Під колесами історії/Севрський трактат про границі

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Севрський трактат про границі.
(10. VIII. 1920.)
І.

Останніми часами піднявся в Польщі деякий шум ізза „севрського трактату“, чи радше в приводу віддання цього акту Союзові Народів задля формального зареєстрування. Заступники польського уряду і громадянства заявляли при цій нагоді, що Польща не підписала, не підпише і не признає дійсним цього трактату, тілько навпаки підійме заходи, щоб зробити його неправним. Причина: у севрському акті означається Східна Галичина як окрема міжнародноправна одиниця. Не входячи в питання, чи і як успіє польська дипломатія не допустити до цеї реґістрації, себ-то уневажнити одну з мирових умов, бажаємо пояснити нашим читачам характер, зміст та історичне значіння цього трактату.

Поперед усього, не можна переплутувати оспорюваного Польщею акту із мировим трактатом, заключеним того самого дня (10. VIII. 1920), у тому самому місці, між антантою й її союзниками з одного боку та Туреччиною з другого боку, — трактатом, який досі не мав щастя бути не то зареєстрованим, а навіть ратифікованим, хоч усі інтересовані в ньому підписали його. При нагоді підписання цього мирового трактату т. зв. „головні союзні і заприязнені держави“ (Америка, В. Британія, Франція, Італія і Японія) подали присутнім у Севрі делєґатам Польщі, Румунії, Югославії і Чехословаччини до підпису окремий „трактат про границі“ між цими чотирма державами. Потреба такого окремого акту про границі лежала головно в цьому, що раніші мирові трактати, сен-жерменський із Австрією і 2-ий версайський (тріянонський) із Угорщиною, не подавали докладних границь нових і перебудованих держав (тоді чимало територіяльних питань було ще не вирішених).

Та частина цього 2-ого севрського трактату, яка доторкає Галичини, виглядає ось як:

Трактат про границі,
підписаний у Севрі 10. серпня 1920.

„Зогляду на те що Американські Злучені Держави, Бритійська Імперія, Франція, Італія, Японія — головні союзні і заприязнені держави, Польща, Румунія, сербо-хорвато-словенська держава і чехо-словацька держава, бажають забезпечити суверенність Польщі, Румунії, сербо-хорвато-словенської держави і чехо-словацької держави над територіями, які кожній із них були признані, — підписані, обмінявшися своїми повновластями і признавши їх дійсними, умовили ось які постанови:

Арт. 1. Застерігаючи силу окремим приписам у трактатах, додаткових умовах і рішеннях, зроблених задля упорядкування оцих справ, високі контрактові сторони признають суверенність Польщі над територіями колишньої австро-угорської монархії, положеними на північ від ось якої лінії: Почавши з пункту … [тут означена чесько-польська межа між ріками Одрою і Попрадом] … звідси, в загальному напрямі на схід-північ-схід і до пункту, на колишній границі між Галичиною і Угорщиною, положеного близько верха 487 на шляху з Чорштина у Стару Вес: — границя описана у рішенню з дати Париж, 28. липня 1920. року; звідси, у східнім напрямі, опісля у східно-південно-східнім, і до пункту, положеного біля 2 кілометри на південь від верха 1335 (Галич), де вона зустрічає адміністративну межу ліського повіту на заході і турчанського на сході: колишня границя між Галичиною й Угорщиною. Це пункт спільний трьом границям: Польщі, Чехо-Словаччини і Сх. Галичини.

Арт. 2. Застерігаючи правосильність окремим приписам… [як в арт. 1] … високі контрактові сторони признають суверенність чехо-словацької держави над просторами відмежованими границями передбаченими зараз же низше: … [тут означені межі: з державами: 1. з Німеччиною. 2. з Австрією, 3. з Угорщиною, 4. з Румунією] ..... 5. Із Східною Галичиною така лінія: Від пункту 1655 означеного вище, в напрямі західнім, північно-західнім і до зустрічі з адміністративною межею повітів ліського і турчанського, приблизно два кілометри на південь від пункту 1335 (Галич): — колишня границя між Галичиною й Угорщиною. 6. Із Польщею межа описана в арт. 1 цього трактату і в арт. 83 мирового трактату заключеного з Німеччиною 28. серпня 1919. р.

