Розкопування Ольбії р. 1926: звіт

Матеріал з Вікіджерел
Розкопування Ольбії р. 1926: звіт
Борис Фармаковський
1929
Управління
Науковими установами народнього комісаріяту освіти У.С.Р.Р.



Б. В. Фармаковський


РОЗКОПУВАННЯ ОЛЬБІЇ р. 1926


Звіт
(З двома планами й 60 фотознимками)


В. PHARMAKOWSKYJ


OLBIA-AUSGRABUNGEN D. J. 1926.
_________
(BERICHT MIT 2 PLÄNEN UND 60 PHOTO AUFNAHMEN).


Одеса
Історично-археологічний музей
1929

сторінка

Б. В. Фармаковський
(1870—1928)

сторінка

ВІД НАУКОВОЇ РАДИ ОЛЬБІЙСЬКОЇ АРХЕОЛОГИЧНОЇ ЕКСПЕДИЦІЇ УПРНАУКИ Н. К. О.

29 липня ц. року вмер проф. Б. В. Фармаковський, невтомний дослідник Ольбії протягом майже тридцяти двох років. Науковій Раді Ольбійської Експедиції у складі: М. Ф. Болтенка, С. С. Дложевського, Ф. Т. Каминського, І. І. Міщанинова доводиться випускати у світ його останню, передсмертну працю, надіслану від нього для перекладу та друку у травні р. 1928. Праця ця складається із звіту про розкопування Ольбії р. 1926 з фотознимками та планами з додатком резюме німецькою мовою. Звіт про розкопування Ольбії перший раз друкується укр. мовою й на території України. Увесь текст авторського оригіналу залишено в перекладі без змін, крім редакційних поправок, головним чином, щодо погодження дрібних деталів звіту з планами. (Протокол Наукової Ради Ольб. Арх. Експедиції № 1 від 14/VIII 1928 § 3).

Голова Наукової Ради С. Дложевський.



сторінка

Археологичні розкопування Ольбії р. 1926.

Розкопування провадилися з 18 липня по 5 вересня спеціяльною експедицією під керуванням проф. Б. В. Фармаковського, члена Державної Академії Історії Матеріяльної Культури. В експедиції брав участь представник Українського Археологичного Комітету при Українській Академії Наук М. О. Макаренко, що був помішником керівника експедиції. До складу експедиції належали ще ось які особи: від Державної Академії Історії Матеріяльної Культури відряджені до Ольбії член Академії М. Б. Бакланів, асистенти І. І. Міщанинів та Є. О. Прушевська, наукові співробітники О. М. Зограф, Т. М. Девель, Т. М. Кніпович, О. А. Пині та фотограф І. Ф. Чистяков, від Інституту Археологичної Технології — члени його В. П. Красников та М. І. Тихий, від Одеського Державного Історично-Археологичного Музею — директор його проф. С. С. Дложевський та аспиранти Музею Е. Г. Оксман і В. О. Пора-Леонович, від Миколаївського Історично-Археологичного Музею — директор його Ф. Т. Каминський та науковий співробітник Музею Л. С. Кузнецов. У праці експедиції взяв участь з ухвали Упрнауки та Української Академії Наук германський археолог Е. Гозе, відряжений на розкопування Ольбії від Германського Державного Археологичного Інституту в Берліні. Яко практиканти на розкопуваннях працювали відряджені від Українського Археологичного Комітету аспіранти С. С. Магура та І. М. Самійлівський, від Академії Історії Матеріяльної Культури В. Ф. Штейн та аспірант П. М. Шульц, від Московського Музею Мистецтв — В. Д. Блаватський та М. М. Кобиліна, від Зіновьєвського Музею П. З. Рябков, від Ленінградського Державного Університету студенти О. М. Карасьов, Л. М. Славін, Т. І. Фармаковська, О. П. Чубова й А. С. Юнович, від Ленінградського Товариства соціології та теорії мистецтва — В. О. Головкіна. Експедиція одержала широку грошову підпомогу від Упрнауки, яка включила експедицію в шерег своїх наукових підприємств. Крім цього, у розпорядження експедиції були відпущені кошти й від Академії Історії Матеріяльної Культури в Ленінграді.

До плану досліджування Ольбії на р. 1926 увіходило, по-перше, переведення розкопів на території біля т. зв. „Зевсового кургану“, де дослідами попередніх років (1902–1903) виявлені були рештки міських споруджень архаїчної доби Ольбії. Дослідження архаїчної Ольбії має особливу вагу, — на підставі решток найдавнішого поселення в першу чергу ми спроможні одержати вказівки що до основного значіння цієї грецької колонії, складу її населення та властивостей культури, а тому, що досі ансамблів грецьких осель архаїчної доби досліджено взагалі небагато, збільшення матеріялу як раз з цієї доби є істотною сучасною потребою науки. По-друге, до плану праці р. 1926 повинно було увійти продовження систематичних розкопувань найдавнішого некрополю Ольбії на території біля лінії телеграфу на NW від городища. Місцевість ця вже обдарувала науку багатьома цінними відкриттями у попередні роки. Згідно з таким планом в районі „Зевсового кургану“ р. 1926 розкопано 1) одну площу на W від кургану (дільниці А, Г, Д) та 2) другу площу на N від кургану (дільниці Б, В). Крім того, переведено додаткові розшуки біля відкритої в р. 1903 стіни полігональної кладки (дільниця Е). По усіх цих місцях розкопування відкрили рештки міських споруджень до-гетськой доби, ствердивши таким чином висновок, що його зроблено на підставі розкопувань р.р. 1902–1908, а саме, що частина міста, що лежить на N від т. зв. „2-ї поперечної балки“, після гетського погрому Ольбії в римські часи не була зайнята житлом.

Відкриті розкопуванням р. 1926 міські спорудження належать у загальних рисах до п'яти відрізних періодів будівництва, що йшли один по одному (п'ять археологичних шарів) і дають багато дечого нового для історії культури Ольбії, особливо ж для її найдавніших часів, що про них досі наші відомості як раз були дуже обмежені. Відкриті шари окремих періодів лежать звичайно один по-над одним, ба не всюди однаково добре збереглися. По деяких точках деякі періоди не залишили по собі ніяких ощадків. По деяких рештки давніших споруджень були зруйновані. Тому то грубина археологичних шарів по різних точках дуже різноманітна, і більша глибина залягання підвалин-фундаментів ще не є обовязковою ознакою давнішої доби. Археологичні шари взагалі йдуть нерівно й неправильно. По деяких шарах фундаменти зустрічаються з рештками фундаментів від попереднього шару, і тому їх покладено так, що ощадки від бруків-вимосток, що лежать поблизу, опинилися нижче цих самих фундаментів.

Досліди в некрополі дали також важливі наслідки. Крім шерегу поховань відомих вже типів зі звичайним вмістом відкопано було поховання з трупопаленням класичної доби, що відзначається великим розміром і надзвичайною кількістю амфор, що були в ньому.

За дільницями А, Г, й Д мав спеціяльний догляд М. О. Макаренко, за дільницею Б — С. С. Дложевський, за дільницею В — Е. Гозе й О. М. Зограф, за розкопами в некрополі — С. С. Дложевський, Ф. Т. Камінський, М. О. Макаренко, І. І. Міщанинів, Е. О. Прушевська}} й І. М. Самійлівський. Переводив проміри й робив кресленики М. Б. Бакланів.

На площі на N від „Зевсового кургану“ лежать дільниці Б та В. Таблиця I дає план дільниць Б й В та два розрізи дільниці Б з W на O. Таблиця дає уявлення про розмір знайдених кладок та бруків. Дільниці Б й В дали розріз усіх нашарувань культурного насипу з N на S (5✕20 м.) і з W на O (10✕15 м.), з'ясувавши властивості споруджень, що були в дослідженій тут частині давнього міста. Мал. 1 дає загальний вигляд дільниць Б та В з NO на початку роботи. До розкопування площа з дільницями Б та В була рівниною, що поросла була травою. Кілька років тому це місце ще оралося. З S та N цю рівнину обмежували канави новішого походження, зроблені для захисту терену, що прилягає до сторожи. По дільницях Б та В всюди виявлено рештки приватніх будівель і бруків-вимосток (бруки звичайно залягають на 0,36–0,40 вище рівня фундаментів будівельних стін) та інших господарських споружень, що дуже потерпіли від руїнацій, які відбувалися в Ольбії за різних часів. Кам'яні спорудження горішнього шару нищаться й розтягуються на нові будови римського та пізніших часів. Вже за римської доби ця частина Ольбійської території була незалюдненою, і рештки будівель давніших часів використовувалися, як кам'яний матеріял. Камінням долішних шарів користувалися ті, що будували пізніші горішні культурні шари. Незначні рештки кладок (фундаменти будівель і брукованих плитками подвірів), що збереглися in situ, дають можливість констатувати для цієї місцевости (на N від „Зевсового кургану“) чотири періоди будівництва на чотирьох різних рівнях грунту. Вся місцевость в напрямку що до центру трохи підносилась, як це можна спостерігати по кресленикам таблиці I-ої, що дає два профілі цього місця з W на O. На початку роботи місце це зрівняли, орієнтуючися на місцевість що на N від нього, і горішні стружки землі (завтовшки до 0,28 м.), що утворювали опуклість, були зняті (розкопування переводилися при допомозі вагонеток, вивозячи землю на урвище на O до річки Богу). До розкопування дільницю Б розбили на квадрати (кесони) по 5 метрів з кожного боку №№ 1–6 (див. табл. I) так само, як і дільницю В на квадрати №№ 1–4 (див. табл. I). За цими квадратами (кесонами) провадилася фіксація всього знайденого, а також робилися проміри та малюнки.

