Резолюції Комісії НКО в справі перевірки роботи на мовному фронті

Резолюції Комісії НКО в справі перевірки роботи на мовному фронті

Резолюція Комісії НКО в справі перевірки роботи на мовному фронті на доповідь тов. Хвилі «Націоналістична небезпека на мовному фронті й боротьба проти неї»

(26 квітня 1933 р.)

Заслухавши доповідь тов. Хвилі про стан мовного фронту, нарада констатує:

І. Мовна ділянка ідеологічного фронту, як частина цілого процесу нац-культбудівництва, вимагає особливо більшовицької пильності, бо вірне спрямування шляху розвитку мови у великій мірі визначає вірний розвиток цілої української радянської культури, пролетарської, соціалістичної змістом, національної формою.

Завдяки ленінській національній політиці партії за роки революції українська радянська культура, як і культура всіх народів СРСР, бурхливо розвивалася, досягши нечуваного розквіту. Зокрема українська мова надзвичайно розвинулася, збагатилася і вдосконалилася, ставши могутнім знаряддям комуністичного виховання мас і залучення їх до активної участі в соцбудівництві.

II. На перешкоді величезному мовному будівництву, що його провадить партія, намагались і намагаються ставати контрреволюційні націоналістичні елементи. Процес СВУ в повній мірі виявив намагання класового ворога – контрреволюційних петлюрівських елементів запроваджувати шкідництво на цій саме ділянці ідеологічного фронту. Куркульсько-петлюрівська агентура в наукових інституціях намагалася спрямувати розвиток української літературної мови буржуазно-націоналістичним шляхом, з метою відірвати розвиток української культури від цілого розвитку соціалістичної культури братерських республік СРСР. Конкретно це виявилося:

А) На теоретичній ділянці – в націоналістичній теорії самобутності розвитку української мови, в пропаганді відриву її від загального процесу мовного будівництва в СРСР, а насамперед – відриву від мови російського пролетаріату; у відкиданні інтернаціональних термінів у мові, що прикривалося націоналістичною теорією «народності»;

Б) На практиці – в шкідництві, що запроваджувалося в загальних і термінологічних словниках (навмисне відкидання термінів та інших слів, тісно пов'язаних з процесами соцбудівництва і класової боротьби), відкидання загальновживаних і засвоєних масою термінів та заміною їх штучними новотворами з метою гальмування процесу соцкультзросту мас; в просякненні наукової та учбової літератури націоналістичними поглядами на мову та в пропаганді націоналізму через ілюстративний матеріал (добір націоналістичних, чорносотенних і релігійних прикладів у словниках і підручниках); у відкиданні спільних з російською мовою лексичних і синтаксичних засобів, особливо тих, що зумовлюються спільним характером соцбудівництва (відкидання новотворів пожовтневої доби, створення штучних синтаксичних відмінностей, культивування архаїчних форм тощо); у спрощуванні, вульгаризації і звужуванні мовних засобів з метою знизити культурний рівень мас.

III. Процес СВУ показав, яку велику небезпеку становить шкідницька робота куркульсько-петлюрівської агентури; уже після цього процесу СВУ НКО не подбав про посилення проводу мовним фронтом, не виявив більшовицької пильності в боротьбі з націоналістичними виявами на мовному фронті. Провід уже перебудованих після процесів СВУ мовознавчих інституцій, а також і робітники мовної ділянки в масі не зробили належних політичних висновків з виявлених на процесі СВУ фактів; не провадили систематичної боротьби проти націоналістичних спроб впливати на розвиток української літературної мови; керівництво київського Н.-д. інституту мовознавства потурало буржуазно-націоналістичним елементам в проведенні їх класово-ворожих настановлень, і це створило умови для дальшої шкідницької діяльності цих елементів.

Уже після процесу СВУ маємо такі факти, як видання термінологічного словника Шелудька та ін., таких праць, як «Нариси з української синтакси» Смеречинського та ряду підручників, що продовжували застосовувати націоналістичні, шкідницькі настановлення. Це свідчить про відсутність належної класової пильності на мовному фронті, про значну засміченість науково-дослідних інституцій та апарату практичної мовно-літературної роботи класово-ворожими націоналістичними елементами. Цілком правильно «Правда» і «Комуніст» викрили цю націоналістичну роботу на мовному фронті.

