Самостійник чи федераліст? Правда про Гетьмана Павла Скоропадського

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до: навігація, пошук
Самостійник чи федераліст? Правда про Гетьмана Павла Скоропадського (1935
Самовидець
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI


САМОСТІЙНИК
ЧИ ФЕДЕРАЛІСТ?


Правда про Гетьмана
Павла Скоропадського





Написав САМОВИДЕЦЬ


Видання Союзу Гетьманців Державників Америки
ШИКАҐО, 1935

З друкарні СГД: 2406 W Chicago Avenue (нерозбірливий текст)

сторінка

Pavlo Skoropadsky.jpg
ЙОГО СВІТЛІСТЬ
Я, В. ГЕТЬМАН ВСІЄЇ УКРАЇНИ
ПАВЛО СКОРОПАДСЬКИЙ

Світлина В.К. 25.VI. 1918 в Київі
в городі Гетьманської резиденції

сторінка

САМОСТІЙНИЙ ЧИ ФЕДЕРАЛІСТ?
ПРАВДА ПРО ГЕТЬМАНА ПАВЛА СКОРОПАДСЬКОГО

Всякому ясно, що краще бути сувереному самостійної української держави, чим підручним російського царя. Павло Скоропадський був і хоче бути гетьманом-монарзом Самостійної України — а не підданим царя. Сорок пять-міліонова Україна сама по собі буде великою державою. Хиба божевільний заміняє достоінство суверена Україна на чолобиття цареви у Москві.

ФЕДЕРАЦІЙНА ЗАЯВА З 14. ПАДОЛИСТА. 1918.

Але-ж — скаже неоден читач — гетьман-же зробив федерацію з Москвою! Се було 14-го падолиста 1918 року, коли покликаний гетьманом кабінет Гарбеля оголосив слідуючу програму:

1) Охорона української державности;
2) Федерація з Росією;
3) Скликання українського парляменту і
4) Земельна реформа на річ селян

Чи-ж не ясне, що гетьман федераліст?

Наведена заява безперечно федералістична, але вона і підчеркує на першому місці українську державність.

Чи ж не є то те саме, що заявляли нераз і не два Грушевський, Петлюра, Винниченко, Микита Шаповал, Скрипник та ін. українські соціялісти всякої масти? Чи це не стало те саме й трех універсалах Центральної Ради? Чи ж не заявлала Центральна Рада в 4-ім універсалі, що вона лиш "з жалем" розвязує федерацію з Росією та лиш "примушення" проголошує самостійність України. Чи не поїхали були Грушевський і Вінниченко до Большевії — вже по упадку гетьмана і не упадку Директорії — щоб "співділати" а червоною Москвою на основі федерації?!

Чи не очевидне вже з того, що закиж федерації підноситься проти гетьмана нещиро, лукаво та по фарисейськ?

ПРИЧИНИ ЗАЯВИ З 14. ПАДОЛИСТА 1918

Коли маємо судити федераційну заяву гетьманського правителсьтва з 14 падолиста 1918 р., то треба взяти під уваг обставини, серед яких вона зродилась. А куди се обставини невимовно тяжкі. В останніх днях жовтня 191Ś р. болгарська армія зложила збрую: Туреччина здалась! Антантська флота увійшла на Чорне Море. В Німеччині взбухла революція, Вслід за тим Австро-Угорщина розпалась. Не стало союзників України. Французька фльота затопила або полонила українські воєнні кораблі та висадила в Одесі антантські війська. Німецькі та австрійські війська на Вкраїні зачали вертати домів або большевичитись. Жидівсько-російські большевики по містах України підняли голову, а большевицька армія з Московщини стала напирати на Харківщину. Україна найшлась у крайній небезпеці.

БОЖЕВІЛЬНЕ ПОВСТАННЯ.