Насип у дільниці Б мав звичайні для Ольбії властивості. Аж до самого материку це був типовий культурний насип, насичений часто-густо рештками життя міста: зокрема — різноманітним череп'ям битого глиняного посуду, черепиці, глиняних, мідяних та інших виробів, мідних грошей. Від сучасного рівня землі грунт-материк у цій дільниці залягає на різній глибині: в квадраті 1-му біля стіни № 1 ма
Мал. 1. Загальний вигляд дільниць Б та В з N 0 на початку роботи, ліворуч — т. зв. „Зевсовий курган“.
терик відкрився на глибині 3,25 м., в квадраті 2-му біля стіни № 25 — на глибині 3,35 м., в квадраті 3-му — на глибині 3,54 м., в квадраті 4-му — на глибині 3,69 м., і в квадраті 5-му — на глибині 3,66 м. В дільниці В материк у східньому додатку до квадрату 2 був на глибині 4,20 м. Послідовність розташування шарів й те, що знайдено в їхньому насипу, дозволяє накреслити приблизні хронологичні межі, на які припадає кожний шар.

Від першого шару (приблизно 1-е сторіччя до н. е.) по дільницях Б. і В. (табл. I) зберіглися здебільшого незначні рештки камяних фундаментів та бруку на глибині від сучасного рівня землі 0,82 м., що часто-густо насуваються на спорудження другого шару. Мал. 2 показує нам фундаменти 1-го шару дільниці Б (№ 1, 6), що лежать безпосередньо на спорудженнях 2-го шару (№ 8). Рівень бруку лежить на 0,32 м. нище крепіди „Зевсового Кургана“ р.р. 1902–3; крепіда ж ця належить до 3-го сторіччя нашої ери. Грубина першого шару в дільниці Б. сягає часом 1 м., рахуючи від рівня підошви фундаментів стін 1-го шару (№ 1, 5, 6, 8, 16, 17, 21, 36 й т. ін.; порівн. табл. I). На бруку № 9 знайдено жолобчатого, камяного рівчака, подібного до того, що був у розкопуваннях р. 1904 в геленістичному шарі (див. О. А. К.[1]) за цей же рік, стор. 12, мал. 9, стор. 18). Шматки бруку 1-го шару (напр. № 4 і 24 у дільн. Б; напр. № 3 у дільн. „В“) досить часто виявлялися на глибині від сучасної поверхні не більш 0,30 м. (мал. 2), а фундаменти стін на глибині до 1,5 м. (№ 36).

Решток 2-го шару (завгрубшки пересічно щось із 0,70 м.) збереглося більше. Тоді саме, як вимостки — бруки 2-го шару (порівн. напр., № 9 в дільн. Б або № 1 в дільн. В) часто трапляються на дуже малій глибині (до 0,37 м.), фундаменти стін другого шару залягають значно глибше (напр. фундаменти стіни № 30 лежать на глибині 1,42 м.).

Брук № 34-а лежить нижче сучасної поверхні на 0,75 м. Кладки стін 2-го шару лежать нижче стін 1-го шару приблизно на 0,60 м. (напр., кладка № 37 нижче від кладки № 36). Зберіглися іноді значні шматки бруку подвір'їв (№№ 9, 10, 11, 12, 23, 34-а, 42, 45 у дільн. Б, №№ 1, 2, 4, 5, 8, 12 у дільн. В), що навкола них стоять фундаменти стін будівель (№№ 28, 30, 34, 37, 38, 41, 43, 44 у дільн. Б, № 11 у дільн. Б). Мал. 3 подає брук — вимостку № 1, що чудово зберігся у дільн. В. Рештки бруку 2-го шару лежать тільки на 0,16 м. нижче геленістичних бруків, відкритих р. 1903 під „Зевсовим курганом“ (див. И. А. К., XIII, стор. 59 дальші). Кам'яні кладки й брук 2-го шару лежать на субструкціях с прошарків попелу та глини (т. зв. „Ольбійський бе
Мал. 2. Фундаменти та вимостки — бруки 1-го шару дільниці Б.
Мал. 3. Брук-вимостка 1-го шару на дільниці В.
тон“, порівн. И. А. К. XIII, стор. 37). Мал. 4 дає вигляд такої субструкції під бруком № 12 у дільн. Б., на табл. I зазначені пунктиром рештки стіни з такої верствованої субструкції (№ 13). Рештки бруку № 12 лежать на 0,56 м. нижче від кладки 1-го шару № 1. На мал. 5 та 6 подано фундаменти одної будівлі, що залишилася від будинків 2-го шару (№№ 28, 34, 38 і 40) під стінами 1-го шару (№ 36) в дільн. Б. На мал. 7 видно ті самі фундаменти і брук другого шару № 8 з рештками кладок 1-го шару (№ 14). Будівлі другого шару частково налягають на рештки кладок 3-го шару (№ 28 на мал. 8). Другий шар наймовірніше слід датувати III–II сторіччям до нашої ери. Будинки, що упереджували будівництво першого шару, після якого на цьому місці взагалі нічого не будували, повинні бути трохи пізнішого часу, — приблизно II–I-го сторіччя до н. е. Кладки 2-го шару подібні до кладок будівель 5-го шару „низового городу“, а їх сувідносини з кладками 1-го шару в багатьох точках такі самі, як сувідносини кладок 5-го шару в „низовому городі“ з пізнішими кладками цього ж шару (див. О. А. К. 1909–1910, стор. 49 дальші).

Небагато відкрито слідів 3-го культурного шару. Грубина 3-го шару приблизно 0,80 м. Рештки 3-го шару — солідні, камяні фундаменти стін (№№ 27, 31 на мал. 9, № 49 на мал. 11 й 12 у дільн. Б та № 7 у дільн. В). Їх здебільшого поставлено на пильно збудовані субструкції з поземних прошарків попелу та глини, що правильно чергуються. Часом частини фундаментів, що збереглися, 3-го шару були використані будівниками 2-го шару і таким чином увійшли до складу споруджень 2-го шару (мал. 8, стіна № 28, яка сягає у східньому напрямку глибини 2,44 м., а далі продовжується, як приміст — ложе з жорстви, завтовшки 0,22 м., що від неї ж залишився). У стіні № 28 до 3-го шару належить 1,43 м. кладки, рахуючи здолу. В одній точці дільниці Б на глибині від сучасного рівня 2,60 м. залишився низ облямівки — кладки 3-го шару (мал. 9 № 27), зробленої з насухо припасованих, гарно тесаних плит вапняку, — облямівки, подібної до кладок відповідних шарів, відкритих у Ольбії роками 1903 (див. И. А. К. XIII, 101, мал. 53 д.; 35, мал. 21) й 1908 (див. О. А. К., за р. 1908, 21, мал. 7). Стіну № 27 р. 1926 зайняла стіна № 25 другого шару, що її підошва лежить на 0,87 м. вище від рештки кладки № 27 третього шару. Так згадані кладки рр. 1903 й 1908, як і кладки 3-го шару р. 1926 слід віднести до класичної доби з середини 5-го сторіччя до кінця 4-го сторіччя до н. е. В цьому 3-му шарі на дільн. Б на W від стіни № 27 (див. табл. I) знайдено поміж сміттям уламки гостродонних амфор (мал. 10 і табл. I), що їх форма є типовою для V–IV стор. до н. е.

Від споруджень 4-го шару (пересічно він завгрубшки 1 м.) у місцевості на N від „Зевсового кургану“ знайдено тільки окремі частини фундаментів або каміння від стін (№№ 33, 48, 50 у дільн. Б,
Мал. 4. Вигляд обструкції — т. зв. „Ольбійського бетону“ під вимосткою 2-го шару дільниці Б.
Мал. 5. Фундаменти будівлі 2-го шару дільниці Б.
Мал. 6. Фундаменти будівлі 2-го шару дільн. Б під фундаментом стінки 1-го шару (№ 36)
Мал. 7. Фундаменти й бруки-вимостки 2-го шару (№ 8) и рештка кладки 1-го шару (№ 14) дільн. Б.
Мал. 8. Рештки будівлі 2-го шару, що налягають на 3-й шар (№ 18) дільн. Б.
Мал. 9. Рештки кам’яних міцних фундаментів 3-го шару дільниці Б.
Мал. 10. Група амфор V—IV стор. до н. ери 3-го шару дільниці Б.
№ 9 у дільн. В). Вони стоять частково на грунті-материку, частково ж на підсипці, що сягає 0,30 м. понад материком. Виявлені також шматки бруку (№ 32 у дільн. Б). Четвертий шар належить до архаїчної доби, тоб-то від часу розповсюдження в Ольбії атенського чорно-фігурного посуду (з полов. VI стор. н. е.). В дільн. Б під стіною 3-го шару № 49 відкрилася стіна 4-го шару № 50. Мал. 11 подає її з S. і показує її положення, цей же малюнок є спроможний дати нам уявлення про стан шарів 1-го по 4-й на дільн. „Б“ (№ 36 1-го шару, № 28 — 2-го шару, № 49 — 3-го шару, № 50 — 4-го шару). Малюнок 12 показує кладку № 50 з N. На W від стіни угорі є велика яма № 48, що належить до другого шару; в ній були, між іншим, уламки амфор. Стіна № 33 4-го шару у дільн. „Б“ лежить нижче стіни № 31 3-го шару на 0,10 м. Ніяких споруджень, що стояли б виключно на грунті-материку у місцевості на N від „Зевсового кургану“ розкопки не виявили.

Розкопування р. 1926 констатували, що на N від „Зевсового кургану аж до балки, що є на S від садиби, де тепер будинок фотолабораторії експедиції, нема міських стін і башт найдавнішої Ольбії, про які оповідає Геродот. Коли їх не буде й в межах території згаданої садиби при фотолабораторії, то ці стіни доведеться шукати далі на S від площі, дослідженої р. 1926, ближче до „Зевсового кургану“. В такому разі руїни будівель, знайдені тепер, треба буде вважати за рештки околиці Ольбії, про яку теж згадує Геродот.

