Рання осінь/Напишеш, рвеш і пишеш знову
| ◀ Яка нудьга мережити рядки | Рання осінь Напишеш, рвеш і пишеш знову |
Їх меншає — я знаю тільки двох ▶ |
|
Напишеш, рвеш… і пишеш знову!
І знов не так… І знов не те…
Аж доки слів цвілу полову
Утома з пам'яти змете!
І затремтять в куточках губи…
А істина-ж така нудна:
Усі слова збери, мій любий, —
Душі не вичерпать до дна!
Хай нерви збуджено, хай скутий
Ти весь надхнення холодком, —
Умій спокійно позіхнути
Над недокінченим рядком.