IV. Нарада вважає, що:

1. Треба розгорнути широку роботу щодо остаточного викриття і викорінення націоналістичних викривлень на мовній дільниці, а саме – скритикувати і вилучити шкідливу продукцію, мобілізувати широку пролетарську громадськість на боротьбу з націоналістичними виявами, як з місцевим націоналізмом – з куркульсько-петлюрівською агентурою, так і з великодержавницькими тенденціями здискредитувати саму ідею і практику нацкультбудівництва та досягнення в галузі українізації.

2. Переглянути словники і виправити в дальших виданнях припущені в них хиби, спрямувавши розвиток термінології відповідно до інтересів соціалістичного, господарського і культурного розвитку та інтернаціонального виховання мас.

3. Переглянути наукову і учбову підручникову літературу, викривши націоналістичні прояви, та надалі спрямувати висвітлення мовних питань з марксистське-ленінських методологічних позицій.

4. В зв'язку з тим, що в державному українському правописі, зокрема в 3-ій частині його, є пункти, що їх застосування, як виявилося, дає політичне шкідливі наслідки, скорегувати український правопис в частині правопису іншомовних слів в напрямку більшої конкретизації пунктів про вживання «г», «ль», «л» з метою забезпечити якнайлегше засвоєння правопису масами.

5. Посилити партійний провід роботою мовознавчих інститутів, переглянути плани науково-дослідної роботи, перебудувавши їх в напрямку максимального наближення тематики до практичних проблем (видання словників, наукової літератури для вишів і шкіл, дослідження мови письменства і преси, поліпшення перекладів, підвищення кваліфікації редакторських кадрів, учителів) на базі глибокого опрацювання і усвідомлення їх в світлі марсистсько-ленінської методології; переглянути склад н.-д. інститутів, курсів українізаторів, перекладачів, літредакторів і іншого мовно-літературного персоналу видавництв та очистити його від націоналістичних класово-ворожих елементів; посилити політичне виховання мовних робітників; покласти край практиці відриву загальнополітичної редактури від мовної, запровадивши в принципі єдиноосібну авторську і редакторську відповідальність за єдність змісту і форми літературного твору.

Резолюція Комісії НКО для перевірки роботи на мовному фронті в питаннях термінології

1. Українська термінологія за роки існування диктатури пролетаріату має чималі досягнення. Власне кажучи, й говорити про українську термінологію як таку можна лише з часу існування радянської влади на Україні. Лише переможна пролетарська революція дала змогу розвиватися українській мові в усіх її ділянках, зокрема в термінологічній.

2. Буйному розвиткові української термінології сприяло ціле соціалістичне будівництво, зокрема реконструкція промисловості, колективізація сільського господарства, що поряд з ростом техніки покликало до життя цілий ряд нових, досі незнаних у мові, термінів.

3. Цей зріст української термінології відбувався і відбувається в умовах щонайгострішої класової боротьби в країні, що позначилася і на термінологічній ділянці цілої мовної галузі, як складової частини національно-культурного процесу на Україні.

4. Найхарактернішим з цього погляду є етап словникової діяльності кол. Інституту наукової мови в Києві, цього найактивнішого осередку СВУ. Цей Інститут за час свого існування видав 15 словників: математичний, словник зоологічної номенклатури, ботанічної номенклатури, загально- технічний, природничої термінології, електротехнічний, педагогічних і психологічних термінів, технічної термінології (мануфактура), механічної термінології, ділової мови, мірництва, комунальної термінології, економічної термінології, будівельної, музичної термінології.

5. Методологія укладання цих словників відбиває ту політичну платформу, на якій стояв кол. Інститут наукової мови, бувши найактивнішим осередком СВУ. Ця методологія в своїй суті буржуазно-націоналістична. У застосуванні до української термінології ця методологія виглядає як лінія на цілковите відмежування української мови від інших мов, зокрема від російської, як лінія, спрямована на самобутність української мови, на безоглядне пересаджування на сучасний нам мовний грунт термінів доби феодалізму на Україні тощо.