Мал. 13 подає загальний вигляд до початку розкопувань місця на W від „Зевсового кургану“. Місце рівне, що поросло було травою. Більша частина цієї площі (дільниці А і Г) лежить на O від траншеї І. Е. Забілина р. 1873 (див. „О. А. К.“ за 1873 р., стор. XXIII), що йшла территорією Ольбії з N на S, а решта — саме дільниця Д — на W від забілинської траншеї (див. табл. II). На мал. 13 по-над двома людськими постатями видно яму траншеї Забілина, на передньому плані йде сучасна дорога з с. Парутина через заповідник. Площа дільниць А і Г є поміж цією дорогою і траншеєю І. Е. Забілина.

Так само, як на терені на N від „Зевсового кургану“, так і тут розкопування проваджено при допомозі вагонеток, земля ж викидалася в яму (мал. 13 показує при лівому боці малюнку північний край її), що залишалася після розкопувань р. 1907 (див. О. А. К. за р. 1901, стор. 23). Перед початком розкопувань відповідна частина території була розподілена на квадрати (кесони) по 25 кв. метрів кожний, за цими квадратами переводилися записи у щоденниках та проміри. У дільн. А накреслені були квадрати №№ 1–10, 11–20, у дільн. Г — квадрати №№ 1–3. Не всі квадрати у звітовому році досліджено цілком. Досліджені частини зазначено на табл. II. З тої ж таблиці видно, що у дільн. Д досліджено квадрати № 1–2 (таблиця
Мал. 11. Рештки фундаментів 3-го шару (№ 49) дільн. В и 4-го шару (№ 50). № 36 належить до 1-го шару, № 28 — до 2-го шару.
Мал. 12. Рештки фундаментів (№ 49) 3-го шару дільн. Б и 4-го шару (№ 50) з N.
Мал. 13. Загальний вигляд терену дільниць А, Г, Д з 0 перед початком роботи. У глибині — рештки „траншеї Забілина“, посередині —сучасна Парутинська дорога.
дає два розрізи дільниці). Розкопування території на W від „Зевсового кургану“ в їх цілому дали в розрізі картину культурних нашарувань міста Ольбії. Тут відкрито дві вулиці, що перехрещуються, одну з N на S, другу з O на W. На плані (табл. II) напрямок вулиць визначається відкритими тут кам'яними вимостками-бруком під №№ 16 та 1 дільн. Г, й № 12 дільн. А. Розкопані рештки належать приватнім будівлям, господарчим і часом культовим спорудженням. Ці спорудження виникали за різних часів і належать до п'ятьох окремих шарів, що залягають звичайно на різних рівнях землі. Про відкриті тут шари слід зазначити те саме, що висловлено вище про культурні шари на території міста на N від „Зевсового кургану“. Шари йдуть нерівно й неправильно. На мал. 14 (вигляд відкопаних руїн з NW) під №№ 16, 13, 19 й 45 видно рештки споруджень 1-го шару, де стіна № 45 лежить на рештці кладок давнішої доби № 8 та № 48 — кладок 2-го шару, під № 39 — рештку валькової з неопаленої цегли стіни 3-го шару, під №№ 12, 20 та 1-м — рештки споруджень 4-го шару. Округле (диям. 1,45 м–1,78) на плані спорудження № 16 лежить тільки на 0,28 м. нижче сучасної поверхні. Верх кладки № 13 є на глибині 1,25 м. На одному з ним рівні лежать кладки № 19 і № 45. Кладку № 45 поставлено на фундамент, що йде на 0,41 м. глибше кладки № 48 другого шару. Кладка, що на ній стоїть стіна № 45, функціонувала, певне, ще й в добу 2-го шару, але споруджено її безумовно ще в добу 3-го шару. Стіни 2-го шару (№№ 8 і 48) лежать на субструкціях з прошарків попелу й глини („ольбійського бетону“), що їх верх є від сучасної поверхні на глибині 1,15–1,41 м. Рівень, на якому закладено низ стіни № 39, відповідає рівневі фундаменту кладки, що на ній стоїть стіна № 45. Всі шматки бруку з кругляків (округлих валунів) № 12, 20 та 1 безумовно одної доби, лежать вони на особливій підстилці з „цемянки“ — розчину з вапни та піску, ще є завгрубшки від 0,10 м. до 0,15 м. Брук цей був в користуванні певне дуже довго і пережив спорудження різних шарів, а тому по де-яких місцях осів. Хвилювання рівня цього бруку (№ 20) тепер досягає 0,25 м. У своїй частині № 12 брук цей лежить на глибині 1,08 м. від сучасної поверхні. На O від стіни № 45 відкрилися теж рештки „цемянкової“ підстілки бруку з поодинокими кругляками. Насип під ними мав виключно черепки йонійського та ранньо-атицького чорнофігурного посуду, тобто брук цей, зложений з кругляків, певне, є не молодший середини VI-го сторіччя до н. е. Загальний вигляд відкопаних будівель відзначається більшою солідністю, порівнюючи з рештками будівель, виявлених на N від „Зевсового кургану“ (порівн. мал. 7 і 14). Проте ж як там, так і тут відкриті спорудження дуже знівечено руйнаціями різних часів. Грубина археологичних шарів і зміст їх насипу на місці на W від
Мал. 14. Рештки споруджень 1-го шару (№№ 16, 13, 19, 45), рештки № 8 № 48 — 2-го шару, рештки (№ 39) валькової стіни — 3-го шару, рештки № 12, 20 та 1 — 4-го шару дільниці А.
„Зевсового кургану“ в загальних рисах були такі самі, як і на місці на N від нього. Тільки на площі на W від кургану виявилися також і будівлі, споруджені на самому грунті-материку — п'ятий шар, якого не констатовано на площі, що на N від кургану (дільн. Б і В).

Як там, так і тут, кладки долішніх шарів частенько використовували будівники пізніших, горішніх шарів. Так більшість кладок 2-го шару, що збереглися, увійшли до кладок 1-го шару (№ 8 на мал. 14, кладки ж 1-го шару № 13 і 19). Де-які стіни 1-го шару збудовані були на рештках фундаментів, що функціонували в добу 2-го шару, а збудовані були ще в добу 3-го шару (порівн. мал. 15, порівн. вище № 45 на мал. 14 і 15).

Подібно до того, як фундаменти стін поодиноких шарів стоять на різних рівнях культурного насипу, так само на різних рівнях лежать і рештки бруку вулиць, які йшли повз будинки, що від них залишилися фундаменти. Цікаво, що згадані дві вулиці, що перехрещуються, починаючи з доби 4-го шару зберігли той самий напрямок і перерізували одна одну під прямим кутом, — одна вулиця йшла майже просто з S на N, друга — з W на O. Вулиця, що з S на N, за даними місцевости повинна була бути головною вулицею міста грецьких часів. Вона була приблизно 10 м. завширшки і, йдучи на N, прямувала до брами, відкопаної р. 1908 (див. О. А. К. 1908, таб. II). Широчину вулиці цієї визначає відстань від кладки № 16 у дільницях А і Г, що стоїть на розтоці згаданих двох вулиць, до кладок № 2–3 на дільн. Г. Широчину другої вулиці не можна було встановити тому, що терен на N від квадратів 16–11–2–I не розкопували.

