Пісня про Данила Нечая

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ой з-за гори високої,
З-під чорного гаю,
Ой крикнули козаченьки:
«Утікай, Нечаю!»
«Не бійтеся, не бійтеся,
Пани отамани, —
Поставив я стороженьку
Усіма шляхами.
Як я маю, козак Нечай,
Звідси утікати,
Славу мою козацькую
Марно потеряти?»
«А я тебе, мій Нечаю,
Не убезпечаю:
Держи собі коня в сідлі
Для свого звичаю!»
«Ой є в мене Шпак, Шпак —
Отто добрий хлопець,
Ой, той мені дає знати,
Коли утікати».
«А я тебе, мій Нечаю,
Не убезпечаю:
Держи собі шабелечку
Та під опанчаю!
Коли прийдуть тебе ляхи,
Нечаю, рубати,
Щобись мав ся, мій Нечаю,
Чим обороняти».
«Сідлай, хлопче, сідлай, малий,
Коня вороного
Та побіжи в чисте поле,
Чи йде ляхів много».
Вертається малий хлопець
Аж із Полонного:
«Їде ляшків сорок тисяч,
Тільки без одного».
А молодий козак Нечай
Та теє не дбає
Та з кумою з Хмельницькою
Мед-вино кружляє.
Бо поставив козак Нечай
Три сторожі в місті,
А сам пішов до кумоньки
Щуку-рибу з'їсти.
Ой погляне козак Нечай
За тихії води —
Їде ляхів сорок тисяч
Хорошої вроди.
Подивиться козак Нечай
В горішню кватирку, —
А вже ляхів, вражих синів,
Повнісінько в ринку.
«Гей я, козак молоденький,
Ляхів не боюся,
Маю ж бо я козаченьків
Та й оборонюся».
Ой як крикне козак Нечай
На хлопця малого:
«Сідлай, хлопче, сідлай, малий,
Коня вороного!
Сідлай мені вороного,
Собі буланого, —
Геть виріжем вражих ляхів,
Геть, що до одного!»
Ой не встиг козак Нечай
На коника спасти,
Враз ляхами, як снопами,
По два ряди класти.
Ой кинувся козак Нечай
Від дому до дому
Та зложив же ляхів тисяч
З коней, як солому.
Повернувся козак Нечай
На лівеє плече,
А вже з ляшків, вражих синів,
Кров ріками тече.
Повернувся козак Нечай
На правую руку,
Не вискочить Нечаїв кінь
Із лядського трупу.
Ой удався козак Нечай
До коня словами:
«Не доступай, кінь козацький,
До землі ногами!»
Ой як стисне козак Нечай
Коня острогами,
За ним ляхів сорок тисяч
З голими шаблями.
Пошпотався під Нечаєм
Коник на купинку;
Зловив ляшок, скурвий синок,
Його за чупринку.
Ой вдарився козак Нечай
По полах рукою:
«Ой прийдеться розлучитись
З дітьми і жінкою!
Гей, молоді козаченьки,
Котрий буде в місті,
Поклоніться матусеньці,
Нещасній невісті.
Нехай вона, нехай плаче,
А вже не виплаче, —
Ой над сином над Нечаєм
Чорний ворог кряче».
За час, за годинку,
За малу хвилинку
Качається Нечаєва
Головка на ринку.
Ой не дбали вражі ляхи
На козацьку вроду,
Рвали тіло по кавалку,
Пускали на воду.