Здоровий розум казав тоді усім Українцям обєднатись та підперти гетьмана і його правительство  —  тим більше, що було се тоді ще самостійницьке правительство, зложене зі звісних українських патріотів, як Стебницький, Дорошенко, Леонтович, Лотоцький, Василенко, Славинський, Вязлів, Бутенко і т, п. Та замісць зробити те, що зробили-би члени кожного іншого народу на світі, себто замісць підперти те правительство в так грізній хвилі, українська соціялістична інтелігенція: ошаліла. Вона рішила зачати повстання проти гетьмана, щоби замісць „буржуазного” гетьмана завести соціаґялістичне правління а замісць приватної власности соціялізм. Було се очевидне божевілля та страшний злочин проти України. Зачинати горожанську війну в такій хвили значило убити державність України. Та для українських соціялістів партійна їх справа стояла, видко, вище добра України.

ГРІХ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ.

На — жаль — молоді та недосвідчені в політиці С. Стрільці[1] під командою Евгена Коновальця дались збаламутити українським соціялістам. Якби не те, Винниченко, Петлюра, Микиті Шаповал та ціла їх Директорія не мали-би ніякої оружної сили, з якою, зачати би повстання проти гетьмана. Отсей крок Січ. Стрільців був тим більше несподіваним для гетьмана, що він довіряв їм якраз тому, бо, се були Галичане, безумовні самостійники. Саме тому, що се були Січові Стрільці, чільне зерно самостійницької молодіжи, гетьман віддав під їх охорону Білу Церкву, де були головні воєнні магазини та арсенали України. Гетьман боявся дати сі магазини під опіку Придніпрянських полків, бо вважав своїх власних Придніпрянців не так певними, як Січових Стрільців.

Та якраз отсі Січові Стрільці зрадили гетьмана в так тяжкій для України хвилі. Се їх тяжкий історичний гріх. Тому якраз їх провідники з Е. Коновальцем на чолі так лають гетьмана вже цілих 17 літ. Вони хочуть тею лайкою закрити свій тяжікий злочин перед очима українського загалу, що не знає як се все було. Вони вмовляють тому в український загал, що вони „мусіли” зробити повстання, бо гетьман „зрадив” Україну, бо він „зробив федерацію”.

Міжтим се все лукавство, дурення людей та перевертання правди горі дном!

ЩО РАНЬШЕ: ФЕДЕРАЦІЙНА ЗАЯВА ГЕТЬМАНА ЧИ ПОВСТАННЯ ДИРЕКТОРІЇ?

Противники гетьмана з табору соціалістів чи бувших со-і ціялістів (т. зв. петлюрівців), як також споміж бувших провідників Січ. Стрільців (Коновалець та другі), повторюють на тисяч ладів, буцімто Січ. Стрільці і Директорія тому підняли повстання проти гетьмана, бо гетьман „зрадив” та „злучив Україну з Москвою”. Міжтим д-р Осип Назарук, що був учасником та свідком сих подій з падолиста 1918 року, саме, недавно оголосив свої спомини з тих подій, в яких виказує всю брехливість cero твердження, Д-р Назарук стверджує.

1) Що перше Директорія і Січ. Стрільці підняли повстання, а вже аж потім гетьман покликав Кабінет Гербеля, котрий оголосив федередераційну заяву;

2) Що се сам д-р Назарук поміг соціялістам з Директорії перемовити Е. Коновальця і Січ. Стрільців, аби покинули гетьмана, признали Директорію і підняли повстання;

3) Що Директорія підняла повстання проти гетьмана не з національних причин, а лиш тому, бо гетьман був проти републики і проти соціялізму;

та 4) Що се сам д-р Назарук вставив у готовий уже маніфест Директорії зворот про те, що „гетьман зробив федерацію”, зразу-ж в сім маніфесті ніякої згадки про самостійність чи федерацію не було, бо Директорія не журилася тим, та дбала лиш за соціялізацію.

Д-р Осип Назарук пише, що він сегодня тяжко кається за сей промах. Дозрівши політично, він спізнав, якого лиха накоїло отеє повстання та повалення гетьмана України. Але тоді — 1918 року — д-р Назарук ще сам був соціялістом та републиканцем а до того не знав обставин на великій Вкраїні, бо був там свіжим гостем. Він не знав ще тоді, як мало національно свідомим був нарід та інтеліґенція на Вкраїні і думав, що там подібно, як у Галичині. Скоро одначе, вже за які тричотири місяці по вибуху повстання, коли большевики прогнали Директорію і займилн Україну а українські соціялісти показали всю свою нездарність, д-р Назарук зрозумів свій промах.

