї поганські,
Не відаючи, коли хто матері не слухає, в біду впадає,
Як сказано: «Коли хто батька чи матір не слухає,
Хай умре».
Це ж тому Святослав гнівався на матір.
Соломон же сказав:
«Хто картає насмішника, той собі ганьбу бере,
Хто ж безбожникові виговорює, сором собі набуває».
«Картання безбожників — як мозоль для них».
«Не дорікай пересмішникові, щоб тебе не зненавидів він».
Одначе Ольга любила сина свого Святослава, кажучи:
«Хай буде воля Божа. Коли Бог захоче помилувати рід мій
І землі Руської, хай вкладе їм у серце бажання Бога,
Як то і мені Бог дарував».
І, це кажучи, молилася за сина
І за людей всі дні і ночі
І наставляла сина свого до змужніння його
І до його повноліття.
