Півень хвалько

Півень хвалько
Б. Чигринець
Державне видавництво України, 1927

„Кури, кури та курчата!
Клюйте просо і пшоно!
Тут зернятко не одно.
Вже з шуліки
й гороб'ята
Насміялися давно.
Курожер бо той шуліка
Через кулю чоловіка
Став зовсім тепер каліка
Не лякайтесь хижака!“

— Дзвінко півень кукуріка
І увесь свій рід склика.
І курчата тут і кури
Всі летять до крикуна,
До величної фігури
Там, над купою зерна.
Хвіст розкішний і борідка
Гребінець — червона мітка
От красун! А голосок!
Чули в ранішній часок?

Він і клюне й погляда,
Чи не жде яка біда
Всю компанію двірську
Щоб тоді — „кукуріку“!

Кури ж знай собі клюють
І курчаточкам дають:
„Їжте, діточки малі,
Ці зернятка на землі!“

Ті жовтенькі і собі
Пискотять, клюють в юрбі,
Бо щоденний свій обід
Любить курячий весь рід.
Краще іграшок для них
Купа зерен просяних.

„Ко-ко-ко“ та „ко-ко-ко!“
А кошлатий той Бровко
Згорда гляне й позіхне:
„Не обходить то мене“!
Він обідає в свій час,
Не пшоно його припас.
Так мина за миттю мить,
Раптом буря ось шумить.
То ж то буря не проста,
То шуліка наліта!

Він піднявся гей високо.
Він розкрив широко око,
Мов клекоче: „Кру-лю-лю!
Хіть мене знов охопила,
Знов мої зміцніли крила,
Все поїм я, що люблю!“

Дужим махом,
Паном-птахом
На малих пташок летить
Вкоротить малого віку. —
„Кукуріку. Кукуріку“.
Півень зляканий кричить.

Півень кинувся до тину,
Притулив до тину спину
І борідкою трясе.
Знать змагання тут нерівне!
Кури врозтіч. Півне, півне!
Що поробиш? Марне все!

Та одна відважна мати
Не дала себе злякати —
Закрива курча своє,
А про себе й не гадає.
А шуліка нападає,
Ось з гори на неї б'є.
Півне, ти хвалько горлатий!
Зодягай шолом і лати,
Як боєць на герць іди!
Ти ж підвів їх, ти прикликав,
Переможно кукурікав,
Так рятуй же від біди!

Мимо сіл, мимо хат
Йшов червоний салдат,
Простував у свою
батьківщину.
І рушницю він мав,
І в шляху не дрімав,
Все ішов він, не знаючи
спину.

Де путь війська була,
Скрізь там слава гула,
Там гриміли про славу
гармати,
А тепер — тихо йде,
До домівки, де жде
Сина славного рідная
мати.

Порівнявся з двором,
Де шулічин погром.
І побачив зненацька шуліку,
Вмить з рушниці пальнув.
Не черкнув, не різнув, —
В серце влучив пташину ту дику.

В серце куля одна —
І лежить вже вона,
І вже в небо вона не знесеться,
А курчатко живе,
І життя знов пливе.
А той півень і досі трясеться.

Державний науково-методологічний комітет
Наркомосвіти УСРР до вжитку в дошкільних
установах Соцвиху дозволив

Укрголовліт №3222 1927
ЗАМ. 754. ТИР. 10000

Перша Друкарня
Державного видавництва України
імені Г. І. Петровського

[89179-93]

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.

Робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1929 року.
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Україні, де авторське право діє протягом життя автора плюс 70 років.
Автор помер у 1937 році, тому ця робота є в суспільному надбанні в тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути в суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.