Ой із города із Трапезонта виступала галера,
Трёма цвітами процвітана, малёвана.
Ой первим цвітом процвітана —
Златосиніми кіндяками побивана:
А другим цвітом процвітана —
Гарматами арештована;
Третім цвітом процвітана —
Турецькою білою габою покровена.
То в тій галері Алкан-Паша,
Трапезонськоє княжя гуляє:
Ізбранного люду собі має:
Сім сот турків, яничар чотиріста;
Та бідного невольника півчвартаста,
Без старшини войскової.
Первий старший між ними пробуває
Кішка Самійло, гетьман запорозський;
Друтий — Марко Рудий,
Суддя військовий;
Третій — Мусій Грач,
Військовий трубач;
Четвертий Лях-Бутурлак,
Ключник галерський,
Сотник переяславський,
Недовірок християнський,
Що був тридцять літ у неволі,
Двадцять чотирі як став на волі,
Потурчився, побусурманився,
Для паньства великого,
Для лакомства нещасного!
В тій галері од пристані далеко одпускали,
Чорним морем далеко гуляли:
Проти Кефи города приставали,
Там собі великий та довгий опочинок мали.
То представиться Алкану-Пашаті,
Трапезонському княжаті, молодому паняті,
Сон дивен, барзо дивен на почуд.
То Алкан-Паша,
Трапезонське княжя,
На турків-яничар, на бідних невольників покликає:
»Турки, каже, турки-яничари,
І ви, бідниї невольники!
Которий-би мог турчин-яничар сей сон одгадати,
Мог би ёму три гради турецькиї дарувати:
А которий би мог бідний невольник одгадати,
Мог би ёму листи визволенії писати,
Щоб не мог ніхто нігде зачіпати!«
Сеє турки зачували, нічого не сказали;
Бідні невольники, хоч добре знали,
Собі промовчали,
Тільки обізветься між турків Лях-Бутурлак,
Клюшник галерський,
Сотник переяславський,
Недовірок християнський:
»Як же, каже, Алкане-Пашо, твій сон одгадати,
Що ти не можеш нам повідати!«
— »Такий мині, небожята, сон приснився,
Бодай ніколи не явився!
Видиться: моя галера цвіткована, малёвана,
Стала вся обідрана, на пожарі спускана;
Видиться: мої турки-яничари
Стали всі в пень порубані;
А видиться: мої бідниї невольники,
Коториї були у неволі,
То всі стали по волі;
Видиться: мене гетьман Кішка
На три часті ростяв,
В Чорнеє море пометав…«
То скоро теє Лях-Бутурлак зачував,
К ёму словами промовляв:
Алкане-Пашо, трапезонський княжату,
Молодий паняту!
Сей тобі сон не буде ні мало зачіпати;
Скажи мині получче бідного невольника доглядати,
З ряду до ряду сажати
По два по три, старії кайдани і новії ісправляти,
На руки, на ноги надівати;
Червоної таволги по два дубці брати,
По шиях затинати,
Кров християнськую на землю проливати!«
Скоро то сеє зачували,
Од пристані галеру далеко одпускали:
До города до Козлова,
До дівки Санджаківни на залети поспішали.
То до города Козлова прибували.
Дівка Санджаківна на встрічу вихожає,
Алкана-Пашу в город Козлов зо всім військом затягає.
Алкана-Пашу за білу руку брала,
У світлиці-камъяниці зазивала,
За білу скамью сажала,
Дорогими напитками напувала;
А військо серед ринку сажала.
То Алкан-Паша,
Тропезоньскеє княжа,
Не барзо дорогії напитки уживає,
Як до галери двох турчинів на підслухи посилає:
Шоб не мог Лях-Бутурлак Кішки Самійла одмикати,
Упоруч себе сажати!
То скоро ся тії два турчини до галери прибували,
То Кішка Самійло, гетьман запорозський
Словами промовляє:
»Ой Ляше-Бутурлаче, брате старесенький!
