|
Вѣє вѣтронько з лѣсів князевих,
бѣжит миленька ко потоку.
В ковані вѣдра черпле водицю,
водою к дѣвѣ плине китиця,
Кита пахнюща з рож и фіяўків,
яла-ся дѣва киту ловити,
пала, ой! впала в студену воду.
Кобих вѣдала китице красна
хто тя в порхоньку насадиў землю
тому-бих дала золотий перстень.
Кобих вѣдала китице красна
хто тебе ликом звязаў мяченьким,
тому-бих дала з коси єглицю;
Кобих вѣдала китице кразна
хто тя студенноў пустиў водицеў,
тому-бих дала вѣнец з головки.
Р. Ш.
|