ХТО ЗРАДИВ УКРАЇНУ?

Фактом є, що повстання зачате Директорією, рішене було українськими соціалістами в порозумінню з большевиками Лєніном, Чічеріном та Раковським), ще в вересни 1918 р. — отже майже два місяці „о иыо вибуху та до т. зв. „федерації” гетьмана з неістнуючим царатом.

Признається до cero сам Володимир Винниченко у своїх споминах під титулом „Відродження Нації”. Винниченко пише, що він та інші укр. соціялісти заключили тайну умову з російськими большевиками, щоби зняти повстання, скинути гетьмана, проголосити соціялістичну Україну та сфедерувати її з Совєтами себто з Москвою.

Се ствердив також прилюдно д-р Лонгин Цегелський, що був тоді послом до австрійського парляменту у Відни. — Д-р Цегелський приїхав до Києва як делегат Укр. Парламентарної Репрезентації в Австрії, щоби розглянути ситуацію та причинитись до вирівнання незгоди, між Гетьманом а укр. соціалістами. Іменно українські посли у Відні боялись — І справедливо  — що отея незгода зруйнує молоду українську державу. Около 20 вересня 1918 р. українські соціялісти під проводом Винниченка закликали д-ра Цегелського на свою тайну нараду в будинку Укр. Клубу, взявши згори в- д-ра Цегелського слово чести, що про сю нараду буде мовчати. На сій нараді — як д-р Цегелський засвідчає — говорено про повстання як про рішену вже справу. Д-р Цегелський остеріг тоді присутних у найбільш рішучих словах, щоби отсего повстання не зачинали, бо зруйнують укр. державу. Але Винниченко і його товариші відкинули сю осторогу. Звязаний словом, д-р Цегелський мовчав тоді про сю нараду. Все-ж таки остеріг Гетьмана загально, що між опозицією кипить, що Центральні Держави зближаються до упадку та що треба скріпити становище Гетьмана а відібрати опозиції оружя, заповідаючи сейчас скликання Укр. Сойму та земельний закон. Отеє і зроблено згаданою вже в горі Гетьманською Грамотою з 22 жовтня 1918, а 24 жовтня 1918 покликано кабінет Стебницького з самих замаркованих Українців-патріотів. Але і се не спинило укр. соціялістів. Вони в 20 днів опісля таки зняли своє божевільне повстання.

Все те є найкращим доказом, що повстання Директорії приготовлено не з національних спонук, а з соціялістичних, з партійних. Та ще й приготовлено його в порозумінню з ворогами України, Се була очевидна державна зрада, за яку в інших народів виновників посилавсь на шибеницю та пятнується як зрадників. У нас інакше. У нас державні зрадники парадують перед нашим, політично невиробленим загалом як,.борці за нарід”, як „вожди укр. революції”, як „народні провідники”, ще й кидають болотом клевети на правителя самостійної України, котру вони зраджували Москві.

Остане се також раз на все нестертвм історичним, фактом, що повстання соціалістичної Директорії при підмозі Січових Стрільців почалось дня 13 падолиста 1918 р., а гетьман покликав федераційне правительство аж після того, дня 14 падолиста 1918, Се повстання було останнім товчком, що штовхнув гетьмана до cero кроку. Гетьман бачив, що все страчене, що його союзники-цісар Вільгельм П І цісар Франц — мусіли покинути Свої держави; що російські большевики пхаються на Вкраїну, а французи опанували Одесу і ладяться до походу на Київ та що вкінци його найпевнійше військо, Січові Стрільці, покинули його та перейшли до соціялістів.

В таких обставинах французи обіцювали гетьману признання України за державу та прирікали воєнну поміч проти большевиків — але під услівям, що українська держава буде у федераційнім союзі з Росією, (очевидно інебольшевицькою). Гетьман бажав ратувати бодай державність України, коли вже неможливим було вдержатись'цілком самостійним. Тому згодився на федераційну заяву.

ДІЙСНЕ ЗНАЧІННЯ ФЕДЕРАЦІНОЇ ЗАЯВИ.

