Поклоняється бідний невольник
Із землі турецької, із віри бусурманської
У города християнськії, — до отця, до матусі.
Що не можеть він їм поклонитися, —
Тілько поклоняється голубонькам сивеньким:
»Ой ти, голубонько сивенька!
Ти далеко літаєш, ти далеко буваєш;
Полени ти в города християнськії,
До отця моёго, до матусі.
Сядь, пади на подвіръї отцевськім,
Жалібненько загуди:
Об моєї пригоді козацької припомъяни.
Нехай отець і матуся
Мою пригоду козацькую знають,
Статки, маєтки збувають,
Великі скарби собирають, —
Головоньку козацькую із тяжкої неволі визволяють!
Бо як стане Чорнеє море согравати,
То не знатиме отець либонь матір
У которої каторзі шукати:
Чи у пристані Козловської,
Чи у городі Царьграді на базарі.
Будуть ушкали, турки-яничари набігати,
За Червоное море у Арабську землю запродати,
Будуть за них срібло, злато, нелічачи,
Сукна дорогі поставами, не мірячи,
За них брати.
Тогді далася бідному невольнику
Тяжкая неволя добре знати:
Кайдани руки-ноги позъїдали,
Сирая сириця до жовтої кості
Тіло козацькеє проїдала«.
То біднії невольники, на кров, на тіло поглядали,
Об вірі християнській гадали,
Землю турецьку, віру бусурманську проклинали:
»Ти земле турецькая, віро бусурманськая,
Ти єсь наполнена сріблом, златом,
З дорогими напитками;
Тілько ж бідному невольнику на світі невільно,
Що бідний невольник у тебе пробуваєть,
Празника Рожества, будь ли Воскресення не знаєть.
Все у неволі проклятої, на каторзі турецької
На Чорнім морі пробувають,
Землю турецькую, віру бусурманськую проклинають:
»Ти земле турецька бусурманська,
Ти розлуко християнська!
Уже бо ти розлучила не єдиного за сім літ войною:
Мужа з жоною, брата з сестрою,
Діток маленьких з отцем і маткою.
Визволь, Боже, бідного невольника
На Свято-Руський берег,
На край веселий, меж народ хрещений!«…
|
