Рання осінь/Нехай комусь судився довший
| ◀ Тепер мене хвилює мало | Рання осінь Нехай комусь судився довший |
Цвітуть думки, а на слова скупіше ▶ |
|
Нехай комусь судився довший
Шлях до останньої межі,
Свій коротенький перейшовши,
Не нарікатиму, — я жив!
Я стільки бачив! Стільки й нині
Думок в собі не погасив!
Жив инший хто в такій країні,
Такі переживав часи?
Щоб міг сказати так свідомо,
З таким спокоєм на виду, —
Гряди, сподівана утомо,
Вгамовуй пристрасть молоду!