Арт. 3. Застерігаючи… [як. в арт. 1] … суверенність Румунії над просторами відмежованими ось якими границями:… [тут означені межі з державами: 1. з Чехословаччиною, 2. Угорщиною, 3. Югославією, 4. Болгарією, 5. Україною, не називаючи останньої] ..... Із Східною Галичиною ось така лінія: Від пункту спільного колишнім межам Бесарабії і Буковини на головному руслі Дністра і до пункту положеного біля 2 кілометри понизше Заліщик: — головне русло Дністра у гору: звідси, в напрямі південно-західнім і до місця стрічі адміністративної галицько-буковинської границі з повітовою городенсько-снятинською межею, біля 11 кілометрів на південний схід від Городенки: — лінія, яка має бути означена на місці переходячи верхи: 317, 312 і 239: звідси, у південно-західний бік і до пункту стрічі з колишньою угорсько-галицькою границею: — давня адміністративна межа між Галичиною і Буковиною: звідси у північно-західному напрямі і до пункту 1655 у Карпатах, спільного сточища трьох рік: Тиси, Вашови і Черемоша: — раніша границя між Угорщиною й Галичиною. Пункт 1655 спільний трьом межам: Румунії, Галичини і Чехословаччини.“

II.

З поданих у горі виписок бачимо, що ця севрська умова робить наперед ріжницю між Польщею й останніми трьома державами: коли ці мають визнані суверенности у повних межах з усіх боків, то при Польщі мова тілько про суверенність над одною частиною колишньої австро-угорської території, положеною на північ від означеної лінії, себ-то над частинами б. австрійського Шлеська, б. угорської Орави, б. угорського Спишу, над цілою колишньою Західною Галичиною і частиною колишньої Східної Галичини по верх Галич (1335) у Карпатах. Про всі инші польські землі і їх межі тут нема мови; навіть не поновлена тут раніше визнана західна межа з Німеччиною, означена й визнана (окрім просторів, де мало бути народне голосування) ще рік тому назад у версайськім мирі. В таких обставинах, очевидно, не подана тут і межа між Польщею і Східною Галичиною, тілько один-однісенький її крайній пункт у горах.[1]

Яка причина цьому, що севрський акт означає тілько маленьку частину державної межі Польщі? В дійсности держави антанти хотіли цим разом означити всю територію, над якою Польща малаб право суверенности, одначе не в межах польських націоналістичних амбіцій. Маючи силою версайського трактату право визначити Польщі всі її межі, вони бажали, щоб Польща не переступала на сході тої лінії, яка — на території б. російської імперії — була їй визначена (провізорично) Найвищою Радою 8. грудня 1919., а на просторі б. Австрії звісним проектом статута для Сх. Галичини з 20. падолиста 1919. та яка була піднята наново Найвищою Радою на конференції у Спа 10. липня 1920. і з того часу пішла в курс під назвою „Керзонової лінії“.

До того часу Польща не хотіла задовольнитися цею межею, яка признавала їй не тілько всю польську етноґрафічну територію, але й поважні простори, залюднені Литовцями, Білорусами й Українцями (Холмщина і галицьке Посяння з Лемківщиною), і задумала сама здобути собі східну границю у війні з Росією. Та звісний похід на Київ перемінився скоро в катастрофу большевицького наїзду і поставив всю польську державність над берегом пропасти. Тоді польський уряд благав антанту спасти її в цій скрутній годині: його делєґація у Спа підписала звісну заяву з 10. липня 1920, в якій приймається принципіяльно „Керзонова лінія“, в заміну за інтервенцію і поміч проти большевиків.

Відповідний проєкт трактату, спільного з Чехією, Югославією й Румунією, був виготовлений ще в осени 1919. р., та через опозицію Польщі, вчасти й Румунії, і через завішення галицької справи, він спочивав без підписів. Тепер же держави антанти, боячися дальших політичних авантюр польського уряду на сході, хотіли закріпити польські границі тим приготованим раніше міжнароднім актом. Про долю Галичини мала вирішити загальна европейська конференція, при участи українських заступників.

