Про старі часи на Українї (1919)/Перша свобода українського слова
| ◀ 29. Українство під забороною. Робота на галицькім ґрунті | Про старі часи на Українї 30. Перша свобода українського слова |
31. Велика війна і нищеннє українства ▶ |
|
|
Так українство не вмерло, а йшло наперед не вважаючи на заборони. Особливо ясний був його поступ в Галичинї, де стало тодї доволї свобідно українському житю, бо цензура була лекша і навички до полїтичної свободи пішли глибоко в громадянство, в нарід.
Українському народови в Росії було далеко тяжче. Галицькі ґазети й книжки переважно були заборонені в Росії, мало хто їх і бачив тут, а в Росії далї не можна було видавати сливе нїяких українських книжок для поучения і для відомостей, нїяких українських ґазет і журналів. Приходилось, на сміх людям, укладати в формі якихось оповідань, повістей, відомости про лїкарську справу, про хороби, — аби то цензура пропустила! Наука в школї була на мові російській, і більш дїтей селянських та школа мучила, як учила. Не маючи до читання українських книжок, ученики, вийшовши з школи, по кількох лїтах відвикали читати, забували і те, чому навчили ся в школї, і народ зістаючись темним і не просвіченим, біднїв, підупадав, лишавсь позаду иньших народів.
Михайло Драгоманів.
На се не раз вказували Українцї правительству, та се нїчого не помагало. Правительство боялось, що з того вийде „сепаратизм“, розлука українського народу з росийським (великоруским), і нїяким чином не хотїло пристати на се. Тільки після погрому Росії в війні з Японією, збентежене правительство не чуло вже себе в силї противстати громадському рухови, домаганням нового, свобідного ладу, й пішло на ріжні уступки.
Тодї і в українській справі комітет мінїстрів признав, при кінцї 1904 року, що всї заборони українського слова робили тільки шкоду українському селянству, а користи від них нема. Постановив все таки запитати ще в тій справі гадки ріжних установ (академії наук, унїверситетів, то що) і вони також висловились за висвободженнєм українського слова від сих заборон. Про те все-ж таки правительство так і не зважилось знести указу 1896 р., і його заборони упали тільки тодї, як покасовано взагалї всякі обмеження друкованого слова, весною 1906 р.
В осени 1905 р. почалась в Росії справжня революція, і тодї царський манїфест 17-го жовтня пообіцяв Росії свободу і конституційний устрій: що закони видаватимуть народнї депутати (державна дума) і 1906 року скликано першу думу. На неї покладали великі надїї, що вона дасть справедливі закони й порядки Росії. Було в думі багато Українцїв, які утворили осібну фракцію і намірялись доводити потребу автономного устрою України, щоб вона сама правила своїми справами, і щоб Росія стала федерацією — так як то хотїли ще кирило-мефодіївські братчики.
Та думу розпущено дуже скоро, і другу так само, тому, що і в нїй більшість депутатів виступала проти правительства. Змінено виборчий закон так, щоб як меньше проходило прихильників свобідного ладу. Відібрано від селян право вибирати депутатів просто від себе, і після сього вже до думи Українцї не проходили сливе таки зовсїм, і державна дума нїчого не дала Українцям.
Російська революція 1905 р. відбилась і в українських землях Австрії. Від неї пішов великий рух взагалї по всьому світови, скрізь піднеслись прихильники свободи. В Австрії стали добиватись реформи виборчого права: щоб вибори до центрального парляменту держави (райхсрату) і до краєвих соймів були загальні, рівні, безпосередні й тайні.
Але парляментську реформу Нїмцї з Поляками так перевели на дїлї, щоб як найменьше втратити з своїх привілєґій. В Галичинї так роздїлено виборчі округи, щоб Русини-Українцї мали їх яко мога меньше, а Поляки яко мога більше. І як зійшов ся сей новий „народнїй парламент“ в 1907 роцї, то показалось, що недалеко відбіг він від старого. Верховодили в нїм Нїмцї та Поляки, заплутав ся він в національних суперечках, і не зробив для народу нїчого, в тім і для Українцїв — хоч українських послів і було в нїм більше, нїж давнїшнє.
Про теж щоб призволити на справедливе виборче право до галицького сойму Поляки анї думали. Українські посли пробували добитись у Поляків уступок всякими способами: робили обструкцію, себто чинили всякі перешкоди соймовим нарадам — криком, музикою і т. ин. Але Поляки не попускали, і тодї пішли на уступки українські посли. Пішли довгі торги, і закінчились уже перед війною, на початку 1914. р. Замість рівного з Поляками права згодились українські посли, щоб їх послів у соймї було 27 %, себто трохи більше четвертої частини.
Так розвіялись надії Українцїв на поправу полїтичну, в Росії і в Австрії. Та все таки перша росийська революція дала їм богато. Впали заборони українського слова. Для книжки й ґазети української мало бути рівне право з росийською.
На дїлї не так воно було: Начальство й цензура по давньому ненавистно дивились на українське слово. Що проходило на росийській мові, на українській за се закривали ґазети, арештовували книжки, давали під суд та під грошові кари редакторів і авторів, а на села ґазет українських таки й зовсїм не пускали, тих що їх виписували, — гнали й карали. Про потребу для України ширших прав про її право на автономію можна було говорити хіба тільки дуже обережно, більш натяками, як виразними словами, а про те, що Росія повинна-б перетворитися на федерацію, так як колись кирило-мефодіївські братчики собі укладали, про се анї згадати не можна було.
Всяку українську роботу навіть культурну, не тільки що полїтичну, гальмовано всякими способами.
Такі поручения правительство давало своїм урядникам. Товариств українських, або не позволяли засновувати, або, причепившись за що небудь закривали й тягли їх старшину до суду.
Проте все таки Українцї, привикши бідувати в попередніх лїтах, вміли використувати і ту не бог-зна яку свободу, яка їм тепер припала фактично. Сильно розвинулась лїтература — наукова, популярна і красне письменство. Засновано наукове товариство в Київі, на взірець львівського, і почали виходити наукові видання його. Виступив цїлий ряд талановитих письменників і поетів: Леся Українка (Косач-Квітка), Винниченко, Олесь, Чупринка й иньші. Богато виходило популярної лїтератури для народу і широко ширилась вона серед нього, невважаючи на всї заборони й туднощі. Сей невидний посїв потім принїс свій урожай!