В дійсности властиво ніякої федерації і не було. Була лиш заява правительства Гербе ля, що Україна бажає бути окремою державою у федерації з Росією. Розуміється: з Росією небольшевицькою а з царською. А що царської Росії тоді не було та і не знати було, чи скоро і чи взагалі вона настане, так і не було з ким федеруватнся.

На те і числив гетьман. Згаданою заявою — значить: словами! — гетьман бажав заспокоїти французів та дістати їх признання І поміч (а тимсамим і признання та поміч держав побідної Антанти). Опісля вже, закріпивши Україну та зорганізувавши сильну укр. армію, можна-би було і сеї „заяви” відпекатися. Гетьман знав, що на величезні російські простори треба-би хиба з мі Ліон доброї армії, щоби дійти до Москви та звалити большевиків. Він знав, що ні Франція сеї армії не дасть ні Україна з рукава її не витрясе. Літа візьме таку армію сотворити. Гетьман отже з гори знав, що царат не скоро верне до Москви. Длятого він і знав, що „заява” правительства Гербеля се лиш пусті слова. Заки в Москві самі Росіяне звалили-би большевиків і привернули-би царя, Україна вже так закріпилабися як держава сама в собі, що ввесь світ мусівби її признати самостійною. Се був плян Гетьмана. Дальший розвиток подій у Москві та судьба „білих армій” Денікіна і Врангеля показали, що гетьман вірно оцінював положення на Сході Европи. І сегодня ще не було-би з ким „федеруватнся” та гетьманська Україна вже давно була-би признана „заборолом Европи проти большевиків” та самостійною.

ФРАНЦІЯ А РОСІЯ І УКРАЇНА.

Декому може дивним буде, длячого Французи наставали на „федерацію” та готові були признати Україну за державу, але у федерації з Росією?. — Міжтим для всякого, хто розуміє міжнародне право, се ясне. Франція (та другі держави Антанти) були союзниками російського царства. Як союзники, звязані умовами з тим царством, вони не могли приложити руки до розбору його — бодай так довго, доки не стане ясним, що се царство пропало на все. З другого боку Франція (і взагалі Антанта) бачили, що якось треба признати Україну. І знайшли вихід з тої трудности.

В „Своді Законів Російської Імперії” чорне на білім стоїть „Указ” царя Алексія Михайловича Романова з 1654 року, що затверджує Переяславські Статті, котрими гетьман Богдан Хмельницький заключне федерацію з Москвою. Значить: Переяславська умова існувала правно дальше та була важна навіть по російським законам — хоч її Росія не виконувала. Cero якраз хопилнсь французи, розумуючи, що, признання Францією гетьманської України, остаючої у звязи з царатом, не є „розбором” Росії а лиш приверненням в життя Переяславського договору.

Виходить з того, що і французи не дуже то журились за дійсну цілість Росії, а шукали викруту, як їм признати українську державу. Що Антанта готова була признати Україну як державу „федеровану” з Росією, се ствердили скілька разів представники Антанти. Ствердив се також іменем Злучених Держав Америки секретар стану при Вилсоні Лансінг, (в 1920 році у Парижі), коли в него були б. посол австрійського парламенту і член західно-української Укр. Нац. Ради д-р Теофіл Окуневський та посол Укр. Нар. Републики ґвід Петлюри) в Лондоні, Олександер Марґолін, Якраз отеє правне становище Антанти гетьман бажав визискати в сім тяжкім падолисті 1918 році. — На жаль, українська анархістична інтеліґенція не дала йому скінчити його діла, але повалила і гетьмана і Україну — і себе самих...

ФЕДЕРАЦІЯ НА СЛОВАХ А НА ДІЛІ

Коли осьтак гетьман заявляв „федерацію” лиш на словах і то з мусу лишень^то натомість були в нас інші федералісти таки з засади, з переконання а до того федералісти на ділі.

Були ними якраз ті, що кричали та кричуть ще до нині, що гетьман „федераліст” — себто українські соціялісти.