Колись і ти був в такій неволі, як ми тепера:
Добро нам учини,
Хоч нас старшину одомкни:
Хай би і ми у городі побували,
Панське весілля добре знали.«
Каже Лях-Бутурлак:
»Ой Кішко Самійлу, гетьмане запорозський,
Батьку козацький!
Добре ти учини:
Віру християнську під нозі підтопчи,
Хрест на собі поламни!
Аще будеш віру християнську під нозі топтати,
Будеш у нашого молодого за рідного брата пробувати!«
То скоро Кішка Самійло зачував,
Словами промовляв:
»Ой Ляше-Бутурлаче, сотнику переяславський,
Недовірку християнський!
Бодай же ти того не дождав,
Щоб я віру християнську під нозі топтав!
Хоч буду до смерти біду та неволю приймати,
А буду в землі козацькій голову християнську покладати!
Ваша віра погана,
Земля проклята!«
Скоро Лях-Бутурлак теє зачуває,
Кішку Самійла у щоку затинає.
»Ой, каже, Кішко Самійлу, гетьмане запорозський!
Будеш ти мене в вірі християнській укоряти,
Буду тебе паче всіх невольників доглядати,
Старії кайдани направляти,
Ланцюгами за-поперег втроє буду тебе брати!«
То тії два турчина теє зачували,
До Алкана-Паші прибували:
»Алкане-Пашо, трапезонське княжя!
Безпечно гуляй!
Доброго і вірного клюшника маєш:
Кішку Самійла в щоку затинає,
В турецьку віру ввертає!«
То Алкан-Паша,
Трапезонськеє княжя,
Великую радость мало:
Пополам дорогії напитки розділяло,
Половину на галеру одсилало,
Половину з дівкою Санджаківною уживало.
Став Лях-Бутурлак дорогії напитки пити-підпивати;
Стали умисли козацьку голову клюшника розбивати:
»Господи! єсть у мене що і спити і сходити,
Тільки ні-з-ким об вірі християнській розговорити…«
До Кішки Самійла прибуває,
Поруч себе сажає,
Дорогого напитка метає,
По два по три кубки в руки наливає.
То Кішка Самійло по два по три кубки в руки брав:
То в рукава, то в пазуху, скрізь хусту третю до долу пускав.
Лях-Бутурлак по єдиному випивав:
То так напився,
Що з ніг звалився.
То Кішка Самійло та угадав:
Ляха-Бутурлака до ліжка вмісто дитяти спати клав;
Сам восімдесят-чотирі ключі з під голов виймав,
На пъяти чоловік по ключу давав:
»Козаки панове! добре майте,
Один другого одмикайте,
Кайдани із ніг, із рук не кидайте,
Полуночної години дожидайте!«
Тоді козаки один другого одмикали;
Кайдани із рук, із ніг не кидали,
Полуночної години дожидали.
А Кішка Самійло чогось догадав,
За бідного невольника ланцюгами втроє себе приняв;
Полуночної години дожидав.
Стала полуночная година наступати,
Став Алкан-Паша с військом до галери прибувати.
То до галери прибував,
Словами промовляв:
»Ви, турки-яничари, по-маленьку ячіте,
Моёго вірного клюшника не збудіте!
Сами ж добре поміж рядами прохожайте,
Всякого чоловіка осмотряйте!
Бо тепер він підгуляв,
Щоб кому пільги не дав…«
То турки-яничари свічі у руки брали,
Поміж рядів прохожали,
Всякого чоловіка осмотряли…
Бог поміг: за замок руками не приймали!
»Алкане-Пашо, безпечно почивай!
Доброго і вірного клюшника маєш:
Він бідного невольника з ряду до ряду посажав
По три по два, старії кайдани посправляв;
А Кішку Самійла ланцюгами у троє приняв«.
Тоді турки-яничари у галеру вхожали,
Безпечно спати лягали;
А которії хмельні бували, на сон знемогали,
Коло пристані Козловської спати полягали.
