Розкол Европи/Чайка та діти
| ◀ В країні поліцейського чобота | Розкол Европи Чайка та діти |
Книжкова фабрика ▶ |
|
Багато в нас балакають про те, що в Західній Европі стежать за чистотою, що там і вулиці миють, і людні місця дезинфекують, цеб-то сприскують різними ліками, що вбивають хворобу, і багато иншого.
А ось вам картинка, як у Гамбургу, другому місті по великості в Німеччині, живуть цілі квартали бідних дітей. Це в тому місті, де так само щітками миють деякі вулиці, що залляті асфальтом, по якому забороняється їздити кіньми, а тільки на авто, щоб він блищав той асфальт.
Ідеш по тому асфальту, коли перед тобою в середині міста величезне озеро, яке через річку Ельбу з'єднується з Німецьким морем.
Коло дерев на облямованому гранітовим камінням березі стоїть гарно зодягнений дідок і підкидає в повітря по-над воду шматочки булки й шинки.
Ціла зґрая чайок з криками і галасом кружляє коло того старого, підхоплює ті шматочки на льоту та їсть.
Коли деякий шматочок падає в воду, чайки кидаються нурчака за ним, ловлять у воді і з'їдають та знов підлітають до того старого.Чайки дуже гарні — з кривими сизобілими крилами, якими повільно, що-разу за махом пригинаючи й похитуючи головою, літають по-над озером, перелітають через місто до порту, де зупиняються пароплави й там також шукають поживи.
З боку того старого стоїть два хлопчики, одіті в шмаття і радіють, дивлючись на тих птахів, що б'ються і кружляють за шматочок хліба. Але коли дідок невдало підкине шматочок хліба в повітря і він упаде на берег, — ті хлопчики прожогом кидаються на ту крихту, підбирають і поїдають, як чайки, їм приємно дивитись, як і чайка ловко схоплює хліб, але так само не менш приємно і самим ковтнути шматочок.
Ці хлопчики напевно живуть в тій частині міста, що коло порту.
Там живе біднота, що працює, навантажуючи різним крамом пароплави, а коли немає чого грузити, або не захопить собі черги, то часто вся сім'я голодує.
В Гамбурзі дуже багато безробітних.
В тій частині міста вулиці дуже вузенькі, так що в деяких не можна проїхати й візком, будинки високі, старовинні, а через те, що в тих старих будинках немає каналізації, цеб-то стоку для бруду, то часто помиї виливають на вулицю, а що сміття там за день збирається, то й нічого казати. Крім того, в тих провулках темних і смердючих, багато шинків, де робітники, не маючи иншої розваги та грошей, пропивають рештки свого заробітку. І от серед того бруду граються маленькі діти, витягують зі сміття шкірки апельсинів і їдять їх, а старшенькі йдуть блукати по місту, як ті два хлопчики, що разом з чайками підбирали крихти булки та шинки.
А ось инші, панські діти, що живуть в найбагатшій частині міста Парижу на Єлисейських полях, — це так називаються сади й вулиці. Ті діти мають зовсім инше життя. Вони надзвичайно жваві, веселі, бігають по доріжках чудового саду, де багато квітів і різних розваг.
Різні гойдалки, то як човни, то як дерев'яні коники, збудовані для них. Чисті й просторі кімнати та школи до їх послуг.
Треба було-б так зробити, щоб всі діти могли мати такі самі гарні місця для життя, навчання й розваги. Але пани, батьки таких дітей, не хочуть того. Вони краще розкидатимуть хліб чайкам чи просто в море, ніж дадуть змогу всім дітям бути рівними.