Горішні чотири шари, досліджені на площі на від „Зевсового кургану“, точно відповідають шарам, встановленим на площі на N від кургану. Дати ж поодиноких шарів на площі на N від кургану можна було встановити точніше незалежно від наслідків, одержаних від розкопувань на N від кургану. Насип, на якому лежав цемянковий розчин для бруку з кругляків 4-го шару дільниці А, дав черепя йонійського та атицького чорнофігурного посуду кінця VI-го стор. до нашої ери. Найпізнішою, таким чином, датою для споруджень 5-го шару є друга третина VI-го сторіччя до н. ери. Тому що рівень землі в добу 4-го шару був вищий від рівня 5-го шару, і що в 4-му шарі фундаменти не будувались на грунті-материку, як в 5-му шарі, й що для них робили штучні субструкції з прошарків попелу й глини, можна гадати, що перейшов досить довгий час поміж будівництвом 5-го та 4-го шарів, в усякому разі, не меньш життя одного покоління. Будівлі 5-го шару, напр., будова, до якої стосуються стіни № 52, 53, 56 (мал. 16) певне треба віднести до першої третини VI-го стор. до н. е., тоб-то до найдавнішої доби життя цієї колонії. Фундаменти стін №№ 52, 53 й 56 стоять на глибині 2,27 м. і є заввишки 0,58–
Мал. 15. Рештки стінок 1-го шару (напр. №№ 16, 13), що стоять на рештках фундаментів 2-го та 3-го шарів дільн. А.
Мал. 16. Рештки будівель 5-го шару (№ 52, 53, 56) першої третини 6-го стор. до хр. ери дільн. А.
0,73 м. Будівлі 1-го шару, відкопані на площі на N від „Зевсового кургану“ №№ 4 й 5 в дільн. А, №№ 5, 6, 7 у дільн. „Д“ сильно розруйновано добуванням тут каміння в пізніші часи, можливо, вже з римської доби. По де-яких точках на рівні життя першого шару виявилися купи розкиданого каміння від розтягнутих споруджень першого шару. Будівельна техніка 1-го шару була невисокою. Будівники 1-го шару широко використали ощадки кладок 2-го шару так само, як і його будівельні матеріяли. Техніка будівель 1-го шару нагадує техніку споруджень 5-го шару (пізньо-геленістичного), відкритого в „низовому городі“, до нього належить останній період будинку з перистилем, відкопаного р. 1909–1910, (див. О. А. К. за р. 1909–1910, стор. 71, мал. 81). В першому шарі на перехресті двох вулиць знайдено цікаву округлу огорожу на один рядок кладки (1,45–1,78 м. діям., мал. 17), з, певне, культовим завданням. В добу 1-го шару вулиці міста забруковані були мостовинням з битого череп'я від амфор (завтовшки до 0,25 м.). Силу такого черепя здобуто з землі під час розкопувань 1-го шару (мал. 19-а). У насипу 1-го шару траплялися уламки черепків, шматки неопаленої цегли та штукатурки (дільн. А, квадр. 4). Від другого шару (III–II стор. до н. е.) зберігся шерег міцних кладок, збудованих на верствованих субструкціях з правильних поземних прошарків попелу й глини (ольбійський бетон), мал. 20 й 21. Техніка субструкцій та чудової кладки-облямівки, що збереглася в одному місці, оздобленої рустами (мал. 20) яскраво нагадують субструкції і облямівку геленістичного будинку, знайденого в Ольбії р. 1903 (див. И. А. К. XIII, 60, мал. 33), а також кладку будинку 6-го (геленістичного шару) в „низовому городі“, розкопану р. 1910 (див. О. А. К. 64, мал. 72). В добу 2-го шару вулиці, здається, були забруковані плитками з вапняку, що залишилися in situ у двох місцях (№№ 2 й 3, мал. 22). Аналогичний брук в геленістичну добу ми бачимо на вулиці, відкопаній у „низовому городі“ (див. О. А. К., 1909–1910, стор. 76). Під відкритими фундаментами 2-го шару залягають кладки давнішого часу, 3-го шару, що сягають іноді височини 1,05 м. (№№ 21, 22, 23 на мал. 23). На де-яких з них стоїть шерег фундаментів, які були під будівлями 2-го шару й частково зберегли в собі рештки „валькових“ кладок (до 3-х рядків кладки) завгрубшки 0,20 м., заввишки до 0,32 м. (№ 21, 22; мал. 23). Яма „А“, що серед стін 3-го шару, які правили за підвальне приміщення в добу 2-го шару, походить з доби 2-го шару, вона на плані округла, а в розрізі грушкувата (табл. II). Крім кам'яних кладок у 3-му шарі знайшлася кладка з „вальків“ (№ 39 на мал. 14), збудована на одному рівні з кам'яними кладками, але без кам'яного цоколю. Це може бути решткою внутрішньої стіни будинку 2-го шару, надвірні стіни якого стояли, безумовно, на кам'яних цоколях. Вулиці доби 3-го шару, можливо, були забруковані уламками
Мал. 17. Вигляд решток бруків — тротуарів (№№ 12, 20, 1), що перехрещуються, 4-го шару й круглястого спорудження 1-го шару (№ 16) дільн. А.
Мал. 18. Вигляд рештки бруку — тротуару 4-го шару (№ 12), а також решток кладок 1-го (№ 13) та 2-го (№ 8, 17) шарів дільн. А.
Мал. 19. Загальн. вигляд дільниць А та Г з W.
Мал. 19 а. Амфорне череп'я, здобуте розкопуваннями, що ним, певне, були бруковані вулиці 1-го шару дільниці А.
Мал. 20. Рештки рустованої облямівки від стіни 2-го шару дільниці А.
Мал. 21. Рештки споруджень 2-го шару дільниці А на субструкціях.
Мал. 22. Рештки каміння (№№ 2, 3) від бруку плитками 2-го шару дільн. А.
Мал. 23. Рештки кладок (напр. №№ 21, 23) 3-го шару під будівлями 2-го шару (№ 8, 13) та яма (А) — підвальне спорудження 2-го шару дільниці А.
глиняного посуду. Шар такого черепя, трохи нижчий від рівня плиткового бруку 2-го шару, видно по краю дільниці А на N; в добу 3-го шару існував ще старий брук з кругляків, збудований в добу 4-го шару. Кам'яні фундаменти 3-го шару стоять частково на рештках кладок 4-го шару (стіна № 23 третього шару стоїть на стінці № 26 4-го шару, мал. 24; стіна № 27-а 3-го шару — на стіні № 27 4-го шару, — мал. 24). Підошви кладок 3-го та 4-го шарів часом лежать на одному рівні, але ж тоді саме, як кладки 3-го шару залягають у гумусі, кладки 4-го шару стоять на особливій підсипці з прошарків попелу та глини. Підсипка ця лежить на материку неправильними нашаруваннями. В добу 4-го шару вулиці були сплановані правильною сіткою і забруковані великими кругляками, покладеними на підстилку з грубого шару „цемянки“ — розчину (№№ 12, 20, 46, 54 у дільн. А, № 1 у дільн. Г, див. мал. 14, 15, 17, 19, 24). Поодинокі кругляки № 46 й 54 лежали на глибині 1,20–1,38 м. Ці монументальні вимостки вулиць 4-го шару, що їх спорудження було звязано з підвищенням загального рівня землі у місті, притягають до себе увагу тим, що насип, що під ними, вкриває рештки будинків 5-го шару, що загинули від пожежі. Після цієї пожежи, що відбулася в дуже давні часи, місто, певне, почало радикально перебудовуватися по новому. Коли 5-й шар є найдавніший, йонійський період Ольбії, то для 4-го шару — природня наявність сили уламків атицького чорнофігурного посуду. Культура Ольбії 4-го шару залишається все ж таки йонійською. В Атенах уклад вулиць був „по старинці“, а не за правильною сіткою. Найближчу аналогію до правильного розташування вулиць в Ольбії ми знаходимо в її метрополії — Мілеті. Як відомо, тільки трохи пізніше, ніж Ольбію (на початку 5-го сторіччя до н. е.) перебудовано по новому[2] Мілет після його розруйнування персами р. 494 до н. е. Прорізані за правильною сіткою вулиці Ольбії були гарно забруковані. Так само, як і Мілет, говорить нам Ольбія про височину йонійської культури й про те, що наприкінці 6-го сторіччя до н. е. йонійці дбали про раціональне розпланування міської території, готуючи таким чином ту систему досконалого міського добровпорядкування, представником якої потім був відомий інженер-будівник Гиподам Мілетський[3]. Від міста давньо-йонійської доби (5-го шару) відкрито р. 1926 шерег камяних кладок на материку (№№ 52, 53, 56, 55, 29; на мал. 15 — № 23, 25; на мал. 25 — №31) у дільн. А та одну валькову (№ 38 у тій самій дільниці). Усі кладки [4], здається, належали приватнім будинкам. Валькова кладка, певне, правила за унутрішню переборку
Мал. 24. Рештки кладок 3-го (№№ 23, 27а) й 4-го шару (№№ 26, 27) дільниці А, у глибині рештки бруку — тротуару 4-го шару.
Мал. 25. Рештки кладки 5-го шару (№ 31) дільниці А.
якого-сь камяного спорудження. Відкриті кам'яні кладки 5-го шару відзначаються своєю солідністю, і деякі з них збереглися дуже гарно (№ 52, 56 на мал. 16). Осі споруджень 5-го шару (див. табл. II) йдуть незалежно одна від одної, не додержуючись якогось певного, спільного для них, напрямку, як це буває з осями будівель дальших, пізніших шарів. Цей факт свідчить про те, що у найдавніші часи в Ольбії ще не було того правильного загального планування міста, що невпинно зберегалося в усі часи, починаючи з доби 4-го шару. Дальші досліди площі на W від „Зевсового кургану“ дозволять, безумовно, встановити плани будівель давньої йонійської доби Ольбії.

Найголовнішим наслідком дослідів р. 1926 є, в усякому разі, констатування на площі на W від „Зевсового Кургана“ наявности того шару найдавнішої доби, що до цього часу був невідомим.

В добу 5-го шару вулиці міста навряд чи були бруковані. Нашарування черепків, що вирисовалося на північному краю розкопувань, є, певне, випадковий натовп черепків на поверхні 5-го шару.

Руїни міста, так відкриті на W від стін № 8 і 11 дільниці А, як і відкриті у східній частині дільн. „Д“ дуже погано збереглися. На плані зазначено їх належність до різних шарів, що відповідають шарам дільниці А. Поодинокі камені (рештки від кладок 1-го шару №№ 4 й 5) у дільн. А лежать на глибині 0,79 м.; першому шарові належить яма № 9, що сягає материка (діям. 0,65–0,90, мал. 21). Камені другого шару № 1–3 (мал. 22), лежать під бруком 1-го шару, що складається з битих аморфних черепків, на глибині 1,15 м. Камені № 2, 3, як сказано вище, належали до вимостки-бруку вулиці 2-го шару.

У дільн. Г, сильно понівеченій грабіжниками, камені 1-го шару №№ 2, 3, 5 — відкриті на глибині 0,52–1,61 м. Кладка 2-го шару № 4 на глибині 0,81 м. лежить на верствованих субструкціях („ольбійськ. бетон“). Кладка 3-го шару № 6 — завглибшки 2,0 м. та № 8 не доходять до материка на 0,35 м. Камені № 5–6 1-го шару у дільн. Д лежать на глибині 0,65 м. Кладки, що до них належали камені № 2–3 стоять на субструкціях з прошарків попелу та глини. Стіна № 1 2-го шару, від якої збереглися три рядки кладки, — заввишки 0,98; вона лежить на субструкціях з прошарків попелу та глини, залягаючи на глибині 2,17 м.; тому природньо гадати, що низ її ще належить до 3-го шару.

Серед каміння (№№ 5–6) у дільн. Д трапився кістяк людини без жадного інвентарю та вказівок на те, що б він належав до давнього поховання.