Тогді Кішка Самійло полуночної години дождав:
Сам між козаків устав;
Кайдани із рук, із ніг у Чорне море пороняв;
У галеру вхожає, козаків пробужає,
Шаблі булатнії на вибір вибірає,
До козаків промовляє:
»Ви панове, молодці, кайданами не стучіте,
Ясини не учиніте,
Ні которого турчина в галері не збудіте!…«
То козаки добре зачували:
Сами з себе кайдани скидали,
У Чорне море кидали,
Ні одного турчина не збудили.
Тогді Кішка Самійло до козаків промовляє:
»Ви, козаки молодці! добре, браття, майте!
Од города Козлова забігайте,
Турків-яничарів в пень рубайте,
Которих живцем у Чорнеє море бросайте!«
Тогді козаки од города Козлова забігали,
Турків-яничар в пень рубали,
Котрих живих у Чорнеє море бросали.
А Кішка Самійло Алкана-пашу із ліжка взяв,
На три часті ростяв,
У Чорнеє море побросав,
До козаків промовляв:
»Панове-молодці! добре дбайте,
Всіх у Чорнеє море бросайте,
Тільки Ляха-Бутурлака не рубайте,
Меж військом, для порядку, за яризу військового зоставляйте!«
Тогді козаки добре мали:
Всіх турків у Чорнеє море пометали,
Тільки Ляха-Бутурлака не зрубали, —
Между військом, для порядку, за яризу військового зоставляли.
Тоді галеру од пристані одпускали,
Сами Чорним морем далеко гуляли.
Та ще у неділю, барзо рано-пораненьку
Не сива зозуля закувала,
Як дівка Санджаківна коло пристані похожала,
Та білі руки ламала, словами промовляла:
»Алкане-Пашо, трапезоньськеє княжату,
Нащо ти на мене такеє великеє пересердіє маєш,
Що од мене сёгодня барзо рано виїжжаєш?
Когда би була од матері
Сорома і наруги приняла,
З тобою хоч єдину ніч переночувала!«
Скоро ся теє промовляли,
Галеру од пристані одпускали,
Сами Чорним морем далеко гуляли.
А ще у неділеньку,
У полуденну годиноньку,
Лях-Бутурлак од сна пробуждає,
По галері поглядає, що нієдиного турчина на галері немає.
Тоді Лях-Бутурлак із ліжка вставає,
До Кішки Самійла прибуває, у ноги впадає:
»Ой Кішко Самійлу, гетьмане запорозський,
Батько козацький!
Не будь же ти на мене,
Як я був на станці віка моёго на тебе!
Бог тобі допоміг неприятеля побідити,
Та не умітимеш у землю християнську входити!
Добре ти учини:
Половину козаків у окови до опачин посади,
А половину у турецькеє дорогеє плаття наряди;
Бо ще будемо от города Козлова до города Цареграда гуляти,
Будуть із города Цареграда дванадцять галер вибігати,
Будуть Алкана-Пашу з дівкою Санджаківною
По залетах поздравляти:
То як будеш отвіт давати?…«
Як Лях-Бутурлак научив,
Так Кішка Самійло, гетьман запорозський, учинив:
Половину козаків до опачин у окови посадив,
А половину у турецькеє дорогеє плаття нарядив.
Стали од города Козлова до города Цареграда гуляти,
Стали із Цареграда дванадцять галер вибігати,
І галеру із гармати торкати,
Стали Алкана-Пашу з дівкою Санджаківною
По залетах поздравляти.
То Лях-Бутурлак чогось догадав:
Сам на чердак виступав,
Турецьким біленьким завивалом махав;
Раз-то мовить по-грецькі,
У друге по-турецькі;
Каже: »ви турки-яничари, по-маленьку, браття, ячіте.
Од галери одверніте;
Бо тепера він підгуляв, на упокої почиває,
На похмілля знемогає,
До вас не встане, голови не зведе.