Звісно, що Українська Центральна Рада, котра складалась з самих соціалістів, вперто держалась федерації а так само обстоював ЇЇ бл. п. Михайло Грушевський. Се було згідне з їх соціялістичною теорією „федерації робучого народу всего світу”. За сею теорією загубили вони здоровий розум. Самостійність України вважали вони „буржуазною вигадкою”, якої „робучому народови” не треба. Таких поглядів були тоді Винниченко, Микита Шаповал, Мартос, Петлюра, Грушевський і вся їх соціялістична причта. Навіть коли вони заключили союз з Німеччиною і Австро-Угорщиною, то і тоді ще лиш „з жалем” проголошували самостійність.

Чиж опісля знов не годились Винниченко і Грушевський на дійсну таки федерацію (не лиш на словах!), коли порозѵмілись з Лєніном і Раковським та поїхали на Вкраїну {1921 р.),будувати радянську Україну у союзі радянських републик“  — себто просто кажучи у федерації з Москвою?.. Що правда, Винниченко скоро повернув назад та живе тепер коло Парижа. Побачив, що його не думають зробити головою радянської України та завчасу „вицофався”, Але ані словом не осудив федерації ні большевиків та мовчить до сегодня про самостійність. А проф. Грушевський так І пропав у „сфедерованім” раю.

На жаль — за Винниченком і Грушевським тисячі укр. інтеліґентів-еміґрантів поїхали „федеруватись” з „червоними товаришами”. Сегодня вони —  як не пособачились —  то або на другім світі або на Соловках чи де в Сибірі на засланню або в тюрмах.

Ба, навіть на вигнанню в Европі українська соціялістична демократія хоріє ще на „федерацію” чи на „союз” з Москвою.

Чиж не проголошували потреби „Союза Сходу Европи” небіщик Микита Шаповал, Григоріїв та інші укр. соціялісти-революціонери тому кілька літ у Празі?..

Гетьман заявляв „федерацію” з мусу та з політичної хитрости; українські соціялісти з засади та з переконання, по щирости — прямо: з політичної глупоти. Сегодня-ж вони та їх однодумці мають чого лаяти гетьмана за...федерацію!

ГЕТЬМАН ЯК САМОСТІЙНИК.

Дійсні погляди та цілі гетьмана Павла Скоропадського належить виводити з його врочистих заяв, з його державних актів та з цілої його діяльности. Наведемо лиш, що головне

1) Коли гетьман Скоропадський був ще командуючим генералом б. царської а вже розпадаючої армії, 1917 року, він сотворив „1-ий український корпус” та заприсягав його на укр. прапор і на вірність Укр. Центральній Раді та піддав його українському правительству (хоч і соціялістичному!)

2) Коли гетьман Скоропадський дня 29 квітня 1918 обнимав власть, приняв титул „гетьмана всієї України“ — чим зазначив своє загальноукраїнське соборництво.

3) В Грамоті з 22 жовтня 1918 гетьман вичисляє, що зроблено для закріплення Нашої Держави як самостійної і незалежної держави”. Гетьман каже в сій Грамоті, що „стоючи на грунті незалежности Української Держави він сподівається „признання суверенітету Нашого й іншими державами”. Гетьман вичисляє закони, які видано „для закріплення державности України та заявляє, що орґанізуєсь уткр. армію І фльоту для оборони укр. самостійности. Чи можна ясиійше ще зазначити ідею самостійної України?..

4) Ставши гетьманом, Павло Скоропадський доручив сформування кабінету міністрів звісному українському вченому і старому членови „Української Громади”, Миколі Василенкови. Проф. Василенко звернувся до лідерів українських партій, щоби вони увійшли в сей кабінет. Будучи соціялістами та републиканцями-демократами, вони не згодились належати до гетьманського кабінету, а опісля лаяли гетьмана, що в него реакційний” кабінет. Отсей „реакційний” (а в дійсности дуже діловий та прогресивний) кабінет склався під головством Федора Лизогуба, звісного укр. діяча і голови полтавського земства, котрого заходом ще за царських часів здвигнено памятник Котляревському у Полтаві, дано почин до памятника Шевченка у Києві та до акції за укр. школою на Вкраїні. Але Лизогуб не був соціялістом і тому його заслужений та вельми діяльний кабінет пятновано як „реакційний”. По кабінеті Лизогуба прийшов кабінет Стебницького, старого члена „Укр. Громади”, зложений з самих звісних укр. патріотів. Та мимо того укр. соціялісти, а за ними всякі політичні баламути брешуть, що правління Гетьмана було „російське”.

