Рейс/Ленін

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ленін

Одна за одною спішать і щезають хвилинки...
І зморшки напружують хвилями горде чоло,
і очі, як леза, — здається, приперли до стінки,
і раптом проллються усмішкою, сонцем, теплом.

Рука, як рука, — чоловіча, робоча, смаглява, —
— Робити невтомно, нестримно, хоч цілу добу!
А літери — гук:— Індонезія, Індія, Ява! —
— Доволі знущання! — Дорогу, дорогу рабу! —

Запилена пара, жилетка. Побиті ботинки,
Краватка на боці. — Звичайна фігура. Ну, да!..
Та гостро і чітко — нестримні маленькі хви­линки! —
— Навіщо ботинки?! А людство! Комуна! Мета!

Над вечір. — Удома. — Один. — Телефон, —
 Установа.
— Надіє!
 — Я знаю! — Голодний! — Там каша,—
 бери!

Хвилинка, чи дві — пообідав. А далі, а знову:
— З а працю, за працюі — Бо серце штовхає:—
 гори!
Бо серце!.. О, серце велике, безмежне, кос­мічне,
що світ умістило, без одного зідху, в собі! —
— Ні слова про спокій! — Розіб’ємо мертве, од­вічне!
— Ні слова про спокій! — На бій, і на бій,
 і на бій!

...І тіло згоріло, і тіло, згорівши, упало...
І очі мільйонів на мить похилились униз —
під чорні знамена... Та серце вулканом зірвало
напружену тугу: — Роздмухуйте штормами
 бриз!

Палайте, горіть, хто великий над серцем і дужий,
хто може в хвилинку окреслити завтрішній плян!
Так грізно, так тепло, так соняшно зорями мружить
людина над людом, і серце над серцем,—
 Титан!

Ступайте у маршах! — Видзвонюйте гуками бруки!
Хай гулом одлунить земля під ходою кремез!

Як треба — ламайте, як треба — будуйте! За муки
найдальшого брата — вставайте під вістрями лез!

...І серце... Ніколи його не забудьте, космічне,
що світ умістило, без одного зідху, в собі! —
— Ні слова про спокій!
 — Розбийте зогниле, одвічне!
— Ні слова про спокій!
 — На бій, і на бій, і на бій!