Цей момент — то одночасно вершок дипломатичних успіхів української Галичини. Говоримо виразно „дипломатичних“ успіхів, бо політично справа Західної України була вже страчена рік тому назад, скоро після погрому галицької армії і в тісній залежности від нього. Не входячи в питання, чи цей дипломатичний успіх можна було галицьким керманичам закріпити або й поширити, пригадуємо, що ситуація обернулася дуже скоро проти них. Большевики відкинули посередництво антанти і проект лондонської конференції, обіцяючи Польщі далеко більше, ніж давала їм „Керзонова лінія“; натомість Поляки, при французькій підмозі, погромили червону армію на Вислі і знов почали марити про далеко посунені східні „креси“.

В так перемінених обставинах польський уряд заявив, що не може приняти східної межі по спаському припису і що раніша згода була умовна і втратила обовязкову силу. Наслідком цього артикул про польські границі зредаґовано так, як наші читачі вже знають, одначе Польща відмовилася підписати й його, дарма що він передбачує можливість змін у користь Польщі і що зовсім не передрішає політичного статута „Східної Галичини“, стверджуючи лише той правний стан, який був з 25. червня 1919. і на який Польща дала було свою згоду. З огляду на цю опозицію Польщі, севрський акт про границі не зладжений в одному спільному примірнику, а окремо для Чехії, для Румунії і для Югославії, яких заступники підписали трактат; при означенні чеської і румунської меж знайшла своє місце і „Східна Галичина“. Натомість українська Буковина, окрім маленького відтинка, призначена тут дефінітивно Румунії (в дійсности це сталося було ще в м. березні 1920. р.).

Пізніші події, рижський мир, який дуже щедро обдарував Польщу українськими землями, між ними й Галичиною, до якої большевики не мали жадного права, та низка нових політичних успіхів Польщі могла тілько зміцнити неприхильне становище цеї останньої до севрського трактату. Та з огляду на інтерес инших держав годі було ждати, поки Польща надумається инакше, й акт переслано, кажуть, без польських підписів у Женеву для зареєстрування Союзом Народів. Польща заповідає заходи в напрямі уневажнення цього акту. Колиб усі Японці і Китайці у Раді Союза Народів руководилися тілько правними мотивами, то польський протест, принаймні в сучасних умовах, зоставсяб без успіху; та коли політичні огляди візьмуть гору, то хто знає…

Із другого боку годі замикати очи на куріозну ситуацію, яка витворилась би після можливого зареєстрування трактату проти волі Польщі. Що для цеї останньої акт і після цього не мав би жадної обовязкової правної сили, це само собою розуміється; вонаж його не підписала і не ратифікувала; що більше, вона доси не ратифікувала підписаного ще 1919. р. мирового трактату з Австрією (у Сен-жермен), який є передумовою правосильности севрського акту. В таких обставинах галицька справа пересунулася назад із міжнародно-правного поля на чисто-політичне і практична розвязка її залежить уже не тілько від антанти, а й від сусідніх інтересованих держав, Чехословаччини і Румунії: будуть вони держатися букви севрського трактату, чи підуть слідом сов. Росії у Ризі?

Дуже можливо, що цей конфлікт прискорить перегляд дотеперішніх постанов антанти у галицькій справі й остаточне вирішення долі галицьких Українців.

1. II. 1922.

Примітки[ред.]

  1. При цьому слід зазначити, що „Східна Галичина“ севрського акту не покривається з землею тієїж самої назви в австрійських часах, коли крайній пункт між Західною і Східною Галичиною лежав 70 кілометрів далі на заході, коло дуклянського переходу. Ця нова Сх. Галичина одначе, до того часу, не була означена жадним міжнароднім правним актом, тілько взята з проекту статута для галицьких Українців із 1919. р.
Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах.


  • Робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1924 року.
  • Автор помер у 1930 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє на протязі життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.