Казав: як буду назад гуляти,
То не буду вашої милости по вік забувати!«
Тогді турки-яничари од галери одвертали,
До города Цареграда убігали:
Із дванадцяти штук гармат гремали,
Яссу воздавали.
Тогді козаки собі добре дбали:
Сім штук гармат собі арештовали,
Яссу воздавали,
На Лиман-ріку іспадали,
К Дніпру-Славуті низенько укланяли:
»Хвалим тя, Господи, і благодарим!
Були пятдесят-чотирі годи у неволі,
А тепера чи не дасть нам Бог хоть час по волі!«
А у Тендрові острові Семен Скалозуб
З військом на заставі стояв,
Та на тую галеру поглядав,
До козаків словами промовляв:
»Козаки, панове-молодці! що ся галера чи блудить,
Чи світом нудить,
Чи много люду царського має,
Чи за великою добичою ганяє?
То ви добре майте:
По дві штук гармат набірайте,
Тую галеру з грозної гармати привітайте,
Гостинця їй дайте!«
Тогді промовляли:
»Семене Скалозубе, гетьмане запорозський,
Батьку козацький!
Десь ти сам боїшся
І нас козаків страшишся:
Єсть ся галера не блудить,
Ні світом нудить,
Ні много люду царського має,
Ні за великою добичою ганяє:
Се, може, є давній, бідний невольник із неволі утікає…«
— »Ви віри не доймайте,
Хоч по дві гармати набірайте:
Тую галеру із грізної гармати привітайте,
Гостинця їй дайте:
Як турки-яничари, то у пень рубайте,
А як бідний невольник, то помочі дайте!
Тогді козаки, як діти, не гаразд починали,
По дві штуки гармат набірали:
Тую галеру із грозної гармати привітали,
Три дошки у судні вибивали,
Води Дніпровської напускали…
Тогді Кішка Самійло, гетьман запорозський,
Чогось одгадав:
Сам на чердак виступав,
Червонії, хрещатії давнії корогви із кишені винімав,
Роспустив,
До води похилив,
Сам низенько уклонив:
»Козаки, панове молодці! ся галера не блудить,
Ні світом нудить,
Ні много люду царського має,
Ні за великою добичою ганяє:
Се єсть давній бідний невольник
Кішка Самійло із неволі утікає;
Були пятдесят-чотирі годи у неволі,
Тепер чи не дасть Бог хоч час на волі.«
Тогді козаки у каюки скакали,
Тую галеру за малёвані облавки брали,
Та на пристань стягали;
Од дуба до дуба
На Семена Скалозуба
Паёвали;
Тую галеру та на пристань стягали.
Тогді: златосинії кіндяки — на козаки,
Златоглави — на отамани,
Турецькую білую габу — на козаки на біляки;
А галеру на пожар спускали,
А срібло, злато — на три часті паёвали:
Первую часть брали, на церкви накладали:
На святого Межигорського Спаса,
На Трехтемировський монастир,
На святую Січовую Покров давали, —
Которі давнім козацьким скарбом будували,
Щоб за їх, вставаючи і лягаючи,
Милосердого Бога благали.
А другую часть по-між собою паёвали;
А третюю часть брали,
Очерегами сідали,
Пили та гуляли,
Із семипъядних пищаль гремали,
Кішку Самійла поздоровляли:
»Здоров, кажуть, здоров, Кішко Самійлу,
Гетьмане запорозський!
Не загинув єси у неволі,
Не загинеш і з нами козаками по волі!«
Правда, панове, полягла
Кішки Самійла голова,
В Києві — Каневі манастирі…
Слава не вмре, не поляже!
Буде слава славна:
Поміж козаками,
Поміж друззями,
Поміж рицарями,
Поміж добрими молодцями.
Утверди, Боже, люду царського,
Народу християнського,
Війська Запорозського,
Донського,
З усією чернью Дніпровою,
Низовою,
На многая літа
До конця віка!
|