5) Гетьман Скоропадський подбав о затвердження самостійности України Німеччиною, Туреччиною, Болгарією, Финляндіей) і Швейцарією. Мала затвердити її і Австро-Угорщина, але тимчасом розпалась. Чи „федераліст” дбав-би о визнання України другими державами..

6) Гетьман заходився, щоби прилучити до України Кубанщину, Крим і Бессарабію. Крим таки і прилучив, а Кубанщину був-би прилучив, якби не те, що повстання повалило його.

7) Гетьман відобрав від Німців українську фльоту та переломив опір Німців, щоби організувати укр. армію. Розписав набір рекрутів до укр. армії на падолист 1918 р. — але божевільне повстання перебило се.

8) Дня 10 червня 1918 гетьман явився в Українськім Клубі і виголосив до зібраних українських патріотів промову, в якій сказав, що він „доложить усіх сил, щоби закріпити самостійність України.

9) Дня 29 червня 1918 Гетьман у відповіли на привіт делегації укр. народних учителів заявив, що,, 250 літ життя України з Москвою були тяжким ярмом національної неволі українського народу”. Він сказав палко: „Не про себе турбуюсь, а тільки про те, щоби жила вільна й незалежна, самостійна Україна”, я скінчив окликом: „Єдиній, незалежній, вільній Україні слава!”

10) Дня 6 липня 1918 р. на Укр, Церковнім Соборі Гетьман рішучо заявився за самостійности укр. прав, церкви та сказав: „Розквіт національного духовенства се розквіт вільної української Держави”.

11) Кабінет Лизогуба видав дня 10 мая 1918 р. заяву, котрою пятнував як нечесну брехню чутки, бѵцім-то правительство Гетьмана є вороже самостійній Україні. В сій заяві сказано: Гетьман це втілення в історичній, національно-українській формі ідеї незалежної та вольної України.

12) Берлінська газета „Берлінер Тагеблят” оповістив розмову свого кореспондента, д-ра Ледерера, з Гетьманом, де Гетьман каже. „Я є Українець з роду і з переконання та бажаю закріпити самостійність України.

13) Коли Гетьман відвідав німецького цісаря Вільгельма II. цісар заявив при бенкеті, що пє на розвій „самостійної української держави під кермою Гетьмана”, на що Гетьман відповів по українські, що він іменем України дякує цісареви за сі слова та за те, що Німеччина помогла Україні до нового державного життя!

ЧИ ТРЕБА ЩЕ ДОКАЗІВ?

Таких заяв і актів, в яких Гетьман заявляє себе українським самостійником, було безліч. Ввесь час свого правління він будував самостійну українську державу. По сім всім ми маємо судити Гетьмана, а не по одноразовій та вимушеній заяві з 14 падолиста 1918 р., котра була лиш політичною хитростю супроти французів.

Та наші нерозумні люде вірять клеветникам, ще й таким, що самі постійно „федерувались”. Не треба казати, яка шкода може вийти з того, коли прийде хвиля відбудови української держави.

Тому пора клеветникам спамятатись та заперестати отою злочинну роботу. Бо пора се послідняя є!..


Printed in U. S. A.

Примітки[ред.]

  1. „Українських Січових Стрільців” (УСС) треба відріжнити від „Січових Стрільців” (СС). — У. С. С. були у формовані в Галичині з вибухом світової війни 1914 р. та боролись по боці Австрії проти Росії в імя визволу України та утворення української держави. В р. 1918 вони були зародком Галицької Української Армії. Натомісць „Січові Стрільці” сформувались у Києві 1917 року з тих У С. С-ів та інших молодих Галичан, що були в російськім полоні. їх комендантом став Евген Коновалець, якому тоді було 25 літ віку. Вони служили як гвардія Укр. Центр. Ради, опісля Гетьмана, дальше Директорії а вкінци от. Петлюри. Коли (по мирі в Ризі) Польща розоружила армію Петлюри, то і Січові Стрільці були розоружені, а полк. Коновалець виїхав з Польщі в за границю.