Розкопування р. 1926 біля полігональної стіни, відкритої р. 1903 (дільн. Е) мали завдання насамперед розчистити цю стіну тому, що її від часу її відкриття в р. 1903 затягнуло землею. Як відомо (див. И. А. К. XIII, 38), ця архаїчна, полігональна стіна зверху була закладена в геленістичну добу верствованими субструкціями фундаментів від спорудженого тоді на цьому місці великого будинку. Горішні нашарування цих субструкцій тепер завалилися, а під ними понад полігональною кладкою показалася валькова кладка в 9 рядків заввишки 0,69 м. (див. мал. 26, 27). На мал. 27 угорі видно каміння вимостки, що лежало на субструкціях і тільки частково було досліджено р. 1926. Дільниця „Е“ р. 1926 не була закінчена за браком часу і вичерпанням коштів. На південий край полігональної стіни спирається кам'яна кладка, що підходить з O до полігональної стіни. Підошва цієї кладки лежить на 0,31 м. вище материка, а підошва полігональної стіни лежить на материку на глибині 3,50 м. (мал. 28). Вальки, які лежать на полігональній стіні, переходять з неї на кладку, що спирається на полігональну стіну, і, таким чином, є одночасними з цією кладкою (мал. 27). Тому що кладка, що спирається на полігональну стіну, своїм положенням відповідає стінам 4-го шару у дільн. А і повинна належати приблизно до кінця VI-го сторіччя до н. е., полігональна стіна, що належить до 5-го шару, мусить бути давнішою. З огляду на те, що техніка її будування безсумнівно багато старіша від техніки кладок 5-го шару, відкритих у дільн. А., полігональну стіну слід датувати найпізніше кінцем VII-го сторіччя до н. е., а не початком V-го сторіччя, як це здавалося за можливе в р. 1903.

Відкрита р. 1903 і досліджена р. 1926 полігональна стіна (завдовшки 3,0 м., заввишки 0,55 м.) є найдавнішим, досі відомим, монументальним памятником йонійської Ольбії.

Знайдені під час розкопувань Ольбії різноманітні об'єкти старовини за актом від 4-го вересня р. 1926 на підставі спеціяльних описів передано до Миколаївского Історично-Археологичного музею в кількості 3401-ої речі. Знахідки ці будуть темою низки спеціяльних публікацій. В даному звіті можна видати лише найвидатніші з того або іншого боку речі.

Особливий інтерес притягають знахідки архаїчної доби. Дуже численні — уламки найдавніших мальованих грецьких ваз. Цікавий уламок доби самоського стилю (або стилю „фікелюри“, А-1689[5], мал. 29), уламки навкратийських, протокоринтських та коринтських, клазоменських та інших чорнофігурних йонійських та атицьких стилів. Звертає на себе увагу кам'яна, порожня в середині голова лева глибоко-архаїчного стилю (А-2240, мал. 30), що має найближчу для себе аналогію у статуї лева, знайденій біля Мілетської гавани. Ольбійська голова лева — це може бути уламок посуду. Відзначається[6]
Мал. 26. Рештки полігональної кладки 7-го сторіччя до хр. ери з вальковою кладкою понад нею дільниці Е.
Мал. 27. Рештки полігональної стінки з вальковою понад нею і субструкціями аж до гори, що на них стояла високо будівля геленістичної доби (дільн. Е) розкопок р. 1903.
Мал. 28. Рештки полігональної стіни 5-го шару і звичайної кам'яної стінки (ліворуч) 4-го шару з валькованого стінкою по над ними дільн. Е.
також уламок голови теракотової статуетки, А-2113, мал. 31), стиль якої має аналогію у відомій алебастровій статуї Аполона з Навкратису[7].

З класичної доби слід підкреслити низку уламків червонофігурних ваз, полігнотівського „стилю“; своєю красою та блискучою технікою приваблює уламок з малюнком голови Гермеса (А-556, мал. 32). Цікаві де-кілька уламків чорнолакових атицьких кіліків надзвичайно тонкої фактури з різбленою та штампованою окрасою V та IV стор. Класичній добі (V–IV стор.) належить уламок чорнолакового флакону (А-622, мал. 33), оздобленого штампованими пальметками і різними смужками, та головка лева — ріжок від гутуса-аска (А-323, мал. 34). Цікаво також денце чорнолакового кіліка на низькій ніжці з кількома літерами й знаками в середині (А-1513, мал. 35). З теракот класичної доби слід згадати про жіночу головку, певне, йонійського стилю середини V-го стор. до н. е. (А-1829, мал. 36), та про головку Кібели (А-1236) (мал. 37) теж середини V стор. до н. е.

Дуже важлива серія глиняних фором для ливарництва з золота й бронзи золотарських оздоб — намист, шпильок, доважків й т. інш. (А-1257, 1545, 1435, мал. 38–40). Разом з одною формою для браслетів знайдено такого самого браслету, певне, з неї ж відлитого (А-1544, мал. 41).

Особливо цікава знайдена кам'яна форма для лиття головок грифонів архаічного типу (А-2175, мал. 42), добре відомих нам через знахідки у скитських похованнях. Ясна річ, що такі бронзові прикраси для скитів виготовлювалися, між іншим, і в Ольбії.

Ливарні форми здебільшого робилися з відбитих ручок гостродонних амфор. Одна така ручка (А-1772, мал. 43) із слідами нарізок знайдена була в дільн. Б. Разом з формами у дільн. Б знайшли також чимало маленьких мисочок (А-483-89, мал. 44) з теракоти, які, певне, відогравали ролю у золотарському виробництві.

Поруч з керамичними виробами грецької промисловости в насипу міста траплялися увесь час уламки простого „варварського“ посуду місцевого виробу (порівн., напр, А-1414, мал. 49), ще є яскравим свідоцтвом про те, що в Ольбії була велика кількість людности, яка не була прилучена до грецької культури й, перебуваючи на низькому щаблі розвитку, була пригноблена греками — представниками безперечно пануючої верстви населення.

До геленістичної доби належить, певне, ручка від теракотової статуетки з масивними перстенями на двох пальцях (А-2184, мал. 45). Своєрідні — уламки чорнолакової мегарської чашки, прикрашеної постатями Нік з трофеями і Силенів, що стоять на пригорках та інш. (А-1378, мал. 46). Ще слід згадати уламок рельєфної головки коня,

Мал. 29. Уламок самоської (фікелюра) амфори.
Мал. 30. Кам'яна головка лева глибоко-архаїчного стилю.
Мал. 31. Уламок теракотової головки архаїчного стилю
Мал. 33. Уламок чорнолакового флакону з штампован. орнаментом 5-го—4-го стор. до хр. ери.
Мал. 32. Уламок червонофігурного посуду полігнотівського стилю середини 5-го стор. до хр. ери.
Мал. 34. Головка лева від гутуса-аска.
Мал. 35. Денце-чорнолакового кіліка з знаками — графітті
Мал. 36. Теракотова головка йонійського стилю серед. 5-го сторіччя до хр. ери
Мал. 37. Теракотова головка (Кабели) середини 5-го сторіччя дохр. ери.
Мал. 39 Форма для ливарництва золотарсьних оздоб.
Мал. 40 Теж.
Мал. 38. Глиняна форма з амфорної ручки для ливарництва
Мал. 42. Гипсова голова грифона відлита з форми.


Мал. 41. Форма з уламком відлитого браслету.
Мал 43. Уламок амфорної ручки з нарізкою
Мал. 44. Збірка маленьких мисочок, певне, для ливарницької роботи
вкритий чорним лаком (III-е стор. до н. е.) від розкішної вази ранньо-геленістичної доби (А-1447, мал. 47).
Мал. 45. Уламки від рук теракотової статуетки
Мал 46. Фрагментована „мегарська“ чаша
Мал. 47. Рельєфна горнолакова головка коня від вази геленістичної роботи (3-е стор. до хр. ери).
Завдання, поставлені дослідами Ольбії на р. 1926, всі виконано. Загальні висновки праці р. 1926 на території міста-города можна підсумувати в такий спосіб: розкопування дали низку нових документів для історії культури, зокрема, для історії міського добровпорядкування в античну добу. В звязку з наслідками розкопів Ольбії за попередні роки тепер чітко виявляються головні доби розвитку культурного життя в Ольбії, починаючи з моменту її заснування. В початковий період (давньойонійський VII–VI стор. до н. е.), про який оповідають нам рештки 5-го шару, місто, здається не мало міських стін, обмежуючися лише ровом та валом (пор. О. А. К. 1907, стор. 5 дальші). Вулиці, певне, не мали правильного складу й не були бруковані. Будинки будувалися дуже міцно. Побут привілейованої частини населення (вільних геленів) був примхливим, яскравим, різнобарвим, подібним до побуту східніх країн. Все життя колонії мало аристократичний характер.

