Під парусом на дубі/Розділ Д
| ◀ Розділ Г | Під парусом на дубі Розділ Д |
|
Знову човником нас підвезено до високої іржавобурої посудини. Була ясна година, але зиб з учорашнього шторму кидав нас коло борту, як цуценят у кошівці — якось ми поскидали речі нагору і, вибравшись з допомогою матроса на чардак, почали обдивлятися „пароплав“.
Місця на чардакові було предосить. Капітан, механік і два матроси — такий був екіпаж. Товстий кооперативний ділець з портфелем — такий був пасажир, та ще нас двоє. Ми тинялися, виглядаючи найкращого місця. Механік нагрівав дизельний запалювач паяльною лямпою — кругла куля запалювача палала, як сонце, в півтемряві „машинового відділу“. Зибом сильно гойдало „пароплав“. Носового коливання він не мав, бо був дуже довгий, за те тим краще кидало його з боку на бік.
Нарешті задвигтів дизель, витравлено здоровезний прямий якір і ми взяли курс на вест-вест-зюд. Праворуч від нас знову заясніла Кінбурнська коса, а далі праворуч прови видко було яскраву глину Очаківського берега.
Учора добрий був шторм — саме була з півночі тремонтана і гойдало зибом якнайкраще. І саме гойдало з правого боку наліво. Але поки нас захищала Кінбурнська коса, можна було терпіти. Ми балакали, їли хліб, мріяли про солодке — юшка з бичків, варена риба і каша з риб'ячою печінкою викликають в організмові солодку тугу за цукерками. У капітанській каюті з'явилися оселедці і таємнича пляшка з еліксиром сатани, називана в цьому районі малого рибальства — „пульман“. Ми взяли участь у закусці, і коли скінчилась Кінбурнська коса і зиб узявся просто перекидати посуду з боку на бік, де в кого з нас почалася морська хвороба.
Морська хвороба, підтримана горілкою, тягне чоловіка стати коло борту і дивитися в море. Одна за одною перекочуються хвилі зибу під одчайним поглядом хворого і в свою чергу посилюють тяжку недугу. Хворий вирішує віддати в жертву морю все, що є в нього — в шлункові. І віддає.
Але море, сприйнявши жертву вечірню, не вгамовується і чимраз нудніше перекочує хвилі під одчайними очима хворого. Доводиться жертвувати ще й жовчю і всякими іншими секреціями, ексудаціями й експургаціями організму. Коли хворий почуває, що вже нема для чого жити на світі, бо він віддав усе, що йому було миле, він постановляє умерти і засипає на найближчому місці чардаку, де розіллято нафту і мазут.
Я не дуже сильний на морську хворобу, і на всяк випадок видобув з речей рушницю і почав стріляти норців. Таким способом можна забути про зиб і піддурити морську хворобу.
Коли я забив першого норця, серед екіпажу „пароплава“ почалося заворушення. Справа не дійшла до заколоту, що мусив би скінчитися в згоді з піратськими романами, висадкою капітана на пустельний острів Тендру разом з штурманом, корабельним логом і трьома підмоклими сухарями. Але звучали сміливі голоси, обстоюючи пропозицію спинити пароплав і підібрати забитого норця, щоб зварити кашу. Довелося мені встряти в суперечку і доказувати, що норцеве м'ясо не дуже смачне — нам хотілося добитися до Одеси сьогодні ж уночі, а не крейсерувати в затоці два дні, полюючи норців.
Помалу ми почали звикати до зибу. Можна було ходити чардаком, схопившись за голову обома руками, щоб не ударитися об рубку скронею. Можна було балакати з капітаном, утопляючи очі в гудзики, на його бортові, щоб не втопити душу в зибкій безодні за бортом.
Уже сів вечір, і перед нами замигтіли вогні Одеського порту. Зиб чимраз більшав у міру того, як ми звикали до нього — аджеж хвилю гнало від Кута, з півночі, і чим далі ми випливали в море, тим вищі виростали вали.
Вогні вогкішали, яснішали і мерехтіли чимраз ближче — спасенні вогні Одеси, де можна було солодкого випити чаю і виспатись солодко через усю ніч, аж глибоко в завтрашній день. Коли настала ніч, коли на вантах загорілися червоний і зелений ліхтарі, коли вогні були вже зовсім недалеко, коли вже геть уривався терпець переносити зиб, завмер двигіт дизеля, пароплав ліниво просунувся ще на скілька десятків ярдів і став.
Тільки той, що спинився серед моря в зиб, знає, як може його гойдати. Тайфун — це іграшка проти мертвого зибу, коли пароплав не йде, а гойдається як цурка на хвилі. Не вистачило нафти. Капітан не був певний, що ми сьогодні діб'ємось до Одеси. Можливо, що завтра, коли спаде зиб, можна буде відрядити до порту шлюпку, і коли пощастить одразу за два–три дні добути досить нафти, то не виключено можливість, що ми після того невдовзі допливемо до Одеси.