6. Практично ця методологія продиктувала силу термінологічних спотворень на українському мовному грунті, що, як мовне шкідництво, йшло такими лініями:

А. Ліквідація загальновживаних в УСРР, а то й у всьому Союзі, принятих у науковій, технічній і загальній українській літературі і виробничій практиці термінів та слів термінологічного значення з заміною їх на:

1) спеціально вигадані штучні «українські відповідники» – новотвори, напр.: «петит» – «дрібень»; «курсив» – «письмівка»; «фотометр» – «світломір»; «сифон» – «пуховик»; «сектор» – «витинок»; «сегмент» – «утинок»; «екскаватор» – «копалка»; «тютюнова фабрика» – «тютюнарня»; «кінофабрика» – «кінарня»;

2) на витягнений з архіву лексичний мотлох, невідомий (або майже невідомий) живій українській мові, напр., «виробня» замість «завод», «фабрика», «виробневий» замість «заводський», «фабричний» та ін.;

3) на провінціалізми, народно-хуторянські локалізми та слова, витворені в процесі спеціальним методом веденого збирання відповідного матеріалу (викликання старих бабів та дідів із статечного і обов'язково неписьменного селянства на словотворчі проби) та ін., напр., «мутра» замість «гайка», «спиж» замість «бронза», «крутень» замість «шкив», «сучка» замість «буй», «чав» замість «прес»; «сторч» замість «перпендикуляр», «банька» або «пухирець» замість «електрична лампа».

Б. Викорчовування т. зв. «русизмів», а справді звичайних чисто українських слів, тільки гомонімічних з російськими, спільних в українському язику з російським, або й запозичених з російської мови, але віддавна масово уживаних на українському грунті: пожар (у словниках тільки «пожежа»), кочерга (у словниках тільки «коцюба»), кочегар (у словниках тільки «паливничий», «паровичник»), кочегарня, кочегарка («паровичня»), приспособляти (тільки «пристосовувати»), прикладати (тільки «застосовувати»), прикладний (тільки «застосовний»), курити (тільки «палити»), кустар (тільки «домороб») та ін.

В. Ігнорування невід'ємних елементів з сучасної пролетарської радянської лексики, що відбивають творчі процеси, які розгортаються в країні будованого соціалізму, напр.: абревіатур і таких (далеко не вузькофахових) термінів, як «блюмінг» тощо.

7. Найнебезпечніше тут у цій справі те, що ця націоналістична термінологія широко розлилася на Україні, пролізши до книжки, літератури, преси тощо, не зазнаючи щоразу гострої відсічі тощо.

8. Навіть після розгрому СВУ, а відтак і того осередку, де квітнула націоналістична термінологічна робота – колишнього Інституту наукової мови – вплив і діяння словників з ворожою ідеологією ще не знешкоджені. Більше того, уже після 1930 року вийшов ряд словників (виробничої термінології, транспортовий тощо), де таксамо маємо чимало націоналістичної термінології.

9. У цілому вся дотеперішня словникова продукція, як кол. Інституту наукової мови (термінологічні словники), колишньої Комісії Словника живої мови при ВУАН (Російсько-укр. загальномовний словник), кол. Комісії Історичного словника (Історичний словник), так почасти навіть і Інституту мовознавства свідчить про несумісне з поглядами пролетаріату методологічне настановлення деяких наукових робітників, в основі своїй буржуазно-націоналістичне, що виявляється в штучному вигадуванні спеціально для словників слів нацдемівського типу, тенденційному підбиранні українських слів і цитатного матеріалу, де відбивається ідеологія ворожих радянській країні класів, а також у тлумаченні слів. Наслідки такого методологічного настановлення часто позначаються яскравим націоналізмом, назадництвом і тенденцією штучно відмежувати українську мову від російської, отже таким спрямованням що йде різко проти інтересів пролетарської революції й соціалістичного будівництва в країні Рад і переходять у шкідництво.

10. Як наслідок такого націоналістичного методологічного настановлення треба розглядати й факт викриття в Інституті мовознавства рік тому в процесі укладання IV тому РУС-а ряду методологічних збочень (що виправлені тепер і далі виправляються), які виявилися у штучному вигадуванні нацдемівського типу слів, у недосить критичному підході до термінологічних словників, у підбиранні політичне шкідливого цитатного матеріалу. Це сталося тому, що Інститут мовознавства недостатньо боровся з буржуазним націоналізмом, не виявив потрібної класової пильності, не добачив нової прихованої тактики класового ворога, що проліз до Інституту у формі націоналістичної методологічної спадщини колишнього Інституту наукової мови та в особі деяких теперішніх і колишніх наукових робітників Інституту (Курило, Шелудька, Трохименка, Драй-Хмари).

11. Тепер, у момент загострення класової боротьби, момент, коли куркульсько-петлюрівські елементи, відчуваючи свою неминучу загибель, відживили акцію і на ідеологічній ділянці, словники з такою, як вище подано, термінологією, становлять в руках класового ворога войовниче знаряддя боротьби з соціалістичним будівництвом на мовному фронті.