У пізньо-йонійський період, від другої третини VI стор. по першу третину V-го стор. до н. е., (про нього говорять нам рештки 4-го шару) — все змінилося: зникає східня різнобарвність і розкіш, смак громади робиться простішим і суворішим. Аристократичний побут відступає перед демократичним. Місто було в цей час правильно переплановано, вулиці — бруковані. Місто повинно було бути дуже добре впорядкованим й, безсумніву, фортифікованим. До цього періоду слід стосувати міськи стіни й башти, згадані від Геродота. Будинки громадян, як й раніш, будувалися міцно. В культурі цього періоду гостріш визначається геленська натура з її любов'ю до суворої дисципліни та втриманности. Своєрідною ознакою цього періоду є сильний вплив Атен, що все наростає, — місце добірно-чепурної давне-йонійської керамики заступає монохромна, чорнофігурна, атицька. Нові зміни спостерігаються з середини V-го стор., — з цього часу аж до кінця IV-го стор. (рештки 3-го шару) констатуємо міцне підняття техніки: територія міста значно поширюється, будуються нові міські спорудження, надзвичайно міцні (відкриті р.р. 1904 і 1908 див. О. А. К., 1904, стор. 5 дальші, 1908, стор. 30 дальші). Стіни будинків часом ставляться на особливих субструкціях з „ольбійського бетону“, як були збудовані стіни міських замків. Побут виявляє типові риси класичної пори грецького життя V–IV стор. Атенський смак панує. Це доба, коли Ольбія, можливо, належала до складу Атенської держави. В дальшу добу (геленістичну) техника помітно занепадає, — в ранішній період геленізму ще тримаються традиції грецького стилю (2-й шар), пізніш усе життя варваризується (1 шар), поки кінець кінцем у I-му стор. до н. е. після катастрофи з Мітридатом свійські варварські елементи не захоплюють першу ролю в місті, а греки не залишають Ольбію, що „припиняє своє існування“, як говорять тексти, щоб відродитися знову тільки в добу нової великої держави — Риму, коли знову Ольбія була спроміжньою звязатися з центрами античного культурного життя через купців, що сюди повернулися. Періоди розцвіту Ольбії припадають як раз на ті часи, коли місто общається з великими державами античного світу, — з початку з йонійськими общинами, потім з Атенами, далі з Митридатом Понтійським й, на решті, з Римом. Ці держави сприяли розцвіту Ольбії певне тому, що через неї вони одержували важливі житьові ресурси. Ольбія була одною з матеріяльних баз великих держав давнього світу. Старовина Ольбії повинна, безумовно, кинути новий промінь на підвалини, що на них будувалася культура античного світу.

На Ольбійському некрополі в р. 1926 провадилися досліди у північно-західній частині, де залишалася недосліджена в минулі роки невелика площа на південь від лінії телеграфу (стовпи р. 1925 № 24 і 25), і на північ від великої межі, що відрізувала бувш. володіння Мусіна-Пушкина від селянскої землі (порів. мал. 48, який дає
Мал. 48. Загальний вигляд терену Ольбійського некрополю, що його розкопували р. 1926.
загальний вигляд місцевости, де переводилися розкопи з S; на першому плані перед постатями людей — межа Мусіна-Пушкіна, на обрії — телеграфні стовпи. Досліджена площа прилягає безпосередньо до тої площі некрополю, що йде на 300 м. на S від межі, кінець якої на S відмічено особливим, покладеним р. 1910 каменем. З W призначеної для дослідів площи підходить поле, засіяне в звітовому році частково кукурудзою, частково взяте під баштан (мал. 48). Це поле не буто доторкане в р. 1926, й розкопи переводилися в місці, що безпосередньо прилягає до поля з O. З початку обслідували площу від межі на N, оріентуючися на зазначені вище телеграфні стовпи, завширшки 14 метрів і завдовшки (з O на N) 108 метрів. Далі безпосередньо
Мал. 49. Уламок простого посуду тубійського (варварського) виробу з рельєфним орнаментом.

за нею на N обслідувано площу завширшки 14 м. й завдовшки (з W на О) 55,65 м. Потім від східнього краю цієї площі обслідувано площу безпосередньо на N завдовшки (з S на N) 70 м. й завширшки (з W на O) — 14 м. Насамкінець, безпосередньо від північного краю тільки що згаданої площи обслідовано площу завдовшки (з O на W) — 21 м., завширшки 14 м. Обслідування провадилися шляхом розподілу площі на маленькі квадрати (по ½ квадратн. метра кожний), і здобуття на кожному розі такого квадратика материкової землі-грунту при допомозі свердла-щупа. Таким чином на обслідуваних площах констатовано девять (№№ 1, 3, 5, 6, 8, 15, 16 і 17) не порушених в пізніші часи поховань і 29 розграбованих „кладоискателями“. Крім цього у двох точках знайдені два давні камені, що в давні часи, певне, правили за огорожу окремих дільниць некрополю (№ 14, 14-а, 18), три порожні ями (№ 4, 7, 13), певне, рештки пограбованих поховань, і одне велике поховання з трупопаленням з розкладеними навколо нього силою гостродонних амфор (90 одиниць). Далі подається опис поховань, не займаних в новіші часи грабіжниками; описи склали самі члени експедиції, що досліджували ці поховання.

№ 1 — звичайного колодязьного типу поховання, досліджене І. І. Міщаниновим 30 серпня р. 1926, у віддаленні на SO від телеграфного стовпа № 24 р. 1925; поховання зорієнтовано з SO на NW. Глибина могильної ями від сучасної поверхні 1,84 м., від рівня материку 1,27 м., завдовшки яма — 2,65 м., завширшки — 1,87 м. Висип одноманітний аж до материку. Поховання займано в давні часи. При північно-східньому боці є ямка з висипаною землею в материку завширшки 1,15 м. у віддаленні від північного рогу поховання по північно-східньому його розрізу на 0,30 м. Розкидані рештки кістяка знайдено при північно-західньому боці поховання у віддалені 0,59 м. від північного рогу на долівці пограбованого поховання. Знахідки: у 1-му штиху (18—36 см.) уламки амфори й шматки трухлявого дерева, в 2-му штиху (36—54 см.) — теж; в 3-му штиху (54—72 см.) — теж; в 4-му штиху (72—90 см.) — теж і фрагмент чорнолакового посуду; в 5-му штиху (0,90—1,08 см.) — уламки амфор, шматки трухлявого дерева і фрагмент чорнолакового посуду; в 6-му штиху (1,08—1,26 м.) велики уламки амфор, шматки дерева і шматок кістяного виробу (пластинки) з нарізним орнаментом; в 7-му штиху (1,26—1,44 м.) — уламки амфор, фрагмент чорнофігурного посуду і дві кістки людини на середині північно-західнього боку ями; у 8-му штиху — (1,44—1,62) — уламки амфор, ручка чорнолакового посуду, шматки дерева, з слідами метальового окису й чисті, трапляються грубим шаром від західнього рогу ями до середини південно-західнього її боку; в 9-му штиху (1,62—1,84 м.) — уламки амфор, фрагмент чорно-фігурного посуду, шматки дерева з метальовим окисом й без нього особливо у північно-східній половині та у південно-східній частини; розкидані кістки людини в обмеженій кількості знайдені при північно-західньому боці ями у відаленні на 0,53 від північного її рогу.

№ 2 — Підбойне поховання, досліджене П. М. Шульцем 29—31 серпня р. 1926, на SO від телеграфного стовпа № 24 р. 1925. Поховання № 2 стоїть у віддаленні від поховання № 1 на 2,85 м. на NO, зорієнтовано воно з O на W. Глибина колодязя від сучасної поверхні 1,60 м., від материкового рівня 0,80 м. Колодязь — завдовшки 2,20 м., завширшки 0,70—0,90 м. З південного боку колодязя підбой, що його закладено 7-ма амфорами. Заклад цей зберігся (амфори попсовані, мал. 50) — він споруджений перед підбоєм. Сучасна височінь закладу 0,65 м., первісна 0,70, завдовшки він 2,14 м., завтовшки — 0,35 м. Підошва підбою залягає на 0,10 м. нижче рівня колодязя, на 1,70 м. нижче сучасної поверхні і на 0,90 м. нижче рівня материку. Сам підбой — 2,30 м. завдовшки, 0,60 м. завширшки, 0,55 м. заввишки. У горішніх шарах насипу гумус, по долішніх значн домішки материкової землі (глини). Долішні шари суцільніші від горішніх, у південно-західньому розі через грабіжницьку яму затікала вода. Колодязь зорієнтовано з О на W, він неправильної форми, довгастий з легким звуженням на О. Роги колодязя округлі, підошва схиляється на S, здолу він трохи звужується. Підбой тягнеться повз південний бік колодязя, трохи переходячи його межі у S O розі поховання. Стінки підбою округлі, звужуються угорі, утворюючи схилий дашок над підошвою підбою. Знахідки: у 2-му штиху—горло амфори і низка уламків від цієї ж амфори. На горлі клейно з написом ΩΦΕΛίΩΟΣ (№ 1)[8], на 4-му штиху показався материк і висвітлився

Мал. 50. Заклад з амфор підбойного поховання № 2.

контур могили. При південному боці ями знайдено заклад з 7-ми амфор, поставлених до гори ногами із схилом у S бік (мал. 50). Амфори становлять правильний рядок, відгороджуючи підбой. Амфори від вина, гостродонні, всі одного типу. Амфори № 2 і № 3 розчавлено. Амфори № 4, 5, 6, 8 з відбитими горлами, амфора № 7 сбереглася краще, але—без деньця. За амфорами відкрився підбой. На долівці підбою—кістяк (мал. 51) завдовжки від потилиці до пят—1,42 м.; зорієнтований головою на О, лежить на спині з О на W. Череп трохи збочений на S, сюди ж повернуті й ноги, зігнуті в колінах, руки трохи зігнуті в ліктях, є обидві ступні (№ 9 й 10), обидві гомилки (№ 11, 12), обидва стегна (№ 13,14), один наколінок(№ 15), погано збереглася миска (№ 16), хребців не сбереглося, ребра потліли (№ 17), є обідві дужки, (№ 18), плечеві кістки (№№ 19, 20) ліктеві та радіяльні кістки (№ 27, 22), череп зберігся погано (№ 23). У віддаленні на 0,15 м. на О від черепа поставлено побіч два посуди,—один глечик при південному боці без роспису зі зламаним вінчиком (№ 24) й одна чорнолакова котила (№ 25). Трохи вище зап’ястки лівої руки, при південній стінці ями—червонофігурний лекіт, що лежить шийкою до ніг у напрямку кістяка (№ 26). Трохи вище зап’ястки правої руки при північному краї підбою земля має круглясту ямку дияметру 0,05 м. від якоїсь речі, що тут повинна

Мал. 51. Підбойне поховання № 2.

