Під колесами історії/Нова карта

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Нова карта.

Післязавтра буде якраз три роки, як підписане було перемирря на Заході, між переможною антантою й Америкою з одного, та знеможеною Німеччиною з другого боку. Найбільша історична війна була в головнім рішена; все те, що сталося кілька днів раніше на Півдні, і те, що діялося на Сході — було тілько побічними чи додатковими явищами. І доля України була рішена в тім самім моменті, коли нам прийшлося самим подбати про себе. Та на цьому місці не про це хочемо вести розмову, а про нову Европу, під яку покладено основи в 1918. р.

Перемирря було заключене під окликом Vae victis! Горе побідженим! Ці, які вірили були у гучні фрази про самоозначення, охорону малих народів і т. ин. були збентежені, одначе вірили ще, що мирові трактати будуть пронизані иншим духом. Згодом… згодом появилися й вони і мали напис: Vae, vae victis! І знов були оптимісти, які надіялися, що дійсність буде краща від форми, що нова політична система, сконструована в парижських і инших кабінетах, занадто абсурдна, щоб могла перетревати стілько часу — спільно схне чорнило безчисленних підписів на мирових трактатах-диктатах. Картоґрафічні інститути не знали довший час, чи стоїть випускати у світ мапи з новими політичними границями по ріжним пунктам земного шару, чи може краще підождати.

Тимчасом минув рік, минув другий і третій. І сьогодні всі, оптимісти й песимісти, переможці і побиті, народи з міцною і слабою валютою, співають в один голос: Vae, vae, vae victis! Сьогодні видко ясно, що все те, що приготовано в Парижі і Лондоні з 1914. р. (в тому числі і розбір Росії й України 1917. р.) і що дякуючи перемозі проведено в життя 1918—1921, — не химери, а тверда, немилосерда дійсність. Що вкінці вийде з усіх фінансових, господарських, індемнізаційних і репераційних постанов ріжних мирових трактатів, ухвал, ультиматів і т. ин. — святий знає; як і те, куди скотиться старий і гордий культурний віз Европи? Одно сьогодні прибрало тривкішу форму (очевидно у відноснім історичнім розумінню), а це нова політична карта Европи.

Після трьохлітнього досвіду, треба признати цю дійсність, хоч і як воно нам болюче. Сьогоднішні границі европейських держав скріпилися вже настілько, що мають вигляди удержатися якийсь час. Який саме? Га, тут трудно бути пророком, та обережність велить допускати можливість віку й одного покоління. Консервуватимуть їх усякі обставини: фінансово-економічна руїна побитих, зиски і привілеї переможців; сіть нових союзів для обопільної підмоги, вкінці сам факт стояння і розвитку одних та лежання й обезсилення других. І дивлячися взад на останні три роки і розглядаючи критично події, зітхнеш: Господи, як то легко було Українцям 1918. р. зберегти власну державність і як злочинно-легкодушно дали вони себе взяти під колеса безпощадної історії!

Та й не про це сьогодні пора говорити. Нам бажалося тілько з нагоди річного дня такого переломового і рішаючого факту як перемирря 1918. року, закликати земляків до цього, щоб вони збувалися останків політичного романтизму, наївної віри в чудеса і спасення з чиєїсь там ласки; щоб вони оціняли події, обставини, сили і майбутні можливости не по власним симпатіям і бажанням, а по реальній дійсности та до цеї останньої приноровляли свої орґанізаційні заходи, свої практичні проґрами, свою орґанічну творчу працю. Пора оперетових повстань, дітвацьких заговорів, „дипломатичних“ самодурств минули. Настав час, щоб насталити ум, зціпити зуби, засукати рукави і станути до позитивної праці, щоб націю виховати, зорґанізувати і збогатити, заки вибє нова година всенароднього діла! Зачинаємо нову сторінку української історії — історію Нової України.

9. XI. 1921.