12. Щоб вибити з рук класового ворога цю зброю, щоб знешкодити в корені її націоналістичний вплив, щоб вигнати націоналістичну термінологію з ужитку в пресі, книжці тощо, мовна нарада при НКО УСРР вважає за потрібне в ділянці словниковій українського мовознавства здійснити таке:

а) Розгорнути за участю широкої радянської громадськості гостру критику всіх словників, виданих колишнім Інститутом української наукової мови та пізніше Інститутом мовознавства.

б) Негайно переглянути всю словникову продукцію, що друкується (словники: метеорологічної термінології, лісової, фізичної, театральної, пірогенетики, кераміки й скла, зоологічної, шкіри), що виготовлена до друку й здана до видавництва УРЕ (соціально-економічної термінології, органічної хімії, ветеринарно-зоотехнічної, фізичної географії), що опрацьовуються в Інституті мовознавства (медичної термінології, неорганічної хімії, рос.-укр. і укр.-рос. технічний, англо-український технічний, німецько-украінський технічний, військовий, харчовий, поліграфічний, цукровий, англо-український загальномовний, французько-український загальномовний, польсько- український загальномовний, РУС – IV том, Історичний – том II, вип. 1, з погляду повної і цілковитої ліквідації націоналістичної ідеології в термінології.

в) Доручити Інститутові мовознавства негайно виділити склад комісій і організувати досконалий, з погляду ідеологічного насамперед, перегляд словників і термінології, встановивши черговість перегляду словникової продукції відповідно до термінів і завдань виготовлення стабільного підручника для школи. Про склад комісій і ті словники, що вони (ці комісії) мають переглянути, негайно повідомити НКО.

г) Матеріали критики й перегляду опублікувати.

д) Дальші шляхи розвитку української термінології й цілої словникової діяльності треба цілком побудувати на основі марксоленінської методології, на основі ленінської національної політики.

е) Треба категорично засудити дотеперішню практику укладання словників за принципом навмисного вигадування слів нацдемівського типу для словника, тоді як терміни інтернаціональні, широко відомі масам, і загалом терміни, поширені в ужиткові трудящих, в літературі тощо викидали.

ж) Кожний термін має бути спрямований на полегшення трудящим засвоювати як елементи, так і вищі ступені знань даної галузі науки.

з) Термін має бути відповідний до загальної мовної політики радянської влади.

13. Праця над словником типу російсько-українського повинна базуватися на правильних методологічних засадах, отже й мусить бути спрямована на послуги соціалістичному будівництву й зміцненню братерських зв'язків трудящих. Зокрема в цій праці треба керуватися такими принципами:

а) в українській частині словника не подавати ніяких штучних, вигаданих, націоналістичного типу слів, надто критично використовуючи під цим поглядом словникову спадщину й категорично відкидаючи всіляку нацдемівщину;

б) добирати українську лексику під поглядом потреби її для культ- і соцбудівництва, отже відкидаючи зайві архаізми, провінціалізми;

в) у перекладі слів і фразеології не вносити штучної відмежованості української мови від російської, подаючи відповідники обох мов лише ті, що становлять сталий мовний елемент у них;

г) у жодному разі штучно й тенденційно не обминати спільних для обох мов елементів (слів), зокрема й слів інтернаціонального походження;

д) якнайбільше використовувати цитатний ілюстративний матеріал з радянського письменства й взагалі не подавати цитат, де відбивається ворожа пролетаріатові психоідеологія.

14. Цілком відкидаючи штучне вигадництво слів і термінів буржуазно-націоналістичного типу, мовна нарада вважає, що дальший розвиток і творення української термінології мають бути побудовані на мовному матеріалі пролетарських і колгоспних мас. Виходячи з цього погляду, нарада не заперечує проти подавання в окремих випадках новотворів, передусім у технічній термінології, але ці новотвори можуть бути подані лише на основі мови пролетаріату й колгоспного селянства, вони можуть бути подавані лише тоді, коли українська мова не знає потрібного відповідника, поширеного в масах трудящих, інтернаціонального типу.

15. Зважаючи на те, що попередня праця збирання лексичного матеріалу в колишньому Інституті наукової мови була сперта на сітку кореспондентів, що в основі своїй складалася з куркульських елементів, які подекуди лишилися й досі, зважаючи на те, що кадри мовознавців-словникарів засмічені людьми з буржуазно-націоналістичною ідеологією, переглянути персональний склад працівників згаданих ділянок українського мовознавства, вигнати з мовної дільниці ворожі нам елементи і водночас вжити відповідних заходів до організації й готування пролетарських кадрів словникарів і кореспондентів-лексикографів.