була колись лежати. На мизинці лівої руки—мідний перстень дуже патинований, обламаний (27). У вищезгаданій котилі знайдено залізне вістря, дуже перержавлене (№ 28). У одній з амфор на дні—трохи винних осадків (№ 28).

№ 3 — підбойне поховання, досліджене І. М. Самійловським 30-31 серпня р. 1926, що лежить на SOS від телеграфного стовпа № 24 р. 1925 і віддалено від поховання № 2 на 5,55 м. на N. Поховання зоріeнтовано з NO на SW. Глибина ями від сучасної поверхні 1,68, від материку 0,92 м., завдовшки воно 1,38, завширшки—0,62 м., з південного боку ями—підбой. Підошва підбою—на одному рівні з долівкою ями, тоб-то на 1,68 вижче сучасної поверхні та на 0,92 ніжче від рівня материку. Сам підбой—завдовшки 1,87 м., завширшки—0,52 м., заввишки 0,38 м. Земля була тут тверда й непорушена, На 2-му штиху трапилися уламки амфори. На глибині 0,35 м. посередині розкопу (1,87X1,17) у напрямку з N0 на SW лежали шматки вапняку купою завширшки до 0,61, завдовшки до 0,93 м. Яма-колодязь довгастої форми поширювалася у бік підбою. Ощадків закладу не примічалося, коли не вважати за них шматочків трухлявого дерева, що траплялися на глибині 1,50 м. Підбой — так само не зовсім привільної форми. У похованні знайдено: 1) просту гостродонну амфору рожевої глини, що лежала з краю у південно-західньому розі поховання при ногах горлом на W, ця велика амфора була розчавлена, одна з її двох ручок збереглася (№ 19), 2) невеличке круглясте, брондзове люстерко (диям. 7¾ см.) з уламком брондзової ж ручки-держака, воно лежало перед частиною черепу, що у східній частині поховання (№ 120), 3) декілька різних намистин, одна з них з слідами срібла. Разом з ними знайдено ще маленького шматочка шкла блакітного коліру, що нагадує формою стяту пирамиду (№ 21 — 22), 4) чорнолакового кіліка, трохи зіпсованого під час розкопування, оздобленого здолу жовтастого коліру смужкою, заввишки він 0,05 м. (№ 23), діяметр 0,11 см., стояв він на NO від голови, 5) невеличкого чорнолакового арибалічного лекіта[9] (№ 24), заввишки 0,08 м., диям. 0,04, з жовтастою смужкою, що на протилежному від ручки боці поширюється і має меандро-подібний орнамент, 6) невеличкого шматочка живиці на S від амфори (№ 68), 7) крім рештки черепу дівчинки знайдено ще трохи її ж кісточок та декілька, при допомозі грохоту, зубів, що гарно збереглися (№ 766). Кілька кісточок трапилося й у горішній частині підбою, мабуть через сплив, 8) на долівці поховання збереглися мало помітні сліди перегною від органичних ощадків.

№5 — звичайне поховання колодязьного типу, дослідженне С. О. Прушевською 31 серпня р. 1926. Це поховання віддалено від поховання № 4 на 14,85 м. на N, зорієнтовано воно з О на W з невеличким ухиленням SO — NW, завглибшки воно від сучасної поверхні на 2,15 м., від рівня материку — на 1,39 м. Поховання завдовшки 2,68 м., завширшки при східньому боці 1,62 м., при західньому 1,50 м. Воно пограбоване, — кістяк і все, що було в похованні, дуже порушені. Кістяк був покладений у деревляний саркофаг, сліди стінок якого ще можна було простежити. Поміж стінками саркофагу на долівці — сліди циновки або тканини (№ 764). У висипу знайдено: у штихах 1 — 8 багато уламків амфор і декілька чернолакового череп’я, і найбільше при західньому краї поховання, у південно-західньому розі його, на глибині 3 — 4 штихїв (по-над материком і біля його обрізу), а саме — уламок блюда з „солонкою“, (№ 45), два уламки мисочки (№ 44), уламки тарілки геленістичної доби та інш. Тут же знайдено уламки дбох цвяхів і мискової кістки, три ребра і фаланга у західній частині поховання (№ 765), у ньому шматки дерева від саркофагу, віддалення якого від стінок ями ще можна було встановити. Далі у цьому ж похованні знайдено: при східньому краї 1) залізного цвяха (№ 25) уламки при північному краї у східній частині поховання, 2) алавастра в уламках (№ 26), 3) дві шкляні рубчаті намистини (№ 27 — 28), 4) пастову намистину з очками (№ 29), 5) чорнолакового фрагментованого кіліка (№ ЗО), два уламки від нього при північному краю могили біля алавастру, решта при південному краю, 6) уламок простого посуду (№ 31) та уламок амфори (№ 32) при півничному краю поховання поза стінкою саркофагу. При південному краю поховання — групу речей — поза стінками саркофагу: 7) мідне вістря стрілки (№ 38); в межах саркофагу: 8) брондзовий перстень (№ 33), 9) залізний уламок (№ 34), 10) гальку-довісок (№ 35); при північному краї в межах саркофагу — 11) уламок точеної кістки (№ 36), 12) уламок амфори (№ 37). При південному краю на W від брондзового перстеня знайдено: 13) перетлілого у дрібних шматках черепа і групу речей — під уламками чернолакового кіліка, 14) чорнолакову мисочку (№ 39), на північ від неї 15) чорнолакову мисочку з ручкою (№ 40) поруч з черепом, 16) два кавалки сірки понад черепом, ощадки вапни; на NW від черепа 17) два чорнолакові уламки і 18) дуже зіпсований уламок червоно-фігурного посуду (№ 41); при півничному краю поховання 19) три уламки амфори, при західньому (19) — один. Кістки розкинуті по всій ямі, найбільше їх зосереджено у західній половині ями двома групами — трохи на W від центру поховання і при західньому краї ями.

№ 6 — підбойне поховання, досліджене Т. М. Кніпович 30 серпня р. 1926, на SO від телеграфного стовпа № 24 р. 1925 і на 10,1 м. на У від поховання № 5. Поховання з’орієнтоване з W на О з маленьким ухилом до N. Глибина ями від сучасної поверхні 1,42 м., від рівня материку — 0,82 м., яма — завдовшки 1,29, завширшки — 0,65 м., з південного боку ями підбой, закладений вальками. Вальковий заклад зберігся цілком, вставлений в отвір підбою. Сучасна височина закладу 0,24 м., первісна 0,34 м., завдовшки він 1,21 м. завгрубшки — 0,34 м. Підошва підбою стоїть на одному рівні з долівкою ями — 1,42 м. нижче сучасної поверхні й 0,82 нижче рівня материку. Сам підбой — завдовшки 1,13 м., завширшки 0,73 м., заввишки 0,62 м. У насипу знайдено: на глибині 3-го й 4-го штихів 1) 6 уламків звичайної амфори (№ 10), 2) уламок чорнолакового посуду (№ 12), на 5-му штиху 3) уламок „сивого“ посуду (№ 11), 4) уламок звичайної амфори (№ 13), 5) дрібні ощадки кісток. Боки ями-колодязя нерівні, неправильно обрізані, поперечний розріз дає форму п’ятикутника. Долівка не різна, спускається у бік підбою і підіймається до W та О. Вальковий заклад всюди однакової товщі. При західньому боці ями-колодязя по-над закладом вздовж лежить великий плаский камінь. У підбої земля мягка, пухка, без затьоків. На де-яких грудках землі біля північного краю — яскраво-червона фарба, при західньому краї

Мал. 52. Підбойне поховання № 6.
 
Мал. 53. Горщик з поховання № 6.

рештки трухлявого дерева. На всій долівці примічається трохи падь від перегнілої тканини особливо по де-яких точках. У похованні (мал. 52) у західній частині його знайдено: 1) при SW розі недалеко від західнього краю та від закладу звичайний невеликий глек з дуже широким тулубом, з пласкою ручкою, без ніжки, з маленьким пласким денцем (№ 14, мал. 53), на ньому сліди від лопати, 2) майже поруч з ним на О розчавлену йонійську енохою з пасками з темного лаку, 3) на 8 від енохої більш ніж на половину під вальками—чорнолакового кіліка (№ 15) з низенькою кільцеватою ніжкою з концентричними лаковими кільцями на деньці знадвору (№ 16, мал. 54), 4) на N від кіліку, близко від нього, — розламаного на три шматки маленького мідного браслета (№ 17), усі згадані речі лежать купкою у південно-західній частині підбою, 5) на N0 від них, в останній третині підбою—чорнолакову мисочку на опуклому деньці (№ 18, мал. 55); 6) на S від мисочки — розкидані по різних місцях зуби дитини (№761), деякі з них збереглися,

Мал. № 54. Чорнолаковий кілік з поховання № 6.
Мал. № 54. Чорнолаковий кілік з поховання № 6.
Мал. № 55. Горнолакова мисочка з поховання № 6.
Мал. № 55. Горнолакова мисочка з поховання № 6.

від деяких залишилися лише дрібнесенькі шматочки поміж перетлілою тканиною. Ощадки цієї тканини тут добре примітні і дають спроможність намітити проблематично місцеположення черепу на S або, може, на SO від мисочки № 5.