Я дуже пожалкував, що не вірю в бога. Тут саме до речі було б молитись, щоб сталося чудо, щоб не чекати до завтра, щоб не чекати два–три дні, поки „буде не виключено можливість“, щоб ми допливемо до Одеси, молитись, щоб на „пароплаві“ був чай з цукром, а головне — щоб хоч трохи менше гойдало.Та виявилося, що чудо може статись, коли того схотять люди. Механік поліз у трюм особисто, і позливавши недопитки з нафтових бідонів, утворив рятувальний фонд. Цей фонд пущено в резервуар, і пароплав уночі доплив до Одеси.
Одеса-порт. Це ще не Одеса-місто. Треба лізти вгору. По дорозі ми з Сашком надибали якийсь нічний рундучок і купили по кіло цукерок так, що коли ми знайшли нарешті вільну кімнату в готелі, то обидва вже були хворі на шлунок. Так морська хвороба замінилася на сухопутну недугу.
Уранці ми побачили Одесу. Вона архітектурно була як дешевий кондиторський торт, над усяку міру оздоблений горохом з капустою. Така стара купецька, буржуазно-жантильомна Одеса, яку старі ж одесити вважають за найкраще місто на всій земній кулі після Парижу. Але над цією парикмахерською розкішшю, над цими одеколонними фронтонами, над цими бріоліновими мезонінани, над цими шоколядними будинками уже домінують суворі, величні і прості будови радянського сторіччя.
Я перекинув у голові свої враження від подорожі в райони малого рибальства навколо Лиману. Плян не довиконано, керівництво недостатнє, добитися до районів трудно і цим користуються опортуністичні прошарки в Рибтрестові. Але парості рибальського ентузіязму видно навіть у такій людській отаві, як деякі діди, не кажучи вже про газетярську молодь, що дні і ночі працює, вирівнюючи лінію лову.
У кіоскові на вулиці Лясаля я купив газету „Известия Центрального Исполнительного Комитета Союза ССР и Всероссийского Центрального Исполнительного Комитета Советов“ і вирізав з неї таку замітку:
За I пятидневку
625,4 тыс. центн.
За II пятидневку
556,3 тыс. центн.
13 мая.
- Из пятидневки в пятидневку рыболовные районы значительно не довыполняют план путины. Недостатки не исправляются на ходу, а консервируются. Правление Союзрыбы, например, 24 апреля дало Мурманску задание на май в 455 тыс. центн., а через шесть дней увеличило эту цифру до 600 тыс. центн. Вряд ли такое „планирование“ свидетельствует о достаточно твердом и продуманном руководстве Союзрыбы.
- Местные тресты по части недостатков идут иногда впереди Союзрыбы. Из Мурманска сообщают, что трест работает плохо, аппарат его неимоверно разбух: на 4.000 рабочих приходится 800 служащих, из последних до 25 процентов из бывших белых офицеров, лишенцев, людей, тормозящих выполнение плана путины.
- Мурманский рыбаксоюз в разгар путины оказывается близким к развалу и, разваливаясь сам, тянет вместе с собой и райрыбакколхозсоюзы и срывает путину в рыбацких колхозах. А „мобилизовавшаяся“ (на бумаге) мурманская парторганизация проходит мимо этого явно правоопортунистического руководства в местной системе рыбаксоюза.
- Администрация Рубасской группы промыслов (Дагестан) вывесила объявление „Краденная рыба не отбирается, похитители штрафуются согласно таксы“. Таким образом, администрация промыслов поощряет растаскивание рыбы и покровительствует спекуляции.
- Наконец, низовка до сих пор в ряде случаев не обеспечена руководящим и организующим партийным влиянием. В Дербентском районе был и такой случай, когда посланные на лов коммунисты проспали (!) утренний выход ловцов в море, а дербентский горком, видимо, прошел мимо этого возмутительного факта, дезорганизующего, а не помогающего путине.
- Образцы героической, самоотверженной работы ловцов, их изобретательности и инициативы, образцы большевистской организации дела победивших промыслов (а всего этого немало) остаются изолированными: ни Союзрыба, ни местные организации по ним практически не равняют всю массу ловцов, все промыслы, всю путину.
- Партийные организации рыболовных районов, повидимому, рассчитывают, сославшись на свои хорошие резолюции, свалить ответственность за недолов на „чужого дяденьку“ — на Союзрыбу, на колхозную систему, на тресты.
- Следует еще раз предупредить эти организации, что оценка их работы дается итогами путинных пятидневок. Может быть, товарищи астраханцы, дальневосточники, мурманцы, дагестанцы наконец поймут это.
- А если по-большевистски поймут и начнут действовать, как надлежит большевикам, то в оставшиеся майские пятидневки вывезут путину и план выполнят, ибо для этого имеются все возможности.
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Щож до того, що ми з Сашком робили після мандрів по глухих кутах рибальських районів, то це до теми не стосується. В усякім разі ми одночасно управились подати уривки з нарисів у пресі і взяли посильну участь у сиґналізації прориву.
Те, що я написав і що ви читаєте, це вже історія. А коли цю книжку поспіє видати видавництво, це буде давня історія. Історія того, „як зразки героїчної самовідданої роботи ловців, їхня винахідливість та ініціятива, зразки більшовицької організації справи на переможних промислах (а всього цього немало) („Известия“) перемогли інертність, опортунізм і вихватки клясового ворога і виросли в єдину більшовицьку організацію риболовної справи.