16. Зважаючи на велику вагу для науки взагалі й зокрема для укладання практичних термінологічних словників повного словника української мови, звернути увагу НКО, Інституту мовознавства на потребу зробити від повідні заходи для організації праці коло збирання матеріалів для повного академічного словника української мови та опрацьовання його й належного спланування цієї праці під контролем широких кіл радянських наукових робітників і радянської громадськості.

Резолюція Комісії НКО для перевірки роботи на мовному фронті в справі граматичній

В галузі граматики, фразеології й стилістики шкідницька націоналістична робота полягала в організації через теоретичну науково-лінгвістичну думку й мовну практику (методичну, підручникову, редакційно-стилістичну) ворожого пролетаріатові спрямовання розвитку укр. літературної мови.

Система цієї шкідницької теорії й практики грунтом і вихідними пунктами мала такі засади:

1. Орієнтація на мовний стан і мовні особливості старого передреволюційного села (за зразок і канон бралося мову фолькльорних записів в основі з минулого століття. Роботи Є. Тимченка, О. Курило, М. Гладкого, С. Смеречинського, М. Сулими та ін.).

2. Ігнорування й заперечення історично зумовлених шляхів розвитку укр. літературної письмової мови; тенденційне не критичне й антидіалектичне використовування спадщини (за виключний непорушний зразок для наслідування бралося зразки старих літературних джерел; іноді навіть перекручувалося й тенденційно фальсифікувалося дані про мовний стан досліджуваних джерел).

3. Навмисна дискредитація післяжовтневої доби розвитку укр. літ. мови, до би нечуваного поширення сфер чинності укр. літ. мови та якісного її під несення (мову революційних пролетарських письменників, публіцистів, політичних діячів проголошувалося непоправною, зіпсованою «чужими» впливами тощо; ганьбилося й мову нашої преси, згори заперечувалося її ролю в процесі творення літературної мови, як масового поширювача язикового стандарту, оскільки шкідницькі елементи не в силі були зробити більшовицьку пресу плацдармом для поширення своєї, ворожої пролетаріатові мовної практики).

4. Свідоме відштовхування від наявних уже між кількома мовами спільних структурно-граматичних моментів, зокрема повсякчасне відштовхування від спільностей українсько-російських (зчаста й ширших міжмовних спільностей, а надто спільних фразеологічне-лексичних елементів вироблених в різних національних мовах пролетаріатом в його інтернаціональній боротьбі за соціалізм).

5. Відштовхуючися від пролетарських шляхів розвитку укр. літ. мови, ігноруючи й поборюючи все позитивне для цих шляхів, нацдемівські мовники, як теоретики-дослідники, так і практики, широко запроваджували й пропагували натомість свої власні граматичні, фразеологічні, стилістичні вигадки, видавали це власне робливо за «закони» укр. мови, намагалися підносити й прищеплювати різні забобонні вигадки й свої вподобання, як непорушні канони.

Конкретно до цих націоналістичних рецептів належать наприклад:

1. Усування оруд, відмінка дієвої особи при формах на -но -то при пасивних присудках і атрибутах. Тип: «це зроблено мною», «затверджено з'їздом», «затверджений з'їздом».

2. Натомість висування, як поширеної норми, конструкції від+род. в. Тип: «звільнена від Рад Україна», замість «звільнена Радами».

3. Усування конструкції з род. присвійним (лист сільського вчителя) й безоглядне заступання її конструкцією з присвійним прикметником: тип: «герцогове Гізове слово», «з листа вчителевого сільського» і т. д.

4. Усування орудн. присудкового. Тип: «він є (був) ковалем», і безоглядне заступання його іншими конструкціями, особливо з «за».

5. Усування конструкції з віддієсл. іменник, на -ння, -ття в позиції родового в., залежного від другого іменника. Тип: «спосіб збирання матеріалів». Застосування натомість невиправданого сучасною мовною практикою інфінітива замість нормального іменника. Тип: «машина шити».

6. Безоглядні рецептурні перепони найменшим можливостям творення прикметникових форм типу дієприкметників активних, неминучих в деяких випадках стилістично-перекладницької практики (напр. існуючий, пануючий, меншовикуючий).

7. Ступенювання прикметників лише за типом – іший, най...іший і усування типу – більш, найбільш +1 ступ.: усування прислівникових форм ступ. прикметників у присудку.