№ 8—звичайне поховання колодязьного типу, досліджене С. С. Дложевським 29 серпня р. 1926, на Б від телеграфного стовпа № 24 р. 1925, віддалене від могили № 6 на 17,50 м. на N Ш. Поховання завглибшки від сучасної поверхні 0,55 м., від рівня материку—0,26 м., завдовшки воно—0,58 м., завширшки—0,57 м.—круглясте (мал. 56), з обкладене п’ятьома камінями-дикарями, покладеними під кутом—чотири з N W на S.О. і один з N О на SW, каміння не порушене, крім нього в насипу 1-го штиху знайшлося ще кілька скинутого необробленого каміння, у 2—3-му штихах кілька уламків від амфори (№№ 1—3). Поховання двічі сфотографовано І. Ф. Чистяковим. В північно-західній частині поховання знайдено: розчавлену, чорнолакову миску (№ 4) з двома ручками, перекинуту на бік до краю ями, простопадно до неї шийкою у протилежний бік (з NW на CO) арибалічного чорнолакового лекіта (№ 5), орнаментованого 8-ма парами рівчачків; шийка лекіта була відбіта і відпала при здобутті з землі. При посуду знайдено ще уламки довгастої мушлі та уламки краю вінчика від лекіту. Рештків кістяка не виявлено.

№ 15. — Звичайне поховання колодязьного типу, досліджене Т. І. Фармаковською 31-го серпня р. 1926, на S. від телеграфного стовпа № 24 р. 1925, від поховання № 16 на 4,79 м. на W, з’оріентоване воно з N на S, завглибшки від сучасної поверхні 1,07 м., від рівня материку 0,13, завдовжки воно 1,00 м., завширшки при південному боці — 0,70 м. при північному — 0,63 м. Грудки землі частенько вкриті білою падю, або мають білі „очки“. На першому штихові показалися уламки чорнолакового посуду з грубими боками, разбитого ще у давні часи, вінчик і шматок боку амфори, маленька амфорна ручка; на другому штиху — уламок чорнолакового грубого посуду, на третьому — уламки амфори, що лежали глибше, на четвертому-низ розколотої амфори та шкляна намистина. Тут саме ж показався грунт-материк, і в ньому намітилася яма поховання дуже неправильної форми. По східньому краю ями посередині лінія материку знижається на 0,14 м., а потім йде поземно на N. Тільки винувши землю насипу і знявши посуд, що на ній стояв, можна було виявити справжній вигляд ями поховання (мал. 57), що має форму прямокутника і ледве врізується у материк. По кутах ями були чотири овальні ямки завглибшки від 0,07 до 0,12 м. Найбільший овал мав 0,24 X 0,19 м., решта були менші. Біля одної з ямок була ще кругляста заглибина, приблизно така ж глибока. Ямки ці пороблені ще у давні часи, коли готували яму для поховання. На 4-му штихові показалося тонкий глиняний глечик горлом до гори (№ 69), на S від нього ручка від сивого посуду, як з’ясувалося потім, — енохої (№ 63), на NW від нього чорнолаковий гутус (№ 58), на N від енохої — довгаста намистина (№ 66). При посуді № 69 трапилися зовсім незначні рештки порохнявого дерева і маленький кавалок вугля, а на S від нього у насипу рештки білястої пади від кісток.

№ 16 — Звичайне похованне колодязьного типу, досліджене І. І. Міщаниновим 31 серпня р. 1926, — на SO від телеграфного стовпа №24 р. 1925, від поховання № 15 — на 3,80 м. у східньому напрямку, зорієнтоване воно з O на W, завглибшки від сучасної поверхні — 0,89 м., від рівня материку — 0,22, завдовшки це поховання — 1,07 м., завширшки — 0,90 м. Насип йде рівно від поверхні до материку, поховання майже квадратової форми, неглибоке. Від поверхні до твердого грунту знайдено декілька уламків амфор та фрагментів чорнолакового

посуду (останні лише з глибини 0,40 м.). На долівці поховання були:
Мал. 56. Колодязьне поховання № 8.
розчавлена амфора, (кілік) миска вже без ніжки, що рівно відщербилася, та невеличкий посуд. Наявности кісток не констатовано.

№17.— Звичайне поховання колодязьного типу, досліджене Т. І. Фармаковською 31 серпня—1 вересня р. 1926, на S від телеграфного стовпа N° 24 р. 1925, на 8,40 м. на N0 від поховання № 14, зорієнтовано воно з SW на N0. завглибшки від сучасної поверхні 1,10 м., від рівня материку 0,24 м., завдовшки 1,10 м. і завширшки 0,65 м. На 2-му штихові показалися уламки амфори, в амфорі опалені кістки. Розкопана площа 3,05X2,60 м. Саме поховання майже прямокутної форми, досить глибоке, на 4-му штихові показався твердий грунт-материк.

Мал. 57. Колодязьне поховання № 15.

У північно-східній частині поховання у материк врізується дугувата виїмка завглибшки 0,03 м., в найширшій точці має вона 0,26 м. У похованні трапляються опалені дрібні кістки. В похованні знайдені: верх амфори архаїчної форми, що лежить вздовж ями горлом на SW. Горішня частина амфори складається з двох великих уламків, долішня фрагментована, в амфорі перепалені кістки, на S від амфори чорнолаковий глечик на низький кільцюватій ніжці з ручкою з двох валиків, що стояв трохи похило; на від амфори лежав ще чорнолаковий кілік з кільцюватою маленькою ніжкою до гори денцем, одна з ручок у нього відбита, з-під нього здобуті були фрагменти теракотової свині і теж теракотовий лев, що лежить.

Опріч вищеподаних поховань у некрополю Ольбії р. 1926 знайшли надзвичайно цікаве місце трупопалення. Дослідження цього
Мал. 58. Вигляд північної частини місця трупопалення 5-го — 4-го стор. до хр. ери.
рудження спеціяльно переводили Ф. Т. Камінськийг[10], який й подав опис розкопування, І. І. Міщанинів, Є. О. Прушевська та І. М. Самійлівський. У північний частині спорудження показалися рештки трупопалення (1,42X2,85 див. м. 59 і мал. 85), це було велике вогнище

овальної форми. Земля на місці вогнища (на глибині 0,075) під впливом колишнього вогню залишилася досі червоножовтого коліру. Поміж прошарків попелу, трухлявого дерева та кісток на середині кола знайшлися 4 гостродонні амфори, фрагмент чорнолакової мисочки, великий фрагментований чорнолаковий лекіт, іцо стояв на вугіллі, кілька уламків чорнолакового посуду та у прошарку, що складався виключно з попелу та вугілля, дуже тоненькі кісточки (може від черепа) і дві маленькі брондзові круглясті кульки. Такі самі кульки ще були й по інших точках вогнища. На SO від того місця, де були важливі рештки від черепу показалася опалена земля, а на площа, вкрита шаром попелу і силою перегорілого на вугіль дерева.

Навколо при самому місці трупопалення покладено було декілька гостродонних амфор. По деяких амфорах що на самому вогнищі або біля нього були рештки горілих кісток, попіл та вугілля, уламки чорнолакових посудин, маленькі брондзові кульки, подібні до тих що на вогнищі, уламки різноманітних дрібних брондзових речей й рештки ріднини (вина), що залишилися на уламках амфор, ніби темна густа маса. Навкруги площі трупопалення на глибині 0,75 — 0,84 великим колом (мал. 59) (діяметер, рахуючи від вінчиків амфор північного краю до ніжок амфор протилежного південного краю — 10,68 м., а з W на О — 10,72 м.) покладені були гостродонні амфори. Твердий грунт на площі, що оточувала похоронне спорудження, був завглибшки від сучасної поверхні лише 0,35 — 0,04. Тому що амфори здебільшого лежали, порівнюючи, неглибоко, і місцевість, де було вищеописане спорудження, багато років заорювалося, більшість цих амфор були побиті або зіпсовані. У горішніх прошарках вогнища знайшли уламки від девятьох амфор. Загальна кількість амфор, знайдених в цьому споруджені (№ 9 — 12), сягає девяноста.

Техніка чорнолакового посуду з цього спорудження подає вказівки на добу V — ІУ-го сторіччя до нашої ери. Форма знайдених амфор стверджує той самий час (порівн. типи амфор, здобутих р. 1903 при розкопуванні міста, див. И. А. К., XIII, 108, мал. 58). Слід зауважити, що де-які амфори були покладені у спорудження зіпсованими — з відбитими ручками, без донець й т. інш. На деяких були знаки, зроблені червоною або чорною фарбою, ніби літера „М“, або різка, або кільце, іноді фарбою ж зроблено орнамент, нібі смужки на горлі та по ручках; іноді під ручками амфор трапляються ямки від ручного пальця. У середині амфор, що лежали колом, часом бувала якась або біла маса або темна, що іноді осідала по стінках амфор, інколи ж червона фарба, перепалені кістки, вугілля. Деякі амфори були зовсім порожні. У горішніх прошарках висипу траплялися уламки амфор так само, як і чорнолакового та іншого посуду.

Мал. 59. Загальний вигляд трупопалення 5-го — 4-го стор. до хр. ери

_____________

  1. Літерами О. А. К. зазначається „Отчет императорской Археологической Комиссии“, літерами  И. А. К. — „Известия императорской Археологической Комиссии“.
  2. Порівн. A. Gerkan, Griechische Städteanlagen, Berlin, 1924, стор. 30, 42 дальші.
  3. Gerkan, ibid.
  4. Детальовий кресленик їх, що робив М. О. Макаренко, на жаль не був виконаний начисто.
  5. Числа з літерою „А“ зазначають чергові числа розкопочного списку речей.
  6. Thiele, Aus jonischen Kleinasien, 46.
  7. Jahrb. d. deutsch. archäol. Instituts, VII, 1892, таб. 6.
  8. Числа зазначають порядкові нумери речей у щоденнику даного поховання.
  9. Лекіт за формою подібний до лекіта, знайденного проф. Б. В. Фармаковським при розкопуванні Ольбійського некрополю р. 1901 (И. А. К., вип. 8, стор.28, мал.14-а).
  10. Детальні обміри повинен був зробити М. О. Макаренко, але на жаль він їх не надіслав в остаточному вигляді.