8. Керування при ступ. прикметниках з усуванням родового в. і надуживанням конструкції з «за» (стіна вища за п'ять метрів, перш за все).

9. Безоглядне усування пасивних конструкцій, зокрема типу: «книжка друкується».

10. Усування природних конструкцій з «по» й надуживання орудн. відмінка. Тип: «дебати суттю доповіді (зам. по суті) закінчилися». Також: «розподіл групами» замість нормальн. розподіл по групах.

11. Безоглядне усування нормальних в укр. мові порівняльних конструкцій типу: чим... тим, чим... то, (о) скільки... (о) стільки.

12. Надуживання сполучника «та» в невластивій йому функції: «туди та сюди», «виходити та входити забороняється», «день та ніч не був».

Треба оголосити непримиренно жорстоку боротьбу цьому шовіністичному намулові й рішуче викорінювати, як ворожу мовній політиці пролетаріату, теоретичну продукцію й мовну практику українських контрреволюційних, нацдемівських елементів, які в порядкові своєї шкідницької діяльності створювали й настійливо пропагували протягом років свою власну систему граматичних норм, з метою відтягати розвиток укр. літ. мови з шляхів пролетарського її розвитку.

Одночасно слід вважати за небезпеку спроби компрометації укр. літ. мови з боку великодержавницьких, націоналістичних елементів, що намагалися, намагаються й намагатимуться протиставити свої реакційні теорії про укр. мову, як діалект, наріччя великоруської мови, буйному розвиткові літературної мови пролетарської України.

Ці елементи намагатимуться подекуди й заходи, спрямовані на очищення укр. літ. мови від нацдемівського шовіністичного намулу, використати для своєї мети. Намагатимуться товмачити їх, як заходи до «русифікації» укр. літ. мови. Треба рішуче вдарити й по цих класово-ворожих пролетаріатові спробах, що збігаються з практикою українських контрреволюційних шовіністичних елементів в галузі творення літ. мови, маючи один спільний намір – затруднити процес творення пролетарської культури на Україні і тим вбити клин між трудящими масами України й Росії.

Спрямовання розвитку укр. літ. мови у згоді з мовною політикою пролетаріату мусить базуватися в галузі граматики, фразеології, стилістики на таких засадах:

1. Граматичне оформлення мови (синтаксична структура, фразеологія) як і всі сторони функціонування мови в країні пролетарської диктатури й будованого соціалізму мусить бути скероване в класових інтересах пролетаріату, відповідати історичній місії пролетаріату в створенні нової соціалістичної культури.

2. Граматичне оформлення має базуватися на грунті сучасного стану укр. літературної мови, покликаної обслуговувати потреби розгорнутого соціалістичного будівництва й стати засобом творення укр. пролетарської культури – соціалістичної змістом.

3. У зв'язку з цим граматичне оформлення укр. літ. мови повинно базуватися на мовній практиці широких багатомільйонних трудящих мас України; в цій роботі слід широко використовувати мовні цінності української радянської літератури, як також критично використовувати попередню мовну спадщину, непримиренно поборюючи ворожий пролетаріатові на мул нацдемівських теорій та найменших проявів цих останніх у мовній практиці.

4. Отже, матеріалом для конструювання граматичних норм укр. літ. мови мають бути насамперед масово-поширені язикові прикмети сучасної укр. мови на території УСРР в усіх її виявах (мова пролетарських і революційних письменників, мова політичних вождів, преси, наукової літератури, жива розмовна мова міського й сільського пролетаріату, як також критично використовувана мовна спадщина).

5. В галузі мовно-теоретичної дослідницької роботи для відповідної мовної політики пролетаріату, нормалізації літературної мови слід неухильно базуватися на таких методологічних засадах:

а) дослідження провадити єдино-правильною (так у тексті – ВК) діалектично-матеріалістичним методом, всебічно вивчаючи мовні факти й джерела, відкидаючи, як антидіалектичний, суб'єктивно- ідеалістичний прийом тенденційного добору джерел і довільної інтерпретації їх (практика нацдемівських шкідників);

б) досліди граматичних явищ мусять бути спрямовані на виявлення й пізнання специфіки мовних фактів у всій різноманітності їх функціонування, отже і на доцільне (з погляду мовної політики пролетаріату) використання їх.

Наведені тут документи надруковано в першому числі журналу Мовознавство [172] (дві перші) та збірці статей [228, 115-129] (усі три).

З книжки: Віктор Кубайчук "Хронологія мовних подій в Україні (зовнішня історія української мови)". Київ, "